Цезій: факти і фактики

Навчання 02 серпня 2022 Перегляди: 64

Цезій — це перший елемент, відкритий завдяки спектроскопії: 1860 року, вивчаючи спектр світіння зразка мінеральної води зі Шварцшильда, Роберт Бунзен і Густав Кірхгофф виявили в ньому яскраві сині лінії. Елемент, що породжує їх, назвали цезієм від латинського caesius, що можна перекласти як «небесно-блакитний». Медики відразу ж спробували використовувати новий елемент, але без особливих успіхів. У XX столітті з’ясували, що цезій легко збудити світлом, тому його почали застосовувати в різних оптичних приладах, у тому числі в детекторах, які використовують для аналізу продуктів розпаду заряджених частинок. Наявність єдиного природного ізотопу — цезію-133, велика атомна маса і проста конфігурація електронної оболонки зробили газ цезію робочим тілом надточних годин, які тепер задають світовий час. Проявив він себе і як каталізатор. Однак час йде вперед, і в міру зростання обсягів виробництва йому знаходять нові області застосування, часом вельми спірні.

Навіщо погляд творців зеленої енергетики сконцентрувався на цезії? Величезні надії матеріалознавці покладають на цезієвий перовскитний сонячний елемент. Не так вже давно, в 2009 році, почала підніматися хвиля інтересу до так званих перовскитних сонячних елементів (див. «Хімію і життя» № 7, 2019). Зараз вона перетворилася на формене цунамі. Ще б пак, адже ефективність перетворення сонячного світла на електрику у таких елементів зросла до цілком прийнятних 14%, а в тандемі з кремнієвим елементом перовскитний дає взагалі рекордні 28%. Технологів дуже приваблює дешевий метод виготовлення таких елементів, а експерти пророкують різке зниження цін на сонячні панелі після запуску масового виробництва перовскиту. І воно вже почалося! У серпні 2020 року китайська компанія «Мікрокванта» відкрила в Цюйчжоу фабрику на площі в 70 га і до кінця року обіцяє випустити 200 тисяч квадратних метрів суто перовскитних елементів. У 2021 році в ФРН почнеться виробництво тандемних кремній-перовскитних елементів за технологією британської компанії «Оксфорд фотовольтаікс».

Керівники компанії «Мікрокванта» Яо Цзічжун і Янь Буї тримають перший серійно випущений перовскитний елемент. Поки що органічний, а не цезієвий. Фото: Microquanta

Однак всі ці успіхи досягнуті на органо-неорганічних перовскитах, в молекулах яких до галогеніду свинцю прироблений органічний катіон, наприклад метиламмоній. Практика ж показує, що ці сполуки не дуже стійкі до дії сонячного світла і атмосферної вологи. Крім того, технологи вже вичерпали арсенал засобів для підвищення ефективності таких сполук, впритул наблизившись до теоретичних меж. І ось у 2015 році виникла ідея замінити органічний катіон металом: як такий вибрали саме цезій, оскільки його здатність легко розлучатися зі своїм зовнішнім електроном давно відома фізикам. Так з’явилися неорганічні перовскіти на основі цезію.

У них є два напрямки використання: квантові точки, тобто наночастинки, здатні добре випускати і поглинати світло, і сонячні елементи. За п’ять років ефективність перетворення світла на електрику цезієвими елементами зросла від 5 до майже 20% (це на лабораторних зразках), а якщо брати не дані експериментаторів, а сертифікуючого органу — то до трохи менше 15%. До теоретичної межі ще далеко, фактично пройдена лише половина шляху, так що простір для поліпшень великий. Правда, зі стабільністю у цих елементів поки не все в порядку. Так, кращі елементи, піддані прискореним випробуванням за регламентом Міжнародної електротехнічної комісії, показали зниження ефективності на 10% за 240 годин роботи, тоді як за правилами вони повинні були протриматися не менше 1000 годин. Ну та у матеріалознавців є багато інструментів для збільшення стабільності. Головне — домогтися, щоб дешевий цезієвий перовскитний елемент зумів перетворювати сонячне світло не гірше дорогого кремнієвого, інакше всі танці навколо нього виявляться марними.

Примітка фенолога

САЕ- в латинській назві цезію caesium, можливо, взялося з слова caelestis, тобто «небесний» (за іншою версією від caesi-, тобто «знищений»). Знаючи це, можна в слові caesar знайти небесного царя.

