Синдром Гудпасчера — причини, симптоми, методи діагностики та терапія

Здоров’я 15 вересня 2022 Перегляди: 60

У медичній термінології під синдромом Гудпасчера мають на увазі особливий синдром, який визначається аутоімунними порушеннями, що ведуть до ураження базальних мембран альвеол легенів, а також ниркових клубочків, тобто в патологічний процес залучені два органи: легені і нирки. В організмі утворюються антитіла до перерахованих органів.

Всі перераховані вище синонімічні синдроми обтяжуються нефритом і гломерулонефритом

Ключовий прояв — рецидивуючі і прогресуючі легеневі кровотечі в поєднанні з гломерулонефритом.

Розберемося, що за захворювання синдром Гудпасчера.

Історія і статистика

Вперше клінічні прояви даної хвороби були описані і систематизовані Гудпасчером в 1919 році, звідси назва даного синдрому. Під час пандемії грипу даний синдром був виділений в окремий обтяжений синдром, такий як поєднання гломерулонефриту і легеневої кровотечі.

Це досить рідкісна патологія — синдром Гудпасчера і кровохарканя, їм частіше хворіють молоді люди від 12 до 35 років переважно чоловічої статі.

У європейських країнах, в яких він зустрічається відносно частіше, частота випадків 1:2 млн.

Етіологія синдрому

У сучасній медицині не існує однозначної відповіді щодо етіології захворювання

Є лише деякі припущення, серед яких можна виділити такі можливі причини синдрому Гудпасчера:

• Хімічні ураження тканин в результаті аспірації органічних розчинників і летючих вуглеводнів.
• Деякі дослідники розглядають цей синдром не як окреме захворювання, а як варіацію ідіопатичного гемосидерозу легенів. Це припущення ґрунтується на непрямому доказі існування перехідного стану між цими двома захворюваннями, як клінічно обумовленого, так і патоморфологічно.
• Процедура дроблення каменів при сечокам’яній хворобі.
• Генетична природа, деякі гени HLA.
• Також мають припущення про вірусно обумовлене походження захворювання, але щодо цього припущення не зібрано достатньої кількості фактів.

Патогенез синдрому Гудпасчера

Розглянемо детальніше анатомічні особливості будови вражених органів та особливості даної патології.

При хворобі Гудпасчера відбувається поразка альвеол і клубочків нирок.

Альвеоли являють собою гріздеоподібні дихальні бульбашки, які знаходяться на кінцях найдрібніших бронхіол. Стінки альвеол мають два шари: шар епітелію, який має прямий контакт з повітрям, і шар ендотеліальних клітин, які розташовуються на стінках кровоносних капілярів. Проміжок між згаданими шарами містить особливу мембрану, базальну мембрану, в яку проникає кисень і вуглекислий газ.

Ниркові клубочки являють собою будівельний матеріал нирок, їх найдрібнішу функціональну одиницю. Вони складаються з капсули і капілярної мережі, яка знаходиться в цій капсулі. Внутрішня поверхня капілярів містить особливий шар ендотелію, а зовнішня сторона, звернена до капсули, представлена підоцитами. Між собою вони розділені базальною мембраною, яка несе пропускну функцію — вона пропускає солі, воду, білки з крові в капсулу. Розташування базальної мембрани не обмежене вищеописаним розташуванням. Вона також поділяє ниркові канальці, функцією яких є виведення первинної сечі. Також вона розділяє і кровоносні капіляри, в які всмоктується рідина з неї.

Резюмуючи все вищесказане, можна відзначити, що базальна мембрана є своєрідним біологічним фільтром, який забезпечує виведення вуглекислого газу і речовин, що утворюються в процесі обміну їх в організмі, а також забезпечує надходження кисню.

Відповідно, при пошкодженні мембрани всі ці процеси обміну порушуються.

Освіта антитіл

Вище у визначенні ми зазначили, що пошкодження мембранної тканини обумовлено утворенням антитіл до неї ж самої (захисних речовин). Даний процес відноситься до розряду аутоімунних. Виходить, що антитіла атакують власну ж тканину, утворюючи відкладення патологічного шару, тим самим пошкоджуючи її. Результатом цього аутоімунного процесу є легенева кровотеча і гломерулонефрит — запальний процес ниркових клубочків.

Хоча будова судинного ендотелію легеневих капілярів така, що він не дозволяє антитілам проникнути в нього, проте за наявності певних несприятливих умов відбувається підвищення проникливості судин, в результаті якої антитіла все-таки проникають до базальної мембрани.

Несприятливі фактори

До таких несприятливих факторів синдрому Гудпасчера відносять:

• підвищені концентрації кисню у вдихуваному повітрі;
• легенева гіпертензія;
• септичні ураження крові або загальна інтоксикація організму;
• інфекційні процеси верхніх дихальних шляхів;
• куріння;
• аспірація парів бензину або інших видів вуглеводневих похідних.

Що вражається первинно, нирки або легені, не встановлено. Проте частота проявів первинного ураження легеневої тканини вища, ніж така ниркової тканини.

Гістологічні проби легеневої тканини показують наявність некротизуючого альвеоліту. Як ми вище відзначили, це патологічна зміна тканини, аналогічна такому при ідіопатичному гемосидерозі.

Гістологічні особливості патології

Своєчасна діагностика синдрому Гудпасчера дуже важлива.

Гістологічні проби ниркової тканини виявляють наявність нефрозоієфриту (поєднання липоїдного дистрофічного переродження нирок і дифузного гломерулонефриту). Також виявляється розвиток осередкових внутрішньокапілярних тромботичних змін і гломерулярного фіброзу.

Які симптоми синдрому Гудпасчера?

