Чим приваблює серіал «Червоний дерматин» від авторів «Паперового дому»

Актуальне 23 січня 2023 Перегляди: 32

Проект поєднує в собі рок-н-рольний драйв, гротескне насильство і мелодраматичний сюжет.

19 березня на стрімінговому сервісі Netflix виходить перший сезон іспанського серіалу «Червоний дерматин» від Алекса Піни і Естер Мартінес Лобато. Ця парочка вже неодноразово працювала разом, але найбільше вона відома за проектом «Паперовий будинок», який також прославився на Netflix.

Не варто прискіпуватися до локалізації назви Sky Rojo. При дослівному перекладі — «Червоне небо» — зник би зв’язок назви з сюжетом, а словосполучення залишилося б незрозумілим: воно складене зі слів різних мов, які разом позначають саме колір матеріалу.

Netflix, схоже, заздалегідь впевнена в успіху нового серіалу: замовлено відразу два сезони по вісім епізодів. І на це у платформи є підстави: судячи з перших чотирьох серій, які надали пресі, «Червоний дерматин» вийшов дуже яскравим і динамічним, з усіма кращими рисами попередніх робіт Піни.

Гротеск на межі божевілля

Корал (Вероніка Санчес), Венді (Лалі Еспосіто) і Джина (Яні Прадо) працюють повіями в одному з елітних клубів Іспанії. Господар на ім’я Ромео (Асьєр Ечеандіа) тримає дівчат у нелюдських умовах. Зневірившись викупити свій паспорт, одна з них нападає на боса. Той у відповідь мало не вбиває її, але подоспілі подруги допомагають добити Ромео.

Намагаючись втекти, трійця здійснює ще одне вбивство і тепер змушена переховуватися. Адже в погоню за ними пустилися двоє помічників Ромео, а самі дівчата абсолютно не уявляють, куди їм податися.

На початку кожного епізоду Netflix видає дисклеймер, який попереджає про обмеження 18 +, оскільки в серіалі є насильство, оголені тіла і груба лексика. В даному випадку це зовсім не формальність. «Червоний дерматин» буквально побудований на жорстокості.

Ось тільки подають це все не натуралістично, а в дуже гротескному вигляді, тому дія здається швидше кумедною, ніж страшною. Порівняння зі стилем Квентіна Тарантіно було б занадто великим компліментом для проекту. Але ось до перших фільмів Роберта Родрігеса серіал дуже близький.

Тут не просто збивають машиною, а обов’язково ще й переїжджають вантажівкою. Операцію з вилучення олівця з грудей проводить ветеринар. А побитого ними ж охоронця дівчата реанімують дефібрилятором прямо на підлозі торгового центру — і одна з них теж отримує удар струмом.

Тут же чималу роль відіграє і сама професія головних героїнь. Оскільки вони втекли прямо з роботи, то і наряди у дівчат відповідні, зовсім не призначені для погонь і бійок.

Похмурі реалістичні теми

Але не потрібно думати, що «Червоний дерматин» перетворюється на відверту комедію. В основі сюжету залишається похмурий трилер, просто гротескна форма подачі дозволяє не йти в зайву тугу, розважаючи глядача.

Але все ж будні героїнь у борделі показані дуже жорстко. Вони перебувають у становищі рабинь без будь-якого шансу вибратися. Причому деякі потрапили туди вимушено, а когось і зовсім заманили обманом.

Піна створює контраст між яскравими фарбами і шикарним антуражем самого клубу і його закулісся. А під час втечі героїнь їхні пригоди можуть здаватися кумедними, але атмосфера небезпеки і навіть приреченості зберігається: майже всі, на кого розраховували Венді і Джина, відмовляються їм допомогти.

Серіалу дивним чином вдається зберегти баланс між різними жанрами. Хоча, якщо знову згадати про минулу роботу його авторів, все стає на свої місця.

Спадщина «Паперового дому»

Навіть якби в рекламі серіалу не згадували ім’я Алекса Піни і його знаменитий проект, про авторство «Красного дерматина» можна було б здогадатися за першою ж серією.

Збереглася подача оповіді, побудова сюжету і навіть візуальний стиль. Є закадровий голос оповідачки — Корал, як було з Токіо в «Паперовому домі». До речі, Вероніка Санчес вже грала в іншому проекті Піни, «Причал», разом з Альваро Морте — Професором з «Паперового дому».

Передісторію героїнь і основні події розкривають паралельно, причому прийоми знову знайомі. У моменти напруження сюжету дія різко зупиняється і переміщується в минуле, щоб пояснити глядачеві важливі деталі. А що ще цікавіше, Піна досі знімає ніби для телебачення: кожен епізод закінчується кліффхенгером, немов глядачеві доведеться чекати тиждень до продовження.

На жаль, з «Паперового будинку» перебралася і частина сюжету. Деякі глядачі закинули знаменитий серіал після перших сезонів через зайву мелодраматичність того, що відбувається. У «Червоному дерматині» вже в перших серіях встигають ввести історію забороненої любові, вагітність, наркотичну залежність і складні відносини з родичами. Якщо далі серіал хоч трохи зменшить темп, то у нього будуть шанси перетворитися на типову мильну оперу.

Музика і драйв

Багато в чому проект рятує саме динамічна подача. При тому, що хронометраж епізодів багатьох проектів Netflix досягає години, Піна знімає серії по 25-30 хвилин. Якщо дивитися їх по одній ‑ дві поспіль, то історії просто не встигають набриднути.

Тим більше що тут весь антураж працює на драйв. Сцени на відкритому повітрі максимально світлі і контрастні, щоб глядач відчув спеку. Погоні і бійки супроводжуються рок ‑ н ‑ ролом і іспанськими мотивами. Ну а клуб весь залитий неоновим світлом і заповнений танцюючими дівчатами і фетишистами в БДСМ ‑ костюмах.

Рваний монтаж нагадує подачу Гая Річі: закадровий текст супроводжується короткими сценками, що візуалізують слова. Крім того, автори грають і з шириною кадру, то затискаючи його зверху і знизу, як у старих пригодницьких фільмах, звужуючи з боків, щоб показати змінений стан персонажа.

Все це перетворює серіал на бадьорий атракціон у стилі відеокліпів, від якого можна чекати буквально чого завгодно. Похмура історія тут же змінюється жартом, а криваве насильство переходить в сповідь чергової героїні.

Враховуючи, що перший сезон складається всього з восьми епізодів, тобто триває трохи більше трьох годин, він напевно збереже цю свіжість до фіналу.

Перша половина сезону здається відмінною розвагою на пару вечорів для шанувальників «Паперового дому» та інших динамічних кримінальних трилерів. У серіалі багато драйву і яскравих сцен, але при цьому герої виглядають живими, і за них дійсно хочеться переживати.