Ви будете плакати, але захочете жити. Чому «Душу» від Pixar варто подивитися всім

Актуальне 29 грудня 2022 Перегляди: 27

Мультфільм, який отримав два «Оскари», розповідає, як знайти свою іскру і не загрузнути в сірих буднях.

Черговий мультфільм знаменитої студії Pixar зрежисував Піт Доктер — автор таких картин, як «Корпорація монстрів», «Вгору» і «Головоломка». Але його остання робота вийшла в 2015 році. Після відходу з Pixar Джона Лассетера Доктер зайняв пост креативного директора і продюсував нові стрічки.

Можна лише порадіти, що режисер повернувся до творчості. Адже Доктеру і в мультику «Вгору», і в «Головоломці» вдавалося дуже простими словами, але неймовірно зворушливо розповідати про зрозумілі кожному проблеми. «Душа» недарма завоювала «Оскар» у номінаціях «Кращий анімаційний фільм» і «Краща музика». Витончена праця Доктера знову змусить не тільки задуматися про сенс існування, а й згадати, що будні — така ж невід’ємна частина життя, як і прагнення до мрії.

Добрий і зрозумілий сюжет

Джо Гарднер з дитинства мріяв стати джазовим піаністом. Це його покликання і єдина мета в житті. Але доживши до середнього віку, він лише викладає музику в середній школі, де всього одна учениця і справді цікавиться предметом.

Але одного разу Джо отримує унікальний шанс: він чудово грає на прослуховуванні у популярної джазової співачки, і якщо вечірній концерт пройде вдало, піаніст стане повноправним членом групи. Дорогою за костюмом для виступу Джо падає в люк і, будучи на межі життя і смерті, опиняється в світі, де душі готуються до відправки на Землю.

Тепер герою потрібно знайти спосіб повернутися в своє тіло до концерту. При цьому йому дають підопічну — душу номер 22, яку ще жоден наставник не зміг переконати відправитися в наш світ. Їй потрібно знайти ту іскру, яка зв’яже її з майбутнім життям.

За описом може здатися, що сюжет занадто заплутаний і навантажений. Але талант авторів у тому, що історію про світ душ, життя і смерть, обмін тілами, пошуки вищого сенсу, творчість і джазову музику вони подають дуже просто і навіть наївно — в найкращому сенсі цього слова.

За формою «Душа» — таке собі бадді ‑ муві, історія про двох абсолютно різних героїв, які повинні розібратися з проблемами і знайти спільну мову. У мультфільмі навіть немає лиходіїв. Бюрократ Террі, який намагається відловити біглі душі, тільки веселить і не приносить ніякої шкоди.

Тому «Душа» напевно сподобається дітям наймолодшого віку: для них тут безліч яскравих сцен, жарти і наймиліший котик.

Але це форма. А ось зміст мультфільму явно звернений до дорослих.

Реалістичні герої, в яких легко побачити себе

Може виникнути питання, з чим же доводиться боротися Джо і 22, якщо їм ніхто не протистоїть? Відразу хочеться відповісти «з обставинами», але насправді — з собою. Адже майже всі мультфільми Доктера (за винятком хіба що «Корпорації монстрів») допомагають глядачеві зазирнути в себе.

У «Головоломці» режисер намагався розібратися в емоціях підлітка — вже непросте завдання. А в «Душі» він йде ще далі, представляючи героїв, ставлення до яких неодноразово зміниться.

Адже на перший погляд Джо — типовий позитивний персонаж американської історії. Йому всі твердять, що потрібно остепенитися і зайнятися серйозною роботою, а він не піддається і йде за мрією. Але придивившись, у Джо можна побачити не талановитого творця, а інфантильного переростка, який намагається звалити провину за своє життя на весь навколишній світ. Причому проблеми інших він воліє не помічати.

Можливо, цинічна 22 виявиться більш цікавим героєм? Вона не бажає дотримуватися правил, критикує прийняті норми. Але за показною грубістю і нігілізмом криється банальний страх: вона весь час боїться, що недостатньо хороша для будь-якого заняття. Адже її вічно оточували великі особистості або ті, хто планує стати такими. Звичайно, на такому тлі 22 здається собі негідною.

