Як колишній комік Джордан Піл лякає глядачів і одночасно змушує сміятися до сліз

Актуальне 23 січня 2023 Перегляди: 6

Розбираємо фільми режисера і радимо, що ще подивитися, якщо вони вам сподобалися.

Як Джордан Піл став майстром жахів

Перш ніж заробити цю репутацію, Джордан Піл зробив собі ім’я в жанрі стендап і гумористичних скетчах. Спочатку він виступав у комедійному шоу «Божевільне телебачення», де познайомився з майбутнім напарником і постійним співавтором Кігеном ‑ Майклом Кі. Разом коміки запустили на телеканалі Comedy Central свій скетч ‑ серіал під невигадливою назвою «Кі і Піл», що складався з коротеньких абсурдних замальовок на різні теми.

Фірмовий гумор Піла і Кі сильно відрізняється від того, до якого звикла більшість глядачів. Так, в їх жартах майже немає сітапів (ввідної частини, що задає контекст) і панчлайнів (розв’язки). Найбільше такий підхід нагадує скетчі британської трупи «Монті Пайтон», цілком побудовані на почутті незручності через наростаючий абсурд.

Нерідко коміки порушували тему взаємин темношкірих жителів США з білим населенням. Одним з найбільш вірусних за всю кар’єру напарників став скетч Key & Peele — Obama Meet & Greet/Comedy Central/YouTube про колишнього президента Барака Обаму, який вітається з колегами по ‑ різному залежно від кольору їхньої шкіри.

Паралельно Піл працював над сценарієм фільму своєї мрії. Тут важливо сказати, що Джордан не просто природжений комік. Він виріс на жанровому кіно, включаючи не тільки комедію, але і хоррор. Так, серед своїх улюблених фільмів жахів режисер називає Jordan Peele’s Guide to Horror Films/WSJ. Magazine/YouTube картини 1986 року «Зубастики» і «Муха». Ще в його списку «Дитина Розмарі» (1968 рік), «Степфордські дружини» (1975-й), «Сяйво» (1980-й) і «Мізері» (1990-й).

Саме з цих фільмів Джордан Піл запозичив лякаючі прийоми, які потім використовував у власній творчості. Відразу після виходу на екрани «Геть» режисер отримав статус висхідної зірки хоррор ‑ жанру.

Роботу прийняли дуже добре, особливо в США, де вона при скромному бюджеті зібрала величезну касу. Режисерський дебют сподобався як звичайним глядачам, так і професійній пресі (на момент написання статті у картини 98% -й рейтинг схвалення критиків на сайті Rotten Tomatoes). Фільм отримав чотири номінації на «Оскар», в одній з яких переміг. До речі, Піл ще й розбив своєрідну «скляну стелю»: він став першою темношкірою людиною в історії премії, яка завоювала нагороду за кращий оригінальний сценарій.

Успіх «Геть» визначив подальшу кар’єру режисера як тісно пов’язану з жанром жахів. Піл зняв ще один талановитий соціальний хоррор «Ми», написав кілька епізодів нової «Сутінкової зони», спродюсував серіал (на жаль, не найбільш примітний) «Країна Лавкрафта» і попрацював над сценарієм жахіття Нії да Кости «Кендімен».

Зараз вже відомо Jordan Peele Unveils Title For Next Movie In Poster Reveal/Deadline, як буде називатися наступний повнометражний проект Джордана Піла: «Ні» (англ. Nope). Зіграють в ньому Деніел Калуя, з яким Піл вже працював в «Геть», зірка «Мінарі» Стівен Ян і Кеке Палмер, відома за серіалом «Королеви крику».

Які характерні риси виділяють творчість Джордана Піла

Темношкірі герої в головних ролях

Джордан Піл не приховує, що віддає перевагу темношкірим акторам. Через це його фільми іноді навіть називають сучасним блексплотейшеном (маючи на увазі картини, які в першій половині 70 ‑ х знімали спеціально з розрахунком завоювати увагу кольорової аудиторії). Дійсно, якщо взяти за приклад фільм Піла «Ми», всі основні ролі там грають афроамериканці. Причому сюжет взагалі не стосується міжрасових взаємин, а головні герої, незважаючи на темний колір шкіри, — ситі благополучні люди з середнього класу.

