Синдром привідної петлі: методи діагностики та терапія

Здоров’я 28 жовтня 2022 Перегляди: 89

Хірургічні маніпуляції практично завжди пов’язані з ризиком. Крім можливого розвитку кровотечі під час операції, існують і більш віддалені ускладнення. Особливо це стосується великих маніпуляцій, при яких проводиться видалення органу або його частини. Прикладом може служити операція з Більроту-2. Її суть полягає у видаленні більшої частини шлунка і створенні ^ омозу з тонким кишечником. Після цього хірургічного втручання часто розвивається синдром петлі. Подібне ускладнення може виникнути як відразу після операції, так і через кілька місяців. При розвитку цього стану або підозрі на нього необхідно виконання ще одного хірургічного втручання.

Поняття про синдром петлі

Синдром петлі після резекції шлунка виникає приблизно в 13% випадків. Цей показник може коливатися від 1 до 50%, на думку лікарів. Його основним симптомом є блювота жовчю, пов’язана з прийомом їжі. Синдром привідної петлі — це стан, при якому частина кишечника є як би «вимкненою» з процесу травлення. В результаті цього жовч накопичується в даному відділі і при наявності несприятливих факторів виплескується назовні. Інша назва цього ускладнення — дуоденобілліарний синдром. Цей стан є небезпечною ознакою, тому потребує хірургічного лікування.

Причини появи синдрому

Головною причиною розвитку синдрому привідної петлі є операція з Більроту-2. Вона є масивним хірургічним втручанням і впливає на весь організм. Подібну операцію проводять при раку шлунка, при розвитку ускладнень виразкової хвороби, які не можна усунути більш щадними способами. В результаті цієї маніпуляції ДПК і частина тонкого кишечника перестають активно брати участь в акті травлення. Через це розвивається синдром привідної петлі.

Факторами, що впливають на появу даного ускладнення, служать такі порушення:

1. Механічна причина. Під нею мається на увазі потрапляння харчових мас у просвіт «вимкненої» петлі. Також там накопичується жовч, яка теж затримує процес перетравлення.
2. Втрата м’язового тонусу у «вимкненому» відділі. Ця причина часто викликає хронічний синдром петлі після резекції.
3. Спазм ^ омоза — місця з’єднання культі шлунка і тонкої кишки. Також м’язи можуть скорочуватися і в області, що відводить петлі.
4. Виразковий дефект під час орігамозу. Призводить до механічної причини появи синдрому привідної петлі. Може розвиватися як первинно (після операції), так і вторинно.
5. Перегин привідної петлі. Зазвичай розвивається вторинно.

Синдром привідної петлі: патогенез захворювання

Механізм розвитку синдрому привідної петлі складається з декількох ланок. В першу чергу відбувається порушення звичних для організму анатомічних та функціональних взаємодій. В результаті «штучної» перебудови травної системи змінюється процес евакуації їжі. Їжа, яка потрапила у «вимкнену» кишкову петлю, не може пройти далі. Тому виникає її зворотне закидання — рефлюкс. Крім цього, в патогенезі присутній запальний процес. Він виникає через застій травних мас і гіпотонію ДПК. Результатом є вторинний кишковий дисбактеріоз. Згодом він призводить до запалення органів ЖКТ: холециститу, панкреатиту, езофагіту.

Клінічна картина при синдромі привідної петлі

Основними проявами даного ускладнення є біль і блювота. Неприємні відчуття в животі можуть з’явитися відразу після операції або з плином часу. У першому випадку має місце первинний, гострий синдром привідної петлі. Він характеризується болями схваткоподібного і розпираючого характеру в області правого підребер’я і в епігастрії. При хронічному синдромі привідної петлі клінічна картина виражена не так сильно. Болі мають місце в основному після їжі, частіше — при прийомі жирної їжі. Незалежно від часу виникнення ускладнення (гострий або хронічний період) захворювання проявляється блювотою. Вона з’являється після наростання больових відчуттів у животі, зазвичай наступних за прийомом їжі. Через часту блювоту можливе виділення до 500 мл жовчі на добу. Наслідком цього є прогресуюче виснаження організму. Хворі швидко втрачають масу тіла, відчувають загальну слабкість.