Це зовсім не означає, що Піт Доктер критикує і принижує своїх персонажів. Навпаки, «Душа» наповнена безмежною любов’ю до них і бажанням допомогти. І їм, і всім глядачам. Особливо представникам творчих професій.

Адже сюжет порушує проблему, з якою стикається будь-який музикант, письменник, актор і так далі. Мрія про творчість стає реальністю і тут же перетворюється на роботу. Як жити з усвідомленням того, що високе мистецтво і політ душі — таке ж звичайне заняття, як і всі інші професії?

Автори мультфільму дають на це найочевиднішу відповідь, про яку, на жаль, більшість просто забуває. Його не варто озвучувати, краще знайти самому. Можна лише додати, що не потрібно чекати смерті, щоб зрозуміти цінність життя. А іскра, що допомагає це усвідомити, — не обов’язково якась вища мета.

Повне занурення за рахунок деталей

Опрацювання мультфільмів студії Pixar щоразу викликає не менший захват, ніж їхні сміливі сюжети. Без реалістичної вовни герої «Корпорації монстрів» не виглядали б такими милими, а без докладного вивчення роботи ресторанів «Рататуй» втратив би половину атмосфери.

У «Душі» є безліч деталей, які допоможуть зануритися в життя героїв, навіть якщо глядач їх не помітить. Для початку це перший мультфільм студії, в якому так багато темношкірих персонажів, і їх зовнішність вперше в анімації настільки природна. Причому саме ця робота виглядає правильним прикладом культурного розмаїття, яке Голлівуду рідко вдається. Проблеми героїв не пов’язані з їхньою расою, вони не «варяться» в ізольованій культурі, а просто живуть. Колір шкіри — лише одна з деталей, що доповнює образ Джо.

Ще тонше попрацювали з миром, де живуть душі. Автори зуміли зробити безтелесних персонажів буквально відчутно м’якими. Тут все округле, спокійне, приємне оку, ніби дитяча версія загробного світу з фільму «Куди приводять мрії». Наставники (їх усіх звуть Джеррі) немов прийшли з полотен пізнього Пікассо. Душі, що не оформилися, виглядають однаковими, а ось 22 вже знайшла індивідуальність, оскільки жила там занадто довго. А душа Джо навіть там носить капелюшок, і це неймовірно мило.

На противагу йому земний світ весь час галасливий і метушливий. Більш дешеві мультфільми завжди провалюють атмосферу через погане опрацювання фону. Але в «Душі» саме міське життя можна розглядати нескінченно.

І навіть все це могло не спрацювати, якби не саундтрек. Звуковий супровід картини створювали неймовірно талановиті люди. Оскароносні Трент Резнор і Аттікус Росс, які вже відзначилися цього року в приголомшливому «Манку», придумали фонову музику, змішавши містику світу душ з метушнею міського життя. А за джазові партії відповідав Джон Батіст — композитор і музикант, який грав буквально з усіма зірками, від Стіві Уандера до Еда Ширана.

І це дуже важливо. Адже тут музика, а особливо джаз, не просто фон. Це основа всього життя головного героя. І тому під час виступів руху музикантів опрацьовано до найдрібніших деталей. А відчуття польоту та іншого світу, яке відчуває піаніст, напевно відчував будь-яка творча людина.

Але головне, мультфільм через цю музику підводить до найважливішої думки: все наше життя — такий же джаз. Іноді можна видати неймовірне соло, яке підкорить всіх глядачів, але часто доводиться просто слідувати за основною темою і акомпанувати іншим.

Через пандемію «Душа» зібрала менше очікуваного, але це точно не вина авторів і самого мультфільму. У будь-якому випадку добре, що вихід не стали відкладати.

Саме зараз «Душа» дуже потрібна глядачам. У сучасному світі, де багато хто одержимий успіхом, прагнення до вищої мети стало недосяжним фетишем. А в 2020 році багато хто опинився буквально замкнені наодинці з собою і моментально втратили всі бажання, заблукавши в нескінченному циклі буднів. І їм варто нагадати про прості радощі життя. Про те, що іноді потрібно трохи знизити темп, забути про занепокоєння і просто подивитися на небо, послухати вуличного музиканта або поговорити зі своїм перукарем. І краще зрозуміти цінність таких моментів не як герой — коли мало не стало надто пізно, а просто після перегляду кумедної історії.