Site icon Сайт Житомира — 884

Сканування світу: як оцифровують різні об’єкти

Сканування світу: як оцифровують різні об’єкти

Діджитал Перегляди: 55

За допомогою сучасних технологій сканування можна оцифрувати найрізноманітніші об’єкти — від творів мистецтва до вертольотів і навіть хмарочосів. Ми розповімо, як це робиться.

  • 2D-сканування
  • Грандіозне сканування
  • Сканування скарбів культури
  • Методи об’ємного сканування
  • Як це працює?
  • Для чого це потрібно?
  • Сканування у проектуванні
  • 3D-сканери і творчість
  • Масштабний ефект


Століття цифрових технологій поставив перед людиною серйозне завдання — перенести навколишній світ в електронний формат. Для цього використовуються і сканування зібраних предками текстів і зображень, і оцифрування місцевості для навігації, і перенесення макетів для проектування, і навіть сканування віддалених об’єктів нашого Всесвіту. Технології, призначені для досягнення даної мети, існують як у вигляді дорогих промислових рішень, так і цілком доступних, які можна виготовити своїми руками. У цій статті ми розглянемо різні варіанти.

2D-сканування

Перевести витвір мистецтва в «цифру», не втративши в процесі якість оригіналу, — завдання не з простих. Давайте розберемося, як це робиться.

Для отримання високоякісних цифрових копій зображення використовуються сканери. Принцип їх роботи досить простий: світло, що випромінюється лампою, відбивається від поверхні зображення через серію дзеркал на ПЗС-матрицю. Сканування звичайного паперу для таких пристроїв — справа нехитра.

Однак завдання ускладнюється, коли мова заходить про оцифрування картин, написаних олією. Тут в силу вступає цілий ряд обставин, що перешкоджають нормальному процесу сканування. Зокрема, справжники картин легко пошкодити при скануванні, вони мають нестандартні габарити (згадайте хоча б «Явище Христа народу» Олександра Іванова) і до того ж олійна фарба має рельєф, що також може значно погіршити результат.

Перше, що спадає на думку в такому випадку, — це використання звичайної фотографії, особливо якщо врахувати успіхи в технологіях виробництва матриць високої роздільної здатності. Але і тут не все гладко. Роздільна здатність фотоматриць рідко перевищує 30 мегапікселів, що при зйомці картини площею 1 метр дасть чіткість 140 точок на дюйм — цього занадто мало.

Також варто врахувати, що, на відміну від лінійної ПЗС-матриці сканера, фотоапарат знімає з однієї точки, через що обов’язково виникнуть спотворення. Однак з цієї ситуації було знайдено вихід: картину фотографують не цілком, а по частинах.

Грандіозне сканування

У 1994 році керівництво найбільшого в світі книгосховища — Бібліотеки Конгресу США — прийняло рішення оцифрувати всі наявні у них паперові видання і рукописи. Щоб представити масштаб робіт, зауважимо, що на початок 2000-х років у бібліотеці містилося понад 130 млн об’єктів. До поточного моменту оцифровано трохи більше 10%. Частина вже зараз доступна громадськості в Інтернеті на сайті archive.org. Намагаються не відставати від зарубіжних колег і співробітники Російської державної бібліотеки (колишньої Бібліотеки ім. Леніна), сканування фондів якої почалося наприкінці 1990-х. Але чи побачимо ми коли-небудь цю колекцію у вільному доступі, поки залишається загадкою.

Сканування скарбів культури

Для автоматизації цього завдання, вітчизняна компанія «Епос» розробила спеціальний комплекс. Він складається з фотокамери, оснащеної спеціальним обертовим об’єктивом, який дозволяє автоматично спроектувати потрібний сегмент картини на ПЗС-матрицю. Таким чином, задавши необхідний ступінь розбивки, можна отримати серію знімків сегментів картини, а потім зшити їх воєдино програмними методами.

«Епос» дозволяє вирішити й іншу проблему сучасних фотоапаратів — невисокий динамічний діапазон. Він характеризується оптичною щільністю (D) — заходом ослаблення світла прозорими об’єктами або відбиття світла непрозорими. При значенні D рівне «0» світло відображається (або проникає) повністю. D рівне «4» означає, що об’єкт повністю чорний.

У більшості сучасних моделей оптична щільність не перевищує 1,7 D, через що деякі ділянки здаються пересвіченими, а інші — занадто темними. Однак вітчизняна установка дозволяє зробити послідовно кілька знімків з різною витримкою і потім, зібравши всі кадри воєдино, отримати зображення з широким динамічним діапазоном (HDR).

Таким чином, наприклад, було проведено оцифрування японських гравюр XVIII-XIX століть із зібрання Державного музею образотворчих мистецтв ім. О. С. Пушкіна. З результатом будь-хто може ознайомитися на сайті japaneseprints.ru.

Методи об’ємного сканування

Питання про можливість створення цифрових образів об’ємних об’єктів виникло досить давно, проте потреба, що існувала на той момент, не виправдовувала масове виробництво подібних пристроїв. 3D-сканери випускалися в одиничних екземплярах і коштували надзвичайно дорого.

Серйозним поштовхом до їх розвитку став перехід найбільших компаній на повністю тривимірне проектування своїх виробів. Оцінювати якість деталей в умовах їх масового виробництва на повністю автоматизованих верстатах з числовим програмним управлінням по-старому, звіряючи розміри з кресленнями, стало просто неможливо. На виручку прийшли технології об’ємного сканування.

Як це працює?

Перші 3D-сканери були контактними, тобто припускали, що по поверхні моделі, встановленої на спеціальній підставці, переміщався «щуп», інформація з якого записувалася і оброблялася ЕВМ. Такі установки для оцифрування складної деталі могли вимагати до місяця роботи.