Синдром привідної петлі: діагностика патології

Діагностика захворювання починається зі збору анамнезу (перенесена резекція шлунка) та огляду хворого. У першу чергу необхідно дізнатися про характер больових відчуттів і частоту блювоти, її зв’язки з прийомами їжі. При огляді слід звернути увагу на асиметрію живота: правий відділ випирає. Цей симптом проходить після блювоти, оскільки вміст петлі виходить назовні. Ще однією ознакою є жовтушність склер і кожного покриву.

Крім оцінки клінічних даних, виконується лабораторна та інструментальна діагностика. Зміни можуть бути в ОАК (V-12 дефіцитна анемія), мазку крові, копрограмі (поява лейкоцитів, непереварених жирів). При рентгенологічному випромінюванні відзначається симптом ніші в області привідної петлі, гіпермоторна дискінезія. Контрастна речовина заповнює подану петлю. Також проводиться ендоскопічне обстеження. При хронічному синдромі петлі часто відзначаються запальні зміни в жовчному міхурі і протоках. У деяких випадках розвивається панкреатит. При цьому запалення піддається і підшлункова залоза. При посіві вмісту кишківника відзначаються бактеріальна флора, порушене співвідношення панкреатичних ферментів. Ступінь тяжкості захворювання визначається виснаженням організму, величиною втрати жовчі, станом пацієнта.

У чому небезпека синдрому привідної петлі: ускладнення

Пам «ятайте, що синдром петлі є небезпечним ускладненням резекції шлунка. У результаті постійної втрати жовчі може статися сильне виснаження організму. Їжа, що потрапляє в організм, не може нормально перетравлюватися (через «вимикання» ДПК і частини тонкої кишки), і корисні речовини не засвоюються. В результаті розвитку кишкового дисбактеріозу органи ЖКТ піддаються запальним процесам. При розвитку рефлюкс-езофагіту до перерахованих симптомів додаються болі за грудиною, почуття «кома в горлі». Холецистит супроводжується появою гіркоти в роті, нудотою. Якщо приєднується запалення підшлункової залози, болі можуть посилюватися, мати опоясовуючий характер. При тривалому поточному панкреатиті можливий розвиток цукрового діабету. До ускладнень гострого синдрому петлі відносяться перитоніт і кишкова непрохідність. Ці захворювання потребують негайної хірургічної допомоги.

Лікування синдрому петлі

Вибір методу лікування залежить від стану хворого, даних лабораторних та інструментальних досліджень. Важливо знати, який ступінь тяжкості має синдром петлі. Лікування може бути консервативним і оперативним. При легкому ступені призначають спеціальну дієту, протизапальні та антибактеріальні препарати (медикаменти «Цефріаксон», «Ципролет»). У деяких випадках потрібні повторні промивання шлунка. При середньому і важкому ступені необхідне оперативне лікування. Воно має бути спрямоване на усунення застою їжі. Найчастіше виробляють реконструкцію повітомоза. При перегинах петлі їй надають правильне положення і підшивають до черевця. Обсяг і вид оперативного лікування може бути різним і залежить від причини ускладнення.

Профілактика синдрому петлі

В даний час операцію по Більроту-2 намагаються замінити іншими хірургічними маніпуляціями. Це робиться з метою збереження фізіології травного тракту. Якщо операція з Більроту-2 все ж була проведена, необхідно виконувати всі профілактичні заходи, призначені лікарем. В першу чергу до них відноситься дієта. Після резекції не можна вживати жирну і важку їжу. Приймати їжу потрібно 6-7 разів на день малими порціями і в напівжидкому стані (каші, супи).