Імунокомпетентні фагоцити — це клітини активного імунітету

Здоров’я 22 липня 2022 Перегляди: 62

Організм людини і ссавців має функціональну систему імунітету, покликану захищати її від впливу інфекційних факторів. Безліч вірусів, бактерій, грибків і найпростіших щодня контактує з тілом людини, але не викликає розвиток захворювання, що є заслугою імунітету і таких клітин, як фагоцити. Це специфічні клітини, здатні пожирати мікроорганізм або чужорідне тіло, розщеплюючи його і припиняючи його контакт з внутрішнім середовищем організму.

Сутність фагоцитозу

Термін фагоцитоз позначає поглинання чужорідного твердого тіла цілком. Його здійснює клітина, здатна перетравити фагоцитований організм. У біології одноклітинних термін позначає тип харчування, але еволюція знайшла й інше застосування цього процесу, поставивши його на сторожі імунітету. І якщо розглядати термін з точки зору імунології, то він означає поглинання живого організму або його частини з метою усунення з внутрішнього середовища організму. Цим досягається зниження ймовірності викликати захворювання.

Деякі бактерії, наприклад, мікобактерія туберкульозу і лепри, здатні жити навіть всередині травної вакуолі макрофагів, що поглинули її. Це приклад того, як фагоцити і фагоцитоз виявляються неефективними проти пристосованих мікроорганізмів. Також деякі віруси використовують фагоцитоз для того, щоб потрапити в клітку і реплікуватися. В основі перешкоди фагоцитозу лежить процес запобігання злиттю фагосоми з макрофагальною травленою вакуоллю.

Імунокомпетентні фагоцити людини

В системі імунітету людини фагоцити — це клітини, що здійснюють первинний контакт з антигеном або нейтралізують його після опсонізації антитілами. Найбільш поширеними фагоцитами є нейтрофіли, що часто зустрічаються лейкоцити в крові. Вони мають ферментні системи для утворення харчової вакуолі та ферменти, за допомогою яких буде здійснено лізис фагоцитованого чужорідного тіла.

Часто через величезну кількість бактерій або залишків від пошкоджених клітин організму в місцях запалення спостерігається і масова загибель нейтрофілів. Макроскопічно це проявляється появою гною в запалених тканинах. Гноєм є суміш із загиблих нейтрофільних фагоцитів, пошкоджених клітин і усунених мікробів. Вся ця суміш називається детритом.

Моноцитарні фагоцити

Другий тип фагоцитів — моноцити. Вони можуть здійснювати внутрішньосудинний фагоцитоз. Це такий процес поглинання чужорідних тіл і мікроорганізмів, який протікає в крові ще до первинного диференціювання в тканинну клітку, в дендроцит або в гістіоцит. Моноцит як попередник тканинних макрофагів, до диференціації здатний здійснювати фагоцитоз. Також фагоцитами є всі клітини, що сталися від моноцитів, і наступні клони клітин від резидентних макрофагів.

Фагоцити гуморального імунітету

Імунокомпетентні фагоцити — це клітини, здатні поглинати тверді частинки. В їх якості виступають чужорідні тіла і мікроорганізми. Якщо імунна система раніше не контактувала з антигеном, то чужорідне тіло відразу буде взаємодіяти з макрофагом. Перебуваючи в тканині, він поглине мікроорганізм, переварить його, розпізнає його антигени і представить їх у себе на мембрані. В імунології суб’єкти первинного контакту називають антигенпрезентуючі клітинами.

Антигенпрезентуючими фагоцитами називаються макрофаги, які змогли розщепити антиген і визначити його структуру, яка буде представлена на їх мембранному МНС-рецепторі. Після презентації Т-лімфоцити сформують гуморальний імунітет, пов’язаний з синтезом специфічних антитіл. При повторному контакті з таким же чужорідним тілом будуть задіяні інші фагоцити. Це означає, що якщо до антигену приєднається специфічне антитіло, то його фагоцитоз може здійснити будь-який нейтрофіл.

Якщо сили ферментних систем одного фагоциту недостатньо для розщеплення чужорідного тіла, він використовує активні форми кисню. За допомогою них пошкоджується не тільки сам інфект, а й навколишні тканини. Це провокує утворення капсули навколо тіла, яке неможливо фагоцитувати або розщепити. Організм приймає тактику «законсервувати» чужорідне тіло в сполучну оболонку, виключаючи її подальший контакт з внутрішнім середовищем організму.