Як знімає Квентін Тарантіно: стилізації, нескінченні діалоги і гротескна жорстокість

Актуальне 29 грудня 2022 Перегляди: 122

Лайфхакер розповідає про творчий шлях легендарного режисера і фірмові прийоми.

Квентін Тарантіно — знаковий режисер кінця XX — початку XXI століття. Любов до його фільмів об’єднує шанувальників складного кінематографа для інтелектуалів і фанатів бойовиків і вестернів. А його розмашистий і гротескний стиль зйомки не сплутати з жодним іншим автором.

Після виходу дебютної роботи Тарантіно про нього заговорив весь світ кіно, після виходу другого фільму — взагалі весь світ. Зараз режисер працює всього лише над дев’ятою картиною, але його вплив на кінематограф важко переоцінити.

Початок шляху

До того як стати одним з найвпливовіших режисерів, Тарантіно був просто шанувальником кіно. Це почалося ще з дитинства. Мама Квентіна працювала цілими днями, а йому доводилося проводити час з вітчимом і його друзями. Тому хлопчик найчастіше просто сидів перед телевізором. А у вихідні сім’я часто ходила в кіно. І вже тоді він почав придумувати перші сценки для своїх іграшок.

Коли Квентін трохи підріс, він вирішив кинути школу і влаштувався працювати в кінотеатр (правда, як виявилося, там крутили порнографію), паралельно відвідуючи курси акторської майстерності. А трохи пізніше Тарантіно знайшов свою роботу мрії — влаштувався у відеопрокат.

Тоді як інші майбутні режисери пізнавали основи майстерності в коледжах і на курсах, Квентін просто дивився старі фільми один за одним, завчаючи їх майже напам’ять. А заодно підмечаючи, які касети люди беруть найчастіше.

Так він познайомився з творчістю Брайана Де Пальми, Террі Гілліама, Серджіо Леоне, Жан-Люка Годара та інших культових режисерів, які згодом стали головними орієнтирами для його фільмів.

У середині вісімдесятих Тарантіно зробив перші спроби продати свої сценарії кіностудіям, а паралельно зайнявся зйомками дебютної картини «День народження мого кращого друга». Фільм знімали на дешеву відеокамеру, а головні ролі грали знайомі режисера.

Картину толком закінчити не вдалося, а пізніше плівка з останніми 30 хвилинами фільму взагалі згоріла під час пожежі. Але з цього сюжету виросло «Справжнє кохання» — перший сценарій, який Тарантіно вдалося продати.

Трохи пізніше у нього купили «Природжених вбивць» — через кілька років їх взявся знімати Олівер Стоун. Щоправда, він так сильно переробив сценарій, що в титрах залишили лише «За сюжетом Квентіна Тарантіно».

Перші фільми

Шалені пси

На зароблене від продажу сценаріїв Квентін Тарантіно вирішив зняти свій перший справжній фільм «Скажені пси». Спочатку через нестачу грошей зйомки планувалися приблизно в тому ж стилі, що і в «Дні народження»…: чорно-біла картинка, любительська камера і мінімум вкладень.

Але допоміг випадок: через треті руки сценарій картини передали популярному акторові Гарві Кейтелю. Пізніше його стали називати крёстным батьком Тарантіно. Саме завдяки Кейтелю вдалося отримати фінансування для «Скажених псів» і зібрати відмінний акторський склад.

За сюжетом, шестеро злочинців, які знають один одного тільки за «кольоровими» прізвиськами (на кшталт Містер Білий і Містер Помаранчевий), здійснюють пограбування ювелірного магазину. Але серед них виявляється поліцейський, і ретельно продуманий злочин перетворюється на криваві розбірки учасників.

Щоправда, через обмежений бюджет всі основні сцени знімали в одній будівлі — колишньому морзі. А під квартиру Помаранчевого оформили приміщення поверхом вище.

Вже в цьому фільмі можна помітити незвичайний підхід режисера. Для початку, Тарантіно зняв фільм про пограбування, майже не показуючи саме пограбування. Це історія про підготовку, провал і параноїдальну недовіру героїв один до одного, а не просто кримінал з перестрілками.

До того ж фільм наповнений безліччю відсилань до класики кіно та іншої поп-культури. Його сюжет багато хто порівнює з гонконгським бойовиком «Місто у вогні» 1987 року, а іноді навіть звинувачує Тарантіно в плагіаті.

Герої постійно цитують фільми, обговорюють пісні Мадонни, а фоном грає різна стара музика, яку любить сам режисер. Але якщо в першому фільмі це могло здатися лише «пробою пера», то з виходом його другої роботи стало ясно: саме так Тарантіно і хоче знімати.

Кримінальне чтиво

Спочатку за задумом режисера новий фільм був безпосередньо пов’язаний з його попередньою картиною. Майкл Медсен, який зіграв у «Шалених псах» Віка Вегу (він же Містер Блондін), повинен був повернутися до своєї ролі і в «Кримінальному чтиві».

Але актор був зайнятий, і тоді довелося змінити ім’я персонажа на Вінсента і оголосити його рідним братом Віка Веги. Згодом ходило багато чуток про загальний фільм про двох героїв, але вони так і не втілилися в реальність — залишилися лише фанатські постери.

Тарантіно запросив на головні ролі вже відомих артистів. Правда, і у Брюса Вілліса, і у Джона Траволти в той момент спостерігався спад популярності, і нові ролі повинні були допомогти їм повернутися у велике кіно. А для маловідомого Семюела Л. Джексона роль Джулса стала визначальною в майбутній кар’єрі.

У фільмі кілька сюжетних ліній, які поступово сходяться один з одним: бандити Вінсент і Джулс повинні доставити валізу своєму босові Марселласу Уоллесу. Пізніше Вінсент повинен зводити в ресторан дружину боса Мію. А боксер Бутч відмовляється програти в договірному матчі і тікає після перемоги.

Незвичайна побудова, багато в чому схожа з «Шаленими псами», остаточно сформувала стиль Тарантіно, який буде простежуватися в багатьох його майбутніх фільмах.

Формування власного стилю

Нелінійна оповідь

Дія фільмів розвивається не в хронологічному порядку. У «Шалених псах» після вступної сцени відразу показані наслідки пограбування, а всі попередні події подані у вигляді флешбеків. Крім того, є окремі розділи, присвячені передісторії персонажів.

У «Кримінальному чтиві» структура ще складніша. Сцени у фільмі показані непослідовно, і спочатку залишається тільки гадати, чому Вінсент так дивно одягнений і навіщо на початку показали парочку грабіжників у ресторані. До цього додано історію з дитинства Бутча та інші флешбеки.

Такий підхід дозволяє заінтригувати глядача і показати лінійну історію з різних ракурсів. До того ж кульмінаційні сцени видаються рівно в потрібні моменти, не слідуючи прямій хронології подій.

Нескінченні незвичайно зняті діалоги

Хороші режисери найчастіше слідують принципу «показуй, а не розповідай», оскільки вважається, що тривалі діалоги стомлюють глядача. Однак Тарантіно любить розкривати своїх героїв саме через розмови. Так, у вступній сцені «Шалених псів» персонажі обговорюють пісні та чайові, з чого вже можна зробити висновки про характер деяких героїв.

У «Кримінальному Чтиві» перший діалог Вінсента і Джулса триває більше семи хвилин, і вони встигають обговорити буквально все: від назв гамбургерів у Франції до масажу ступнів. Тут Тарантіно не тільки представляє героїв, а й розповідає про майбутні події в картині, натякаючи на їх хронологію.

А щоб діалоги не здавалися нудними, режисер вдається до нестандартних зйомок. Звичайний підхід в кіно — «вісімка», коли камера по черзі показує розмовляють з різних ракурсів. У фільмах Тарантіно ж вона часто рухається навколо всіх персонажів. Або вони говорять під час руху, а оператор слідує за ними.

Довгі кадри, великі плани і незвичайні ракурси

Сам Тарантіно не навчався режисурі та операторській роботі. Але під час постановки «Шалених псів» він познайомився з оператором Анджеєм Секулою, який багато в чому і вплинув на візуальний ряд його перших фільмів.

Дотримуючись прийомів класиків, режисер часто знімає по кілька хвилин одним безперервним кадром без монтажу, що створює більше відчуття реалістичності. Якщо він показує людей, які сидять за столом, світло найчастіше володіють не дуже високо, щоб зробити додатковий акцент на говорящих.

Крім того, режисер часто використовує незвичайні ракурси. Наприклад, в його фільмах часто є вид з багажника машини — як би погляд на героїв знизу вгору. Такий підхід використовується і в інших сценах, щоб яскравіше показати персонажів господарями положення. Наприклад, коли Джулс і Вінсент приходять забирати валізу або колега батька віддає юному Бутчу годинник.

Також, наприклад, у «Кримінальному чтиві» в сцені вечері Вінсента і Мії Воллес камера починає знімати їх із загальних планів. А в міру того як герої проникаються один до одного довірою, їхні обличчя беруться все більше. Плюс до цього режисер любить показувати очі і губи героїв, коли вони кажуть, їдять або фарбують губи.

До речі, в його фільмах багато курять. Не бажаючи рекламувати конкретні марки сигарет, Тарантіно придумав свою фірму — в його картинах завжди фігурують тільки сигарети неіснуючої компанії Red Apple.

Улюблені актори

З першого фільму в «Кримінальне чтиво» перейшли відразу кілька акторів. Знову з’явилися в кадрі Гарві Кейтель і Тім Рот. Стів Бушемі повинен був зіграти більш важливу роль, але йому забороняв контракт, тому він з’явився в образі офіціанта. Як вже згадано, Тарантіно планував зняти і Майкла Медсена.

Багато акторів з «Кримінального чтива» також згодом будуть неодноразово працювати з режисером, а Семюел Л. Джексон, Ума Турман і Тім Рот стануть його улюбленцями.

Сам же режисер зазвичай з’являється в невеликих епізодах. Він любить грати в кіно, але керівництво процесом не дозволяє йому виконувати серйозні ролі у власних фільмах.

Посилання на поп-культуру

Усі фільми Тарантіно — зібрання відсилань до його улюблених картин, серіалів, книг, музики та іншої культури минулих років. Навіть назва дебютного фільму Reservoir Dogs, на думку багатьох, — поєднання неправильної вимови Au revoir les enfants (фільм Луї Маля) і Straw Dogs (фільм Сема Пекінпа).

У «Скажених псах» актор Лоуренс Тірні вимовляє фразу: «Мертвий, як Діллінджер», — притому, що сам в молодості грав Джона Діллінджера. У «Кримінальному чтиві» Квентін Тарантіно цитує сцени з «Психо» Хічкока, «8 ­» Фелліні і ще з десяток інших картин, аж до мультсеріалу «Флінтстоуни».

Відсутність позитивних персонажів

У фільмах Тарантіно неможливо зустріти абсолютно правильних героїв. Майже всі центральні персонажі тією чи іншою мірою порушують закон, приймають наркотики, іноді поводяться підло і щось приховують.

З одного боку, це робить їх більш живими, дозволяючи уникнути кліше, коли добро і зло чітко розділені. З іншого — дає більше свободи автору. Він може без жалю вбивати своїх героїв або відправляти їх у в’язницю: кожен це заслужив.

Жорстокість і насильство

«Шалених псів» критикували за надміру реалістичне відображення насильства (зокрема, за сцену з відрізанням вуха). Але режисер вважає екранну жорстокість лише прийомом, який допомагає розкрити персонажів, а заодно розважити глядача.

За словами Тарантіно, це ніяк не пов’язано з реальним насильством з життя, оскільки те, що відбувається в кіно, лише гра.

Знайомство з Робертом Родрігесом і створення «Від заходу сонця до світанку»

Ще в 1992 році на кінофестивалі в Торонто Квентін Тарантіно познайомився з режисером Робертом Родрігесом. Вони швидко зрозуміли, що в їх стилі і підході до роботи багато спільного. Невдовзі почали регулярно співпрацювати один з одним. Спочатку кожен з них зняв по новелі до фільму «Чотири кімнати», а потім Тарантіно приніс приятелю сценарій фільму «Від заходу сонця до світанку».

Спочатку він планував поставити картину особисто, але в підсумку вирішив віддати керівництво Родрігесу, а сам виконав одну з головних ролей — божевільного маніяка Річі Гекко.

Але все ж цей проект більше належить Тарантіно. Навіть за словами режисера, той регулярно підказував йому як краще знімати. В результаті історія двох братів, які взяли в заручники сім’ю священика, але потім потрапили в бар, заповнений вампірами, можна вважати черговим фільмом Квентіна Тарантіно. Тут навіть є його «фірмові» ракурси, а на роль священика Джейкоба запросили все того ж Харві Кейтеля.

До речі, з Джорджем Клуні, який зіграв головну роль грабіжника Сета Гекко, Тарантіно познайомився, коли знімав епізод знаменитого серіалу «Швидка допомога». Родрігес же привів акторів, з якими вже попрацював у «Відчайдушному»: Сальму Хайєк, Денні Трехо і групу Tito & Tarantce.