Любов і подружні стосунки
— Ми з Іришкою одружимося, — сказав братин за недільним сімейним обідом. У мами від радості сльози на очах, тато посміхається у весь рот — раді такому повороту подій. Але Олег тут, же додав у бочку меду ложку дьогтю: — У суботу. Мама аж підстрибнула. «Як це в суботу? Ми ж за такий короткий термін абсолютно нічого організувати не встигнемо! »
— Не треба нічого організовувати, — підключилася до розмови наречена брата.
— Ми не збираємося закочувати купецьке весілля. Розпишемося в загсі, і все…
— Така подія — і не відзначити? Неправильно якось… — засмутився тато. Молоді переглянулися. «Ми з Ірою хочемо влаштувати просто сімейну вечерю. Дуже скромний і тільки для своїх «, — озвучив переглядання брат.
— Прошепотіла мама, страждально скривившись. — Ви що, соромитеся того, що одружуєтеся?!
— Чому? Навпаки, пишаємося цим, — відповіла Ірина. — Просто нам не подобаються галасливі весілля з дурнуватими жартами тамади і бійкою на десерт. Це дурна традиція, і її потрібно змінювати!
До кінця обіду атмосфера за столом залишалася напруженою. Мама з татом зробили кілька боязких спроб, переконати Олега та Іру, але ті вперто стояли на своєму. Коли вони пішли, батьки виплеснули на мене і мого чоловіка все, що у них накопичилося за вечір.
— Де це видно, щоб уперше одружитися і не відсвяткувати весілля, як годиться, — обурювалася мама.
— Теж мені молоді реформатори, — вторив їй тато. — Все б їм традиції ламати! А ламати — не будувати!
Я вирішила виступити на захист брата і його нареченої. Нагадала батькам про те, що сталося на моїй традиційній весіллі: тітка Маріана посварилася з моєю новоспеченою свекрухою, а наш з Олегом двоюрідний брат Вітька побився зі свідком. На додачу нас у ресторані обрахували майже на дві тисячі гривень, а оплачені свинячі ребришки в меду так, між іншим, і не подали. І фату мені хтось пропалив… Мама і тато тоді дуже перехвилювалися: їм навіть довелося їхати в санаторій — відновлювати розхитані нерви.
— А так все пройде тихо-мирно, і ніяких нервувань, — закінчила я свій натхненний монолог.
— Даремно ти, Анюта, адвокатом не стала, — іронічно сказав батько. — Хороший з тебе захисник вийшов би.
Але маму, схоже, мені вдалося переконати:
— Гаразд, нехай хоч так одружаться, — зітхнула вона. — А то ж запросто могли, як інші, роками жити в цьому незрозумілому цивільному шлюбі…
Треба визнати, весілля Олега та Ірини вийшло досить славне: відразу після розпису вирушили в невелике, але дуже затишне кафе, випили за здоров’я і щастя молодих, побалакали, посміялися, навіть потанцювали трошки… А потім ми роз’їхалися по домівках, а новобрачні вирушили у весільну подорож. Правда, мама, дізнавшись, куди вони їдуть, не втрималася від бурчання: «Знайшли, де медовий місяць проводити… Нормальні молодята в спекотні країни їдуть, в крайньому випадку — в Крим, а наші що удумали — в Карелію. Все не як у людей!
Кажуть, у Карелії така красотища! — Схоже, захист брата і невістки ставало доброю традицією… Повернувшись з весільної подорожі, наші молоді почали ремонтувати будинок, залишений Ірою у спадок бабусею. Будинок був добротним, але досить обшарпаним.
Близько двох місяців молодята там фарбували, клали плитку, настилали підлоги, ставили нові вікна і двері… Потім, нарешті, закінчили приводити своє гніздечко в порядок і запросили нас всіх на новосілля.
— Красива вітальня, — схвально кивнула мама, пильно озираючи найбільшу в будинку кімнату.
— Чогось у ній не вистачає… — задумливо сказав тато. Через мить просяяв:
— Так, зрозумів! Телевізора немає!
— Хлопці, мабуть, вирішили його в спальні поставити? — припустила мама. Тато, не чекаючи коментарів Олега та Іри, помчав розшукувати спальню, але дуже швидко повернувся:
— Там теж ні… — Мати, — повернувся він до мами, — а давай їм телевізор на новосілля подаруємо!
— Спасибі, не треба, — сказала Ірина.
— Боїтеся, що не ту марку купимо? — здогадався батько. — Тоді грошей дамо — самі виберете, який подобається…
І тут невістка навіть мене приголомшила.