Симптоматика і лабораторні показники

До таких належать:

• кровохаркування та анемія як результат рецидивуючих легеневих кровотечей;
• прогресуючі симптоми у вигляді задишки, втрати маси тіла, болів в області грудей;
• рентген легенів показує зміни окремих невеликих осередків легеневої структури у вигляді дрібнодітчастої деформації;
• симптоми ураження нирок: як ми вище зазначили, частіше приєднуються після ураження легеневої тканини;
• аналіз сечі виявляє наявність білка, в сечі також виявляється кров.
• аналіз крові виявляє підвищений рівень залишкового азоту, прогресуючу гіпохромну залізодефіцитну анемію, на тлі приєднання вторинної інфекції формула крові відображає таку.

Варто зазначити, що легенева кровотеча далеко не завжди виникає на тлі кровохаркання, і ступінь вираженості кровотечі не залежить від інтенсивності кровохаркування. Дуже часто кровотеча виникає блискавично і призводить до фатального результату буквально в лічені години. Розвивається найсильніша задишка, відбувається набряк легені і розвивається блискавична пневмонія.

Клінічна картина

На тлі загальної характеристики вищеописаних симптомів прийнято виділяти три форми перебігу даного системного захворювання:

• Злоякісна форма. Для неї характерна наявність рецидивуючого характеру пневмонії і швидкий розвиток гломерулонефриту.
• Повільний розвиток патологічних змін у легеневій і нирковій тканинах.
• Прогресуючий і переважаючий над легеневими змінами гломерулонефрит в найкоротші терміни призводить до гострої ниркової недостатності.

У дітей

Чому патологія виникає у дитини? Причиною цього є спадкова схильність дитини, яка може бути заражена від своїх батьків. У більшості випадків недуга розвивається у малюків чиї мами в період виношування дитини вели нездоровий спосіб життя і курили. У результаті малюк у процесі розвитку не отримував необхідного організму кисню, а його легкі просто перетворилися на легкі курця. Крім того, негативно позначитися на здоров’ї малюка можуть і додаткові фактори, такі як, наприклад, наявність вірусних інфекцій вражаючих органів дихання, а також вдихання парів вуглеводню.

Синдром Гудпасчера у дітей часто починається дуже гостро, з підйому температури до високих значень, з’являється кровохаркування, легенева кровотеча, інтенсивна задишка. Прослуховування виявляє дзвінкі вологі хрипи в легенях. Гломерулонефрит розвивається найчастіше, хоч і пізніше, але досить швидко. Як вище зазначили, розвиток ниркової недостатності слід практично миттєво. Характерним імунологічним маркером системного захворювання є наявність антитіл до базальних мембранів нирки.

Лікувати подібні захворювання, особливо у дітей, необхідно під суворим контролем фахівців, при цьому досить важливим моментом є забезпечення прохідності дихальних шляхів.

Враховуючи те, що синдром Гудпасчера досить активно розвивається як в молодому, так і в дорослому організмі, при відсутності правильно проведеної діагностики, а також ефективного лікування, хвороба може призвести до більш складних наслідків. Більш того, в медичній практиці відзначалися випадки летального результату.

Прогнози

Прогноз патології, на жаль, несприятливий. Хворий гине в середньому протягом року. Як ми вище зазначили, також зустрічаються форми блискавичного перебігу хвороби, коли від перших ознак хвороби у вигляді лихоманки до фатального результату проходить буквально тиждень.

Механізм розвитку хвороби

Синдром Гудпасчера — захворювання аутоімунне, тобто викликане генерацією антитіл до власних клітин. Базальна мембрана ниркових клубочків є місцем, де утворюються ці антитіла. Ці антитіла зв’язуються з певним доменом у складі четвертого виду колагену.

Саме ця частина колагенів четвертого типу і є цільовою точкою антитіл. Ця частина колагену четвертого типу називається антигеном Гудпасчера.

У здорових людей цей антиген не є спусковим механізмом патологічних ланцюжків. Хвороба вражає легеневу і ниркову тканину, тому що саме в цих тканинах міститься велика кількість антигенів даного виду.

При утворенні зв’язку антитіл з антигеном Гудпасчера відбувається запуск системи комплемента. Це імунні білки, точніше їх особливий вид. Цей зв’язок, що утворився, є спусковим механізмом патологічної ланцюжкової білкової реакції. В осередку контакту антитіл і антигенів відбувається зв’язок з лейкоцитами.

Все йде до того, що лейкоцити активно атакують уражені ділянки тканини, тим самим руйнуючи їх. Імунною відповіддю на даний процес є різке збільшення числа епітеліальних клітин. Відбувається їх значне відкладення на поверхні базальної мембрани. Орган починає швидко втрачати свою функціональність, не справляється з навантаженням, в організмі швидко накопичуються продукти життєдіяльності.

Механізми патологічних змін у нирках і легенях мають ідентичний перебіг.

Лікування синдрому Гудпасчера

Є лише методи уповільнення прогресування хвороби з метою продовження життя хворого. З цією метою призначають кортикостероїди та імуносупресанти, проводять гемодіаліз, після якого при необхідності проводять нефректомію і пересадку нирок, які дозволяють усунути джерело антигенних реакцій. Плазмаферез дозволяє видалити циркулюючі антитіла.

Було помічено, що антитіла проти базальних мембран не визначаються в сироватці крові в середньому через півроку з початку хвороби. Саме тому є припущення, що проведення вищезазначених заходів інтенсивної терапії дозволяє продовжити життя пацієнта до припинення патологічного аутоімунного процесу.

До симптоматичних заходів відносять переливання крові і боротьбу із залізодефіцитною анемією.

При синдромі Гудпасчера клінічні рекомендації повинні суворо дотримуватися.