Чому нафтовики ллють у свердловини кубометри розчинів солі цезію? Такі солі виявилися унікальним компонентом сучасних бурових розчинів, і на це йде більше половини з тих 50 тонн цезію, якими експерти оцінюють його річний видобуток.

Розчин форміату цезію настільки щільний, що в ньому може плавати алюмінієва деталька. Фото: Theodore W. Gray

Буровий розчин закачують у свердловину безпосередньо під час буріння, і він виконує кілька функцій. Найважливіші з них — винести нагору породу, зруйновану при бурінні, і створити противодавлення в свердловині, щоб її не зруйнували рідини, що знаходяться в пласті. Для цього потрібен щільний розчин. Щоб збільшити щільність, до нього додають наповнювач, наприклад глину; не випадково англійською буровий розчин часто називають буровим брудом. Однак можна піти й іншим шляхом: використовувати важку однорідну рідину. Виявляється, найбільш простий спосіб її приготування — розчинити у воді сіль цезію, все-таки він найважчий з наявних у природі лужних металів. І дійсно, в якості такої солі служить форміат цезію: щільність його розчину дворазово перевершує щільність води і може досягати 2,2 г/см³. Сіль мурашиної кислоти вигідна ще й тим, що легко розкладається, анітрохи не пошкоджуючи навколишнє середовище, хіба що забруднюючи його деякою кількістю цезію, що не страшно.

Історія бурового розчину з форміатом цезію починається в 1999 році. Тоді у компанії «Тоталь» виникла проблема. Вона з 1997-го бурила свердловини на нафтових полях Елгін-Франклін у британському секторі Північного моря. Нафта там залягає майже на шестикілометровій глибині, а тиск і температура в пласті небувало великі — більше тисячі атмосфер і до 205 ° С. До 1999 року було обладнано сім свердловин, у двох вже пробили отвори в стінках для збільшення виходу нафти з пласта, нафтовики це називають перфорацією.

І тут з’ясувалося: на всіх свердловинах встановлені браковані підвіски ліфтових колон, тобто труб, якими нафта надходить на поверхню; підвіски термообробили за невірним режимом. Що робити? Глушити свердловини і бурити нові? Інженери запропонували інший шлях: свердловини тимчасово заглушити, вийняти труби, змінити підвіски і заново все запустити в роботу. Глушать свердловину, заливаючи її тим же буровим розчином, проте використовувати буровий бруд в цьому випадку було не можна. Нафтовий колектор цього родовища складається з піщаних порід, і частинки глини, відкладаючись в порах, могли його забити. Значить, для ремонту був потрібен розсол: щільність йому забезпечують не частинки твердої речовини, а розчинена сіль. Однак на той момент підходила лише одна сіль — бромід цинку. Її розчин мало того що викликає сильну корозію, так ще й шкідливий: цинк міг опинитися в морі в такій кількості, яка викликала б загибель морських мешканців. Потрібно шукати якусь нешкідливу рідину.

Так виглядає виробничий майданчик в Канаді, де компанія Sinomine Special Fluids видобуває цезій і робить з нього розчин форміату для нафтовиків

І тут на щастя компанії виявилося, що неподалік, в шотландському Абердині, якраз знаходиться партія розчину форміату цезію достатнього обсягу — 4 тис. м³, що належить компанії Cabot Specialty Fluids. Цю рідину взяли в оренду, по черзі заповнювали нею свердловини, їх ремонтували, а потім рідину відкачували і відправляли на іншу свердловину. Завдяки такому дбайливому поводженню було втрачено лише 10% цінної рідини. Загалом ремонт обійшовся по мільйону доларів за свердловину. Напевно, це значно більше, ніж зарплата і співробітників ОТК, які допустили вивезення з заводу бракованих підвісок, і менеджерів, які взяли такі підвіски в роботу.

Відтоді нафтовики часто використовують форміат цезію як компонент бурового розчину: з ним пробурили майже сотню свердловин, як правило, морських. Щільна і безпечна цезієва рідина скорочує час буріння на два-чотири тижні (залежно від складності проходки), знижує знос обладнання, швидкість корозії і підвищує нафтовіддачу. Головне ж у тому, що завдяки своїй нешкідливості для робітників і навколишнього середовища такі бурові розчини задають новий стандарт дбайливого ставлення до природи при проведенні робіт на нафтоприісці.

