«Зле» — красивий, але нестрашний дрібниця від автора «Пили» і «Астрала»

Актуальне 29 грудня 2022 Перегляди: 26

Пропустивши цей фільм, любителі якісних жахів нічого не втратять.

Фільм жахів «Зле» з’явиться в кінотеатрах 9 вересня (хоча в деяких містах вже почалися ранні покази). Режисером і співавтором сценарію став Джеймс Ван, який найбільше відомий як родоначальник серії «Піла» і творець популярних франшиз «Астрал» і «Закляття».

Джеймса Вана по праву можна вважати королем комерційного хоррора. У середині 2000-х він повернув до життя жанр жахів, який тоді переживав занепад. Зокрема, постановник став приділяти багато уваги атмосфері та сюжету.

Зробивши собі ім’я, Ван довгий час не знімав страшилки (лише в 2018-му році поставив кінокомікс «Аквамен»), зате зосередився на продюсерській діяльності. Тому було вдвічі цікаво дізнатися, чим обернеться спроба режисера увійти в знайому річку. Адже його колишні роботи привносили в жанр новизну і давали початок гучним франшизам.

Тільки цього разу якихось небачених прийомів чекати не варто. Начебто авторський почерк Вана дізнається миттєво, та й задумка непогана. Але «Зле» при цьому абсолютно не лякає.

З жахливого — тільки жахливо передбачуваний сюжет

Дія починається в 1993 році в закритій психіатричній клініці, де група лікарів стикається з агресією невідомої істоти. Вже в наші дні симпатична молода жінка Медісон чекає дитину. Вона пережила кілька викидних в минулому і тому дуже боїться за свою поточну вагітність.

Але героїні і цього разу не судилося стати мамою: чоловік жорстоко її б’є. Відразу після цього в будинок вламується сутність, від присутності якої електроприлади поводяться дивно. Страшилище вбиває тирана, а жінка якимось дивом залишається в живих, але втрачає дитину.

Потім відбувається ціла серія нападів по всьому місту. Винен той самий монстр. При цьому героїня відчуває з тварюкою тісний зв’язок: її відвідують галюцинації, в яких вона бачить подробиці вбивств. У події Медісон допомагають розібратися бойка сестра і двоє небайдужих детективів.

Цілком ймовірно, що бувалі любителі екранних жахів вже почали розуміти, в який бік розвернеться сюжет. Він справді вражає своєю передбачуваністю, а персонажі — нелогічністю вчинків (до цього ми ще повернемося).

Походження монстра напевно нагадає деяким фільм Франсуа Озона «Лукавий коханець». Ось там дуже схожа інтрига розкривалася витонченіше і мала в рази більше сенсу. У «Злому» ж глядача ніби тримають за дурня, якому все потрібно пояснювати.

При цьому нам відомо не більше, ніж персонажам. Але ті все ніяк не можуть розібратися в тому, що відбувається, хоча сюжетний твіст шитий білими нитками, а в англійській версії розгадка зчитується навіть з самої назви картини.

Круті операторські рішення і заворожувальна палітра фарб

Джеймса Вана багато хто любить за його візуальний почерк, який виділяє режисера серед інших. І операторська робота в «Злому» на висоті: камера вільно рухається навколо героїв, слідує за ними по п’ятах, пролітає над їхніми головами. Не гірше вдалися Вану і статичні плани з продуманою симетрією: такі хоч вішай на стіну.

Про витоки всієї цієї краси постановник розповів James Wan/Facebook фанатам у соціальних мережах. Він надихався улюбленою класикою кіно: роботами Брайана де Пальми і Девіда Кроненберга. Крім того, «Зле» взяло дуже багато чого з фільмів джалло. Це такі вінтажні італійські трилери з ефектними кривавими сценами, звідки Ван запозичував свою любов до зловісного червоного світіння.

Квітами, і особливо їх поєднаннями, в «Злом» не можна не милуватися. Особливо в сценах, де з’єдналися холодний синій, теплий жовтий і улюблений Джеймсом Ваном алий. Та й загалом стрічку, треба визнати, знято зі смаком.

Безпорадні діалоги і непрохідно дурні герої

Однак вся віра у фільм руйнується, коли персонажі відкривають роти або що ‑ небудь роблять. Найбільше вражає своїми вчинками головна героїня у виконанні Аннабелль Уолліс. Небажання їхати з дому, де за дивних обставин нещодавно вбили її чоловіка і ледь не прикінчили її саму, дівчина мотивує просто: вона ж тут живе.

Досвідчений детектив при зустрічі з вбивцею не поспішає викликати підмогу, а вважає за краще розібратися з монстром сам, причому його не зупиняють нанесені каліцтва. Сестра Медісон вивчає важливі папери прямо там, де їх знайшла. До речі, потрібні документи, що проливають світло на минуле родички, примудрилися не загубитися в архівах, а лежать на видному місці.

Деякі речі показують, мабуть, просто тому, що вони красиво виглядають в кадрі. Наприклад, в одній зі сцен сестра головної героїні з’являється в сукні принцеси. Такий образ пояснюють тим, що дівчина працює аніматором. Але ця інформація нічого не додає характеру персонажа і ніяк не впливає на сюжет. Просто режисеру так захотілося.

Історія з домашнім насильством теж виглядає як заплатка, яку наспіх наліпили через актуальність теми. А може і для того, щоб глядачі не шкодували про смерть героя (тим більше що про нього навіть особливо не згадують). А ще залишається зовсім незрозумілим, чому монстр вміє керувати електрикою і навіщо йому це потрібно.

Безліч кліше і відсутність саспенсу

Ймовірно, все це було задумано як хитромудра постмодерністська гра, але те, що в іншого режисера могло виглядати незвично, у Вана перетворилося на набір штампів. Глядачів чекає вінегрет з банальностей: лиходійський сміх, моторошні дзвінки, що лякають (насправді немає) діти, готичний особняк, частий коп і його скептично налаштована колега. Сумували за покинутими психіатричними лікарнями, де всюди валяються інвалідні крісла? Тут якраз така буде.

Але найбільша проблема фільму в тому, що він нестрашний. Жодна сцена, навіть ті, в яких є скримери, не створює достатньо напруги. Антагоніст же взагалі не лякає. Більше того, вид лиходія викликає незручний сміх, особливо ближче до фіналу, коли монстра покажуть у всій красі. Адже мало що говорить про якість хоррора красномовніше, ніж хіхікання в залі. Особливо якщо кіно не заявлялося як комедія жахів або навмисно абсурдний треш.

Виріжи Джеймс Ван зі стрічки 15-20 хвилин, вона б нічого не втратила, крім безглуздих діалогів. Фільм не дуже страшний, недостатньо кумедний, а ще ви, швидше за все, майже відразу його забудете. На тлі сучасних розумних жахів «Зле» виглядає зовсім слабо. Що стосується відсилань до джалло, здути пил з робіт Даріо Ардженто і Маріо Бави куди краще вдалося Луці Гуаданьїно в ремейку «Суспірії» і Пітеру Стрікленду в «Маленькій червоній сукні».