Все змінилося з розвитком напівпровідникових лазерів і цифрових фотоматриць. На сьогоднішній день застосовуються три основні методи об’ємного сканування.

Лазерно-далекомірне (лідарне) сканування базується на визначенні відстані до точки на об’єкті шляхом обчислення часу проходження променя лазера до неї і назад. Сучасна електроніка дозволяє розрахувати цей час з найвищою точністю. Однак є і зворотний бік медалі: сканування відбувається в одній точці, тому побудова моделі таким способом займає досить багато часу.

Сучасний лазерно-далекомірний сканер здатний зчитувати до 100 000 точок на секунду. Отриманий масив точок апроксимується чисельними методами в поверхні. А програмні алгоритми дозволяють потім відтворити теоретичну поверхню об’єкта, усунувши всі непотрібні шорсткості і неточності.

У тріангуляційному лазерному сканері вимірювання піддається відхилення відображеного променя від оптичної вісі лінзи детектора (див. схему нижче). Істотною перевагою такого методу є можливість зробити промінь плоским і за допомогою двомірної матриці сканувати відразу всю проекцію променя на об’єкт, а не точки окремо. Це значно прискорює процес оцифрування і спрощує подальшу обробку даних.

У той же час у методу є і свої недоліки: так, отвори, розташовані осторонь від оптичної осі лазера, можуть затінятися, що вимагає уточнюючого сканування і особливих алгоритмів зведення сканованих ділянок.

Оптичні сканери складаються з проектора (може використовуватися лазер), що транслює на поверхню об’єкта сітку, і камери, що знаходиться під деяким кутом до проектора і реєструє спотворення ліній сітки. ПО сканера аналізує викривлення сітки і складає на її основі карту глибини. Цей метод поступається в точності лазерним сканерам, проте значно перевершує їх за швидкістю сканування і дешевизною виготовлення.

Подібний сканер легко створити практично в домашніх умовах: всі компоненти можна знайти в продажу, а ПЗ давно доступно на просторах Інтернету. Додатковою можливістю подібних сканерів є сприйняття кольору об’єкта.

В областях, де точність не настільки важлива і існує необхідність сканувати великі об’єкти, застосовуються також ультразвукові і радарні види сканування.

Для чого це потрібно?

Контроль якості — найочевидніший, але далеко не єдиний варіант застосування технологій об’ємного сканування. Сьогодні 3D-сканування використовується в багатьох областях — від медицини до астрономії (так, космічні об’єкти сканують за допомогою радіохвиль для складання їх докладних об’ємних портретів). Знаходять застосування тривимірні сканери і в таких сферах, як проектування і творчість.

Сканування у проектуванні

При проектуванні предметів вжитку, засобів управління і взагалі всього того, чого людина стосується руками, у віртуальному середовищі досить складно забезпечити належну ергономічність. Це призводить до появи на ринку широкого спектру пристроїв і приладів, красивих на вигляд, але не дуже зручних у використанні. Як приклад можна навести звичайні комп’ютерні миші: їх існують тисячі різновидів, а по-справжньому зручних — одиниці.

У такій ситуації 3D-сканер просто незамінний. Оцифрувавши виліплений вручну макет, його легко перевести в відповідний формат і, згладивши неточності, неминуче виникають при ручному виготовленні, отримати готову для виробництва модель, благо все необхідне для цього програмне забезпечення вже представлено на ринку. Наприклад, програмний пакет RapidWorks від компанії NextEngine дозволяє здійснити весь процес в напівавтоматичному режимі.

3D-сканери і творчість

Областю, в якій тривимірні сканери здійснили революцію, стала комп’ютерна графіка. Раніше художникам потрібно було витрачати сотні годин на моделювання реалістичних людей для фільмів і комп’ютерних ігор. Тепер же стало можливим просто знайти відповідну людину і оцифрувати її за допомогою 3D-сканера.

Значно спростили ці пристрої і масове виробництво різних фігурок. Зараз достатньо виліпити одну фігурку, відсканувати її — і можна виготовити тисячі таких же на верстатах з ЧПУ.

Масштабний ефект

При згадці про об’ємне сканування для контролю якості на розум в першу чергу приходять відносно невеликі об’єкти. У наш час промисловці цим не обмежуються. Наприклад, на заводі «Прогрес» в Арсеньєві, де виробляються відомі вітчизняні вертольоти «Ка-52», сканування окремих деталей вже вважають вчорашнім днем. Зараз завод освоює сканування готових вертольотів після складання. Це дозволить підняти контроль якості складання на абсолютно новий рівень.

Однак і такий поріг вже не є чимось надприродним. Сьогодні лідери ринку пропонують пристрої для об’ємного сканування цілих будівель. Такого контролю в процесі побудови піддали найвищий хмарочос у світі — «Бурдж-Халіфа» в Дубаї.

Але і це не межа. На орбіті Землі обертається вже не один десяток геологічних супутників, що становлять тривимірний портрет нашої планети. Подібні пристрої дозволяють створювати карти надвисокої точності з усіма можливими об’єктами на них. Ця інформація в подальшому використовується як в геологічних дослідженнях, так і для цілком прикладних завдань забезпечення навігації та планування інфраструктури.

І нарешті, вершиною об’ємного сканування є безпілотні космічні кораблі, призначені для дослідження віддалених об’єктів Сонячної системи. Зокрема, вже існують тривимірні моделі поверхні Марса, які в поточний момент доповнюються результатами точного сканування за допомогою робота-марсохода Curiosity, що також використовує в своєму арсеналі 3D-сканер.

Exit mobile version