Як цезій опиняється в атомній установці і що він там робить? Цезій там може опинитися з двох причин. По-перше, радіоактивний цезій сам собою утворюється при поділі урану в атомному реакторі. Такий цезій краще б не з’являвся. Адже у нього сильна радіоактивність і великий час життя; через це саме радіоцезій призводить до тривалих негативних наслідків після ядерних інцидентів. А по-друге, в атомну або термоядерну установку інженер може цілком усвідомлено помістити цезій. Причина в тому, що шар цезію, нанесений на катод електронної лампи, різко знижує роботу виходу електрону, тобто без додаткових зусиль збільшує струм у такій лампі. Здавалося б, при чому тут атомні установки? А ось при чому.

Прихильники розвитку міжпланетної космонавтики переконані, що без атомної енергетичної установки ніякі польоти мало-мальськи містких космічних кораблів до планет Сонячної системи неможливі. Однак така установка ніяк не може використовувати ті принципи перетворення тепла на електрику, які застосовні на Землі, — габарити не дозволяють розмістити в космосі парову машину. Тому в 70-х роках радянські інженери з Фізико-енергетичного інституту ім. О. І. Лейпунського і НВО «Червона зірка» сконструювали атомну установку «Топаз» на іншому принципі: тепло безпосередньо перетворювалося на електрику за рахунок термоемісії. Відповідний пристрій являє собою електронну лампу, у якої електрони вилітають з нагрітого катода і летять до холодного аноду, забезпечуючи електричний струм у ланцюгу. Катод же нагрівається теплом атомного реактора. Так от, якщо на катоді знаходиться шар цезію, струм електронів зростає багаторазово.

Однак як утримати цезій на гарячому катоді? Для цього придумали таку хитрість. Зазор між електродами дуже малий, обчислюється сотнею мікронів. Тому цезій не нанесли на катод, а почали прокачувати газ з його атомів через цей зазор. Частина атомів опинялася на поверхні катода і полегшувала вихід електронів з неї. Успішні випробування «Топазів» пройшли на супутниках «Космос-1818» і «Космос-1867» відповідно в 1987 і 1988 році, проте після чорнобильської катастрофи роботи такого роду згорнули. Їх було відновили у співпраці з американцями, але наприкінці 90-х і ця програма припинилася.

Аналогічну роль цезій зіграв і в установках, які тоді ж придумали новосибірські фізики з Інституту ядерної фізики СО АН СРСР, проте не для енергетики, а зовсім для іншого завдання. Їм потрібно було отримати пучок негативно заряджених іонів водню для використання в прискорювачі. Як зробити позитивний іон більш-менш зрозуміло, треба іонізувати атоми — відірвати електрон, скажімо, світлом. Але як зробити негативний йон? Такі іони виходять, якщо бомбардувати молекулами водню катод електронної трубки. Підчепивши електрон, молекула втрачає стабільність і незабаром розпадається на атом водню і негативний іон, який потім спритними маніпуляціями виводять у прискорювач. Виявилося, що і тут цезієве покриття на катоді в десятки разів полегшує вихід електрону і виробництво іонів водню.

Тепер же таке джерело іонів хочуть використовувати термоядерники. Їхнє завдання — нагріти паливо, тобто атоми дейтерію, так, щоб при попаданні в плазму вони її не охолодили. А нагріти — це означає надати атомам високу швидкість руху. Однак прискорювати нейтральні атоми набагато складніше, ніж іони. Тому виникла ідея зробити іони, їх розігнати, а потім нейтралізувати. Нейтралізацію проводять у зіткненнях з іншими атомами, однак якщо заряд позитивний, то чим більша швидкість іона, тим менше ймовірність зіткнення. А з негативними так не відбувається. Тому в міру будівництва ІТЕРА завдання створення потужного джерела негативних іонів водню стало нагальним, і без цезію тут не обійтися. При передбачуваних величезних струмах у такому джерелі потрібен не просто катод з цезієм, а ціла система постійної регенерації його шару. Її розробляють.

Чи використовують цезій у космічних двигунах? Ні, спроби забезпечити рух космічного апарату за рахунок реактивного струменя прискорених іонів цезію робили американці, але не досягли успіху. Зараз робочим тілом для космічних іонних двигунів служить ксенон, настільки ж важкий, як цезій.

