Друга половинка знайдеться обов’язково

Мені подобається одна грецька притча про те, що люди не були такими, які вони зараз. А у них були чотири руки, чотири ноги, два обличчя і ознаки обох статей, тобто були жінка і чоловік, вони були з’єднані, були одним цілим. Відповідно вони були і сильнішими, і витривалішими, розумнішими. Вони могли відтворювати себеподібних.

 Це дуже не подобалося богам, і тоді Зевс вирішив розвіяти їх. Одним ударом блискавки він розділив цих людиноподібних істот і розкидав по Землі. І тепер ми повинні