Дмитру 30 років і він є «ровесником Незалежності». Про що думають перші народжені вільними українці на восьмому році війни? Про що мріють? Якою бачать Україну?
Де ви народились, Дмитре?
Я родом з селища Попільня, що на Житомирщині. Народився в липні, тож я на місяць старший за нашу Незалежність (сміється).
Коли і чому Ви прийшли на фронт?
Це був поклик моєї душі – захищати Батьківщину. Я почав військову службу з 2016 року, у складі артилерійської бригади ім. генерал-хорунжого Романа Дашкевича. Зараз продовжую боронити східні кордони з 30 окремою механізованою бригадою ім. князя Костянтина Острозького.
У Вас є дружина, діти?
Так. Я маю дружину і дев’ятирічну доньку. Донька за мене дуже хвилюється, але пишається татом. Вона має багато друзів, батьки яких також захищають територіальну цілісність України. Діти підтримують один одного та розуміють, чому їхні брати і батьки взяли зброю до рук.
Часто зідзвонюєтесь з рідними?
Так, як тільки з′являється нагода, відразу їм телефоную. Перше, що чую від донечки: «Я люблю тебе, тато! Я дуже чекаю на тебе!»
А дружина?
Питає про самопочуття, стан справ… Запитує не тільки про мене, а й за підрозділ загалом. Бо тут ми єдиний організм, одна сім′я.
Задовго до цієї війни, коли ви вчилися у школі, чи розмірковували ви тоді про свою країну, про її незалежність? Чи змінились ваші думки з приходом на фронт?
В шкільні роки я дуже захоплювався історією, війнами за незалежність. Найбільше подобався період Хмельниччини, зокрема постать Богдана Хмельницького, його військова майстерність та вміння вести війни на три сторони одночасно. Нам є чому в нього повчитись і сьогодні. Я дуже пишаюсь тим, що є безпосереднім учасником російсько-української війни, разом з іншими виборюю незалежність України. Ми зараз тут пишемо нову сторінку історії нашої держави.
Незалежність була проголошена ще в 1991 році, але зараз, в 2021-му, кращі сини України восьмий рік змушені боронити нашу волю на фронті. Як вважаєте, ми зможемо завершити цю справу найближчим часом, чи ще й нашим дітям доведеться отак радикально відстоювати нашу свободу?
Не знаю, як щодо конкретних дат, але вірю, що війна завершиться нашою перемогою. Рано чи пізно остаточно закріпиться статус України, як вільної, незалежної, суверенної держави. І наші нащадки матимуть один клопіт – розбудовувати економічний добробут країни.
Що ви побажали б наступним поколінням українців?
Ми воюємо зараз не лише за територію, а й за нашу самобутність. Я закликаю українців більше вивчати українську мову, культуру; адже в радянські часи ми не мали змоги вивчати та розвивати наші звичаї, традиції. Зараз така можливість є. Шкода буде втратити ще й цей шанс. Скажу лиш одне: любіть нашу Україну! Тут, на фронті, ми відстоюємо її для вас.
Джерело: 04141.com.uaПро що думають перші народжені вільними українці на восьмому році війни?
Дополнительно:
Источник: 04141.com.ua