Що сталося з радіоактивним цезієм після аварії на Фукусімі? З числа радіоактивних ізотопів, що утворюються в атомному реакторі, цезій-137 виявляється найбільш зловредным: його, по-перше, багато, а по-друге, період напіврозпаду 30 з гаком років, тобто радіоактивне забруднення забезпечено надовго. Наприклад, під час аварії на Фукусімі 2011 року було викинуто близько 20 кг радіоактивного цезію. Це жахливо багато; активність такого шматка радіоцезію становить 9-36 ПБк, тобто кілька десятків мільйонів мільярдів розпадів на секунду. Лічильник радіоактивності, виявися він поруч з цим шматком не те що тріщав би безперервно. Ні, він не видав би ні звуку: акустичні коливання, наступні з такою неймовірною частотою, неможливі в атмосфері Землі, у них довжина хвилі багато менше довжини вільного пробігу молекули.

Фукусімська аварія дала дослідникам найсвіжіші дані про радіоактивну цезію. Виявилося, що цезій при вибуху реактора вилітає не у вигляді якихось розчинних сполук, а у формі частинок, що складаються в основному з оксидів заліза і кремнію. Мабуть, частинки ці досить стійкі. У всякому разі, через рік після аварії їх легко знайшли в зразках ґрунту, взятої зі шкільного двору Фукусіми. Одиночні частинки з радіоцезієм виявляли і на поверхні втечі бамбука в сотні кілометрів від місця аварії, і на платівках капелюшка гриба шиїтаці, проте найбільше їх було в опаді бамбукового листя і на самому кінці ніжки, якою гриб приєднаний до пеньку. А всередині втечі бамбука і плодового тіла гриба радіоактивного цезію не помітили. Це підказує: рухливість радіоцезію і його здатність мігрувати в рослинні тканини дещо перебільшені; мабуть, подорожують мікрочастинки, що містять цезій.

За допомогою електронного мікроскопа та Оже-спектрометрії можна побудувати карту розподілу будь-якого елемента в зразку. Вивчення цим методом частинок, що розлетілися після вибуху АЕС у Фукусімі, показало, що вони переважно складаються з оксиду заліза з добавками кремнію, хлору і цинку. У них і зосереджений радіоактивний цезій. Фото: Scientific Reports, 30 серпня 2013 року

Як бути з землею, забрудненою цезієм? Невеликі території можна рекультивувати, відправивши забруднені предмети і ґрунт у могильники, але мова не про це. Фахівці кажуть, що атомне бомбардування або велика аварія на атомній станції за своїми наслідками насамперед сільськогосподарська катастрофа, адже радіоактивні елементи розсіюються по полях, лісах і неминуче опиняються в продуктах харчування. У випадку з цезієм це забруднення досягає фонового значення лише через багато десятиліть. Очистити величезні площі сільськогосподарських земель практично неможливо, так само як і вилучити їх з використання, адже тоді треба відселити величезне число людей, що живуть працею на цих землях. Тому виробництво на слабозагрязнених землях не зупиняють, а отриману забруднену продукцію можуть змішувати з чистою для отримання допустимого рівня радіоактивності, як це робили в СРСР після чорнобильської аварії.

Проте є й інші способи. Цезій не входить до числа життєво важливих елементів, і його присутність в тканинах рослини лише гра випадку; однак розмах цієї гри дуже великий. Досліди, поставлені з різними видами і різними сортами кормових трав, свідчать: накопичення ними цезію може відрізнятися більш ніж десятиразово! Коливання аналогічного розмаху спостерігають і протягом сезону — на початку літа, коли активно ростуть листя і стебла, цезію суттєво менше, ніж до кінця. Завдяки цьому можна, не змінюючи звичного укладу господарства, за рахунок вибору сортів і правильної агротехніки навіть на забруднених землях отримувати відносно чисту продукцію. Якщо ж генетики докладуть старання, то в розпорядженні аграріїв виявляться сорти, які практично не всмоктують цезій з ґрунту. Оскільки і аварії на атомних станціях неминучі, і земель, забруднених попередніми інцидентами, не так вже й мало, мати таке насіння було б не зайве.

Втім, дослідники винаходять все нові і нові методи очищення забруднених земель. Наприклад, після аварії на Фукусімі виникла наступна дилема. Мешканці цієї префектури люблять збирати дикорослі гриби та ягоди. Більше того, такі заготовки служать для них важливим джерелом доходу. Однак якщо поля ще можна якоюсь мірою очистити, вирощуючи трави, які акумулюють цезій, то з лісом такий прийом не проходить. Не виключено, що із завданням можуть впоратися гриби.

