«Кладовище домашніх тварин»: чим нова екранізація знаменитого роману відрізняється від класики

Актуальне 23 січня 2023 Перегляди: 36

Лайфхакер порівнює сюжет, акторську гру і страшні сцени у версіях 1989 і 2019 року.

На екрани вийшов фільм «Кладовище домашніх тварин» — нова екранізація знаменитої книги Стівена Кінга. 30 років тому історію вже переносили на великі екрани. Критики оцінили класичний фільм середньо, а ось глядачам у ті часи він полюбився. Однак за минулі роки змінилися зйомки, спецефекти і саме сприйняття кінематографа.

Тому варто розібратися, кому краще сходити в кінотеатр на новий фільм, а кому — переглянути старий.

Наскільки точно передано сюжет книги

Зав’язка обох картин в загальних рисах повторює оригінал: доктор Луїс Крід, його дружина Рейчел і діти Еллі і Гейдж переїжджають у невелике місто і селяться на ділянці, що примикає до лісу. Дивний, але доброзичливий літній сусід Джад Крендалл розповідає їм про кладовище, де місцеві жителі ховають померлих вихованців.

Незабаром під колесами вантажівки гине Черч — улюблений кіт Еллі. Тоді Джад показує Луїсу секретне місце, де потрібно закопати тіло. І незабаром кіт повертається додому, але вже змінився. А далі події приймають все більш зловісний оборот.

Цей роман часто називають найстрашнішою книгою Стівена Кінга. Але справа тут не тільки в страшних описах смертей і подальшого воскресіння у вигляді монстрів. Кінг багато часу присвячує осмисленню важливої теми: як змиритися із загибеллю близької людини. Тим більше якщо це смерть не від природних причин.

Частково справа в тому, що сюжет заснований на подіях з життя самого автора: його кіт загинув подібним чином, а потім син Оуен мало не потрапив під колеса машини.

В обох фільмах ця глибина втрачається: тут швидше переказ дії, а не його глибокий аналіз. Луїс і Рейчел сперечаються, чи потрібно говорити з дітьми про смерть, Джад розповідає страшну правду про кладовище. Але зрозуміти, що рухає героями, важко.

Зникла навіть дружина старого — в книзі вона померла від інсульту. Джад хотів віддячити Луїсу за допомогу їй і тому показав кладовище. У першій екранізації її замінили на Міссі — домробітницю Кридів, а в новому фільмі взагалі прибрали цю лінію.

І не менш важливо, що в обох картинах не розкрито вплив самого кладовища на людину: воно притягує проти волі, змушуючи відносити туди тіла. В екранізації 1989 року кілька разів згадують, що туди захочеться піти знову і знову, але все ж ідею не розвивають. Тому вчинки героїв іноді виглядають безглуздими: навіть знаючи про небезпеку, Луїс все одно йде на кладовище.

З середини дії нова версія все більше відходить від оригіналу. Причому автори явно намагаються здивувати і тих, хто добре знає книгу і попередню версію. Деякі сцени зняті дуже точно, але в останній момент обманюють очікування. Правда, один з таких яскравих поворотів навіщось показали в трейлері фільму.

Фінал картин відрізняється від книги більшою однозначністю. Кінг залишав кінцівку відкритою. У першій екранізації натяк на похмуре завершення історії зробили більш явним. У новій фінал змінюють ще сильніше, відходячи навіть від самої логіки оповіді.

Загалом, обидва фільми дуже поверхово переказують книгу. Хоча перша екранізація все ж точніша.

Як розкриті герої

Далі логічніше порівнювати фільми тільки один з одним, відклавши оригінал. В екранізаціях один і той же набір персонажів, але ось розкривають їх характери і дії по-різному.

В обох випадках не дуже яскраво виглядає головний герой Луїс. У першій версії його зіграв Дейл Мідкіфф, у новій — австралієць Джейсон Кларк. Обидва актори справляються з ролями і всі свої репліки і вчинки відіграють непогано. Але героям все ще не вистачає мотивації.

У новому фільмі одна з перших сцен, де Луїс пояснює дочці, що смерть — природна частина життя, виглядає дуже емоційно, особливо якщо знати про майбутні події. Зате в класиці батькові дають більше емоцій у сцені похорону, а у фіналі дозволяють розкрити образ людини на межі перешкоди.

У новій версії глибше і цікавіше показаний Джад. Його тут грає відомий актор Джон Літгоу. Він справляє враження втомленої, потрепаної життям людини. Джад щиро хоче допомогти Крідам, але потім шкодує про свої вчинки.

«Кладовище домашніх тварин» 2019 року

«Цвинтар домашніх тварин» 1989 року

В екранізації 1989 року Джада грав Фред Гвінн. Йому вдалося передати образ доброзичливого старого, та й в емоційних моментах він виглядав непогано. Але все ж він виглядав занадто добрим і позитивним. А від Літгоу відразу віє самотністю і трагедією.

Але найбільша різниця помітна в образах Рейчел і дітей. У старій версії сюжетну лінію дружини показали яскравіше. Коли вона починає турбуватися про чоловіка, їй доводиться летіти на декількох літаках з пересадками, орендувати машину, сідати у вантажівку до далекобійника: вона поспішає і панікує.

До цього ще додали і комедійний образ привида-помічника, а заодно і натяки на загальне зло, що намагається перешкодити Рейчел.

Автори екранізації 2019 року все це вирізали. Є лише сцена, де Рейчел стоїть у заторі і намагається додзвонитися до Луїса. Це, звичайно, більш сучасно, але менш емоційно. Всі її переживання більше пов’язані з флешбеками про померлу сестру. Тут дають волю хоррору, від якого в класиці була тільки пара невеликих сцен з посереднім гримом.

Зате набагато більше екранного часу дісталося Еллі. Якщо в старому фільмі вона миготить зовсім мало, лише допомагаючи розкривати характери дорослих, то тепер деякі зміни в сюжеті дозволили дівчинці зіграти цікаву роль.

«Кладовище домашніх тварин» 2019 року

«Цвинтар домашніх тварин» 1989 року

Це самостійний і незвичайний персонаж. Юна Жете Лоранс відмінно справляється з непростим завданням, хоча у фіналі фільму на неї поклали дуже багато важливих сцен.

Як і чим лякають фільми

І звичайно ж, один з головних критеріїв хоррора — наскільки він страшний. Ті, хто знає і любить старий фільм, напевно вважатимуть класику більш лякаючою. Але потрібно робити поправку на той факт, що багато хто його дивився ще в дитинстві або юності, коли моторошний кіт або іграшкова дитина з ножем дійсно викликали переляк.

І переглядаючи класику, можна згадати відчуття з минулого. Але вперше дивитися подібні речі в зрілому віці буде швидше смішно, ніж страшно.

Новий фільм ближче до сучасних тенденцій жахів. Тут все виглядає більш темним і похмурим, навколо будинку вночі стелеться туман, а чорні дерева в лісі зображені максимально зловісно. Правда, бюджет у картини не дуже великий, тому фон іноді занадто неприродний.

Рівень спецефектів зріс на порядок. Жваві мерці не виглядають пластмасовими, а грим здається дуже реалістичним. Хвора сестра у флешбеках Рейчел і перший пацієнт Луїса лякають натуралістичністю.

І окреме задоволення дивитися на страшного кота. У старій версії Черч дуже зловісно шипів і виблискував очима. У новій йому додали повалену клоками шерсть, яка робить його ще страшнішим.

«Кладовище домашніх тварин» 2019 року

«Цвинтар домашніх тварин» 1989 року

Але все-таки в сучасному фільмі не змогли витримати атмосферу похмурості і приреченості. В екранізації 1989 року цього домагалися довгими сценами. Наприклад, дорога Джада і Луїса до кладовища займала багато часу і створювала напругу. Так само виглядали і сумніви батька, коли він сидів на кладовищі до темряви. У новій версії всі подібні моменти урізали.

Старий фільм, незважаючи на більш яскраву картинку, лякає своєю напругою. Новий же більше схиляється до темних пейзажів і скримерів.

Тому тим, хто більше любить атмосферну класику, нова версія може здатися занадто поверховою. Зате любителям гучних звуків і моторошних мерців краще сходити в кіно — в цьому плані старий фільм програє за якістю зйомок.

Що в підсумку

Однозначно сказати, який фільм краще, не вийде: вони сприймаються занадто по-різному. Переглядати стару картину приємніше через ностальгію за хоррорами 80-90-х. Вона не сильно лякає, а, швидше, розважає своєю простотою.

Нова версія іноді змушує підстрибнути в кріслі і напружитися через дійсно моторошну сцену. Але цей фільм не дуже запам’ятовується, оскільки, крім подібних моментів, в ньому немає нічого цікавого. На жаль, успіх нової версії «Воно» навряд чи вдасться повторити: автори занадто побоялися серйозно відходити від структури простого жахіття.

А якщо ні той ні інший фільм не сподобається, завжди можна в черговий раз перечитати твір Кінга. Воно дійсно не застаріває і лякає в усі часи.