Сучасний американський кінематограф начебто взяв впевнений курс на різноманітність. Але про справжній стан справ в індустрії говорить хоча б той факт, що на першому плані у великих голлівудських блокбастерах як і раніше виявляються в основному білі актори.

Справедливості заради зазначимо, що з малобюджетними авторськими фільмами або серіалами ситуація склалася трохи інша. Але ось ролі у великих проектах студії поки не поспішають віддавати представникам меншин. І Джордан Піл — один з небагатьох впливових людей у Голлівуді, хто знімає кольорових акторів не тільки в драмах про расизм.

Свою політику він пояснює Jordan Peele on Making Movies After «Us»: “I Don’t See Myself Casting a White Dude As the Lead” / The Hollywood Reporter просто:

Не можу уявити ситуацію, щоб я взяв білого хлопця на головну роль. Не те щоб я не любив білих хлопців, але такі фільми я вже бачив.

Джордан Піл

Режисер, сценарист

Саспенс, побудований на почутті параної

Джордан Піл чудово вміє викликати у глядача відчуття занепокоєння. За зовнішньою благопристойністю його герої часто приховують щось жахливе.

Коли протагоніст «Геть» приїжджає знайомитися з батьками дівчини, то побоюється, що вони виявляться расистами. Замість цього потенційні тесть і темрява зустрічають гостя з поширеними обіймами.

Тільки ось відчуття якоїсь протиприродності того, що відбувається, все одно не залишає персонажа, а разом з ним і глядачів. Як з’ясовується, не дарма. Вся справа в численних деталях, які натякають: щось тут не так.

Розберемо, як це працює, на конкретному прикладі. На самому початку фільму герої випадково збивають на машині оленя, якому протагоніст від душі співчуває. І вже через кілька хвилин батько його дівчини розгортає до незручності довгу мову про те, як він ненавидить цих тварин. Подається все як жарт, проте напрошується питання: чому начебто хороша людина не любить таких прекрасних і невинних створінь?

Потім діалог повертається в нормальне русло і глядач заспокоюється. Але незабаром глава сімейства мимохідь згадує, що в підвалі завелася чорна цвіль. Це можна інтерпретувати досить двозначно, враховуючи колір шкіри хлопця, з яким зустрічається його дочка.

Хоррор як інструмент соціальної критики

Режисерське бачення Піла сформувалося на основі хоррорів, чиїх авторів займала соціальна повістка. Одні з улюблених фільмів Джордана — це «Степфордські дружини» Браяна Форбса і «Дитина Розмарі» Романа Поланскі. У цих картинах автори використовували різні метафори, щоб показати, наскільки суспільство звужує роль жінок. У першій живих дівчат за сюжетом буквально замінювали роботами, яких цікавило лише ведення домашнього господарства. А в другому очікування дитини перетворювалося для героїні на справжнє пекло через тотальний контроль над її тілом під час вагітності.

Ще один фаворит Піла — класичний ужастик Джорджа Ромеро «Ніч живих мерців». Це кіно інтерпретують по ‑ різному. Найчастіше в ньому бачать натяки на расизм і соціальну роз’єднаність. За сюжетом афроамериканець ховається в будинку разом з білою дівчиною. Складно сказати, чого героїня боїться більше: того, що навколо бродять повсталі з могил мерці, або того, що їй доводиться бути наодинці з чорним хлопцем.

У своєму дебюті «Геть» Піл розкриває тему сучасного ставлення білих жителів США до темношкірого населення. Причому об’єктом критики режисера стали зовсім не агресивні расисти, а освічена ліберальна еліта. Ці люди запевняють, що двічі голосували за Обаму, але ховають за натягнутими посмішками завуальовану нетерпимість. Вони все ще оцінюють оточення відповідно до їхньої расової приналежності.

У фільмі «Ми» режисер зміщує фокус з проблем афроамериканців на пригнічення найбідніших верств суспільства в цілому. Головні герої настільки звикли до своїх привілеїв, що навіть не помічають людей, на долю яких випало більше страждань. І одного разу вночі знедолені маргінали без попередження з’являються в їхньому ідеальному дворі.

Відсилання до кінокультури минулого

У своїх роботах Джордан Піл підморгує багатьом режисерам. І частіше це бувають швидше жести поваги, ніж прямі відсилання.