Дослідники з Йокогамського національного університету підтвердили цю гіпотезу. Вони помітили, що цезій накопичується в перегниваючому опаді листя і його вміст пропорційно біомасі грибів. Виникла думка, що свіже листя від цезію вільне, а гриби перекачують небезпечний метал з ґрунту в опад вже при його переробці. Тоді вони вирішили створити якомога сприятливіші умови для зростання грибів і засипали ґрунт на піддослідній ділянці забрудненого лісу товстим шаром деревної тріски. І дійсно, всього за півроку гриби висмоктали половину радіоцезію з ґрунту, сконцентрувавши його в гнилій деревині.

Однак не з усіма деревами це буде працювати, оскільки деякі з них вміють і самі непогано висмоктувати цезій з ґрунту. Про це свідчать німецькі досліди з вивчення меду. Так, вже з 1988 року коефіцієнт переходу ґрунтового радіоцезію в рапсовий мед не перевищував 2%. А у падевого меду, який бджоли збирають з тлею, що пасуться на втечах хвойних рослин, коефіцієнт був набагато більшим. Подальший аналіз ялинових голок і молодих втечей виявив високий вміст радіоцезію в них. Найбільший коефіцієнт переходу радіоцезію з ґрунту в мед був помічений у вересковому меді: там спостерігали навіть сорокакратне перевищення порівняно з вмістом у ґрунті.

Наскільки небезпечні пожежі лісів на землях, забруднених цезієм? Зараз, через 75 років після американського бомбардування Хіросіми і Нагасакі і 63 роки після аварії на «Маяку», є тільки два великих ліси на забрудненому радіоцезієм ґрунті — в районах Чорнобиля і Фукусіми. У першому випадку їх площа становить три тисячі квадратних кілометрів, у другому — чотириста. Активність на площі фукусімських лісів у листопаді 2011 року становила понад 1 МБк з квадратного метра (природний фон у сотні тисяч разів менший). Логічно очікувати, що радіоактивні елементи з лісу нікуди не поділися і або вже розпалися там, або продовжують це робити. Цезій якраз і належить до останніх.

Імовірно він накопичується в лісовій підстилці, звідки потрапляє в голки, а з їх відмиранням повертається назад у підстилку, фактично не переміщаючись з місця. А стався спалах, ця ідилія порушиться і радіоактивні частинки перетворяться на попіл, з яким можуть розлетітися далеко від місця пожежі. Але як далеко вони полетять? Легко поставити досвід. Потрібно зібрати голки сосен і ялин, типових мешканців обох забруднених лісів, опад під деревами, просякнути їх розчином солі цезію (звичайно, нерадіоактивного), спалити, а продукти згоряння видути крізь трубу на висоту метрів в п’ятнадцять — двадцять: так взвивається полум’я при лісовій пожежі.

Цей експеримент провели в 2018 році на стенді Лабораторії пожеж Лісової служби США, що в місті Міссула, і отримали дуже важливі результати. Зокрема, виявилося, що з димом йде лише нікчемна частка цезію — не більше 3%, решта залишається в золі, розсипаній на місці пожежі. Та й цезієві частинки диму далеко не відлітають: у переважній більшості вони великі, діаметром в десять мікрон. Тому найбільшої небезпеки піддаються пожежники.

Схоже, цей висновок був підтверджений практикою під час страшної лісової пожежі, що палала у квітні — травні 2020 року в Чорнобильській зоні: за даними ЗМІ, перевищення рівнів радіації за межами зони помічено не було. А досліди, поставлені дослідниками з Кіотського університету, показали, що сміття із забруднених районів потрібно спалювати при високій температурі: тоді радіоактивний цезій збереться в подовій золі, а при низькій температурі горіння ним будуть збагачені частинки диму.

Навіщо потрібен радіоактивний цезій і що буває при неакуратному поводженні з ним? Цезій-137 використовують у техніці та медицині як джерело потужного гамма-випромінювання. Медики застосовують його для лікування раку передміхурової залози, поміщаючи горошинку радіоактивного препарату в ділянку пухлини — гамма-промені її випалюють. А в техніці гамма-промені потрібні для різних вимірювань — від пошуку дефектів конструкцій до визначення рівня заповнення всіляких резервуарів. Таке широке поширення обладнання з радіоактивним цезієм в сукупності з безграмотністю і нехлюйством часом призводить до моторошних наслідків. Справа в тому, що час від часу безвідповідальні господарі списаного обладнання забувають вилучити з нього циліндрик з радіоактивним елементом і той потрапляє на звалище. Звідти він в кращому випадку разом з іншим металобрухтом відправиться на металургійний завод і потрапить у плавку. Метал, що вийшов, стане радіоактивним, що, швидше за все, помітять і забракують небезпечну партію. У гіршому ж викличе трагедію.

Найстрашніша трапилася 1985 року в бразильському місті Гоянія. Там місцева клініка переїхала в нову будівлю, а в старому залишилася частина обладнання. Розповідають, що клініка заборгувала власникам будівлі і ті, поки йшли суди, обладнання заарештували. Однак про охорону не подбали. Цим скористалися дві людини з низьким рівнем соціальної відповідальності: вони вкрали обладнання, розібрали на запчастини і продали. А серед деталей була ампула з радіоактивним цезієм. Злодії ампулу продати не змогли і віднесли додому, на святкування. Де похвалилися знахідкою — чудовими кристалами, які світяться вночі синім світлом.

Хтось із сусідів спробував чудовий порошок на зуб, хтось втирав у шкіру, хтось просто поклав у кишеню тріску. І через деякий, короткий час люди почали хворіти. Лікарі особливої уваги на симптоми не звернули, відбувшись звичним — це ви з’їли чого-небудь, у вас алергія. Однак хвороби посилювалися, і комусь із постраждалих спало на думку вибудувати ланцюжок подій. Порошок пред’явили медикам, і ті відразу все зрозуміли: стали впізнавати у постраждалих променеву хворобу різного ступеня тяжкості. Всього постраждало дві з гаком сотні людей, а четверо від променевої хвороби померло.

Якщо бразильці постраждали від власної безалаберності і безграмотності, то жителі будинку в Краматорську стали безвинними жертвами жахливого нещасного випадку. Мешканці кількох квартир довго скаржилися на погане самопочуття, кілька людей померло від раку крові. Зрештою, 1989 року, провели перевірку. І знайшли циліндр з цезієм, вмурований в стіну будинку. Розслідування показало, що цей циліндр зник у 70-х роках і, мабуть, опинився у складі гравію, який використовували при виготовленні бетону (на цементному заводі цезієві прилади є). Цей бетон і залили в злощасну стіну.

А ось інцидент 1997 року до жертв не привів. Тоді солдати в Грузії демонтували стару казарму Радянської армії, і один з них знайшов красивий, теплий циліндр з полірованого металу. На щастя, відкривати його він не став, а поклав собі в кишеню. Природа знахідки розкрилася після того, як солдат отримав радіаційний опік.

Чи цезій служить ліками? Подібно до рубідії (див. «Хімію і життя» № 9, 2020), медики намагалися застосовувати його для лікування психічних захворювань, але, схоже, не досягли успіху. У літературі зустрічаються суперечливі дані. Так одні дослідники відзначають, що вміст цезію в крові пацієнтів, які страждають маніакально-депресивним психозом, знижено в порівнянні зі здоровими людьми, а також з тими пацієнтами, у яких стан після лікування покращився. Інші, втім, ніяких відмінностей не знаходять. У будь-якому випадку ці роботи виконані в другій половині XX століття, а зараз тема, схоже, втратила актуальність. Однак серед онкологів цезій набув вельми скандальної слави.

Справа в тому, що прихильники альтернативної медицини пропагують так званий метод високощілинної терапії раку, в ході якої людина приймає хлорид цезію. Згідно з адептами методу, цезій концентрується в клітинах пухлини і створює там лужне середовище, згубне для клітини. Критики методу відзначають, що ніяких хімічних або біологічних передумов у цього методу немає. Більш того, регулярне споживання з їжею хлориду цезію в пропонованій дозі, 6 грамів на день, а тим більше його введення внутрішньовенно, призводить до серйозних проблем з роботою серця, викликаючи тахікардію і навіть його зупинку, що зафіксовано документально. Ну а Управління санітарного нагляду за якістю харчових продуктів і медикаментів США не тільки не включило цезієву терапію раку в число дозволених методів, але і час від часу розсилає листи, що попереджають про небезпеку цього методу. Однак прихильники стверджують: наукова основа дуже навіть є, результати нітрохи не гірші, а часом і кращі, ніж у визнаних препаратів. Втім, щоб зрозуміти суть цієї заплутаної історії, слід заглибитися в подробиці.