— Ніякої не подобається! — нахмурилася вона. — Телевізор отупляє мізки. Ми вирішили взагалі обійтися без цієї скриньки.
— Але як, так… — вигук мами був більше схожий на стогін. — Ми ж у 21 столітті живемо. Зараз телевізорів тільки у бомжів немає! Знову ж таки, ввечері, обійнявшись на дивані, подивитися який-небудь хороший фільм — це така хороша традиція! І подружжя зближує…
— Навпаки, роз’єднує. І ми з Олегом будемо цю традицію ламати!
Мама явно хотіла щось сказати, причому не надто схвальне, але тато дипломатично вирішив змінити тему розмови.
— Лідочко, хочеш подивитися, як Олег з Ірішею спальню обладнали? — сказав він голосно і додав пошепки, так, щоб почули тільки мама і я: — Така дивна кімната вийшла…
Зайшовши в спальню молодих, мама скам’яніла. Потім, нарешті, знайшла дар мови:
— Ірочка, ну хто красить спальню в бордовий колір?! — видихнула з жахом. Невістка в кишеню за відповіддю не полізла:
— Я гарнішу. Точніше, фарбував стіни Олег, але ідея належить мені.
Але чому саме в темно-червоний? Зазвичай спальні фарбують у спокійніші тони, — енергійно підтримав маму батько. — Наприклад, в блакитний або бежевий…
— Теж традиція? — хмикнула невістка. — Будемо ламати. Точніше, вже зламали. Ми з Олегом хочемо дитини, тому спальня нас повинна стимулювати до дії, а не розслабляти.
На маму аргумент подіяв: у неї вже є двоє онуків — наші зі Стасом діточки, але і від третього вона не відмовилася б. Тема «неправильної» спальні була, слава богу, закрита… Наближався Новий рік. Іра запропонувала зустріти його у них з Олегом. Але тут навіть мій братець спробував сперечатися: «Ми завжди відзначаємо це свято у батьків!» Він обожнював мамину стряпню і вже передчував рясний новорічний стіл у батьківському домі.
Але Іра звинуватила чоловіка в егоїзмі: «Дай матері хоч раз відпочити від готування!» О дев’ятій вечора 31 грудня ми всією сім’єю приїхали до наших молодих. «Мам, а де ялинка?» — розчаровано протягнула моя шестирічна Аленка. Її брат, трирічний Антошка, розплакався:
«А куди ж нам Дід Мороз подарунки покладе, якщо ялинки немає?» Малюк ридав до тих пір, поки чоловік не знайшов вихід — кинув на пальму в кадку блискучу мішуру і сказав: «Ось під це дерево і покладе… Без подарунків не залишитеся «. Антон плакати перестав, але було видно, що він дуже засмучений відсутністю нарядженої ялинки в будинку дядька і тітки. Я сама, зізнаюся чесно, була засмучена, але виду не показала. Іра запросила всіх до столу — проводити старий рік. Меню було дуже вишуканим: мідії в гострому соусі, креветки в клярі, салат з грейпфрута і сьомги. Цвяхом гастрономічної програми був великий піднос з суші і ролами. З цієї страви господиня і запропонувала почати.
Ти тільки не ображайся, Іріша, але рис трохи розварений, а риба, навпаки, сирувата, — делікатно зробила зауваження мама. Тато непомітно від господині скривився: його український шлунок не звик до японських делікатесів.
А де «Олів’є»?
А «Наполеон» буде? — поцікавився сластьона Антон.
Ірина мало не плакала: вона так старалася, склала меню, шукала потрібні продукти, готувала, а ми її старань не оцінили. Положення врятував тато:
— Давайте, проводимо старий рік у цьому гостинному будинку, а новий зустрінемо в іншому.
Мати всього готувала… Сяяла гірляндами ялинка в кутку, світло новорічних свічок відбивалося в кулях і дождиці, що звисає з люстри. Гості з апетитом налягали на салат «Олів’є», мамин знаменитий холодець і на смаженого гуся з яблуками. Ніжно рожевів оселедець «у шубі», тішила око домашня буженина з помаранчевими кружечками моркви. У холодильнику чекав своєї черги традиційний «Наполеон»… Може, і не надто вишукані страви, зате улюблені і звичні — суто новорічні, як фільм «Іронія долі…»
Я поглядала на невістку: схоже, вона вже зовсім перестала переживати і щиро веселилася разом з усіма. А після того як відзвучали новорічні тости і привітання, сказала негромко, але так, щоб всі почули: «А знаєте, не всі традиції потрібно ламати…»
- Попередня
- Наступна