Site icon Сайт Житомира — 884

55 років віддала розвиткові української культури, за що отримала президентську відзнаку, — історія Ельвіри Радченко

55 років віддала розвиткові української культури, за що отримала президентську відзнаку, — історія Ельвіри Радченко

[ad_1]

55 років віддала розвиткові української культури, за що отримала президентську відзнаку, — історія Ельвіри Радченко

Сьогодні — історія успіху ще однієї випускниці ННІ іноземної філології ЖДУ імені Івана Франка, навчання в якому стало основою не для професії вчителя, адже знати іноземні мови — це не завжди означає бути вчителем, про що вже йшлося в перших історіях нашого проєкту.

Сьогоднішня героїня 55 років віддала розвиткові української культури, за що отримала президентську відзнаку. Так-так, багато хто вже здогадався, що мова про Ельвіру Севастянівну Радченко. Тож пропонуємо Вашій увазі інтерв’ю з нею .

— Що для Вас означало навчання на факультеті іноземних мов?

— Мені подобалася англійська мова і література. Я перечитала багатьох авторів (найбільше любила твори Джека Лондона, Стефана Цвейга, Чарлза Діккенса, Конана Дойла), і це вплинуло на мій вибір навчального закладу.

У моїх спогадах ННІ іноземної філології – це насамперед люди. Була в нас така педагог Галина Олександрівна, до якої ми навіть приходили додому, щоб спілкуватися англійською мовою в неформальній обстановці. Ми пили чай і говорили про все-все, але виключно англійською, і це неформальне спілкування викликало в нас інтерес до викладачів як до людей, до їхньої особистості, а також спонукало до кращого вивчення іноземних мов. Я не знаю, як зараз, але тодішні викладачі вищої школи дуже відрізнялися від шкільних педагогів (це відчувалося вже з перших днів навчання): вони досконало володіли іноземними мовами, відчувався неабиякий багаж знань.

Таких вже, мабуть, не має, бо люди дуже змінилися. Оті прийоми і методи, колишні, зараз, напевно, вже не використовують, але вони були дуже ефективні. Леоніда Івановича Житкевича ми також дуже любили. Він, як і всі його колеги з ННІ іноземної філології, вирізнявся ерудованістю, високою моральною культурою, повагою до студентів, він усіх нас знав по іменах. І от, справді, багато чого залежить від педагога. Справжніх педагогів не можливо забути, їх пам’ятаєш впродовж усього життя. Один викладач колись заговорив при нас французькою – і я пожалкувала, що не пішла вивчати саме цю іноземну мову: настільки це було гарно – його вимова, звучання французької…

Ну, і навчатися на факультеті іноземних мов завжди було престижно. В нас на факультеті було затишно, панувала якась атмосфера домашнього, родинного затишку. ННІ іноземної філології – це було також цікаво і давало надію на подорож за кордон, особливо для мого покоління, яке не мало іншої можливості побачити світ, а знання іноземних мов збільшувало ці шанси.

Нас вчили перекладати, виразно читати, спілкуватися один з одним. Життя на факультеті було дуже цікаве, мистецьке, ми організовували вечори, до нас приходили гості, щоб послухати. Досі пам’ятаю наш осінній бал: співи, музика, поезія іноземною мовою. З роками наш факультет ставав для нас справжнім домом, а ми одне одному ставали рідніші. Тому тепер так тепло згадую ті роки.

— За дипломом Ви не працювали, але маєте президентську нагороду, Вас шанують Ваші колеги, у Вас вчаться молоді спеціалісти. В чому секрет Вашого успіху?

— В читанні книг. Це дуже допомагало і в житті, і в навчанні. Читайте і ще раз кажу: читайте. Гарні знання світової літератури допомогли мені орієнтуватися в світі дитячої літератури та популяризувати її, а також викликати інтерес до читання у дітей.

Передруковано зі сторінки Олени Прищепи

[ad_2]

Источник: 0412.ua

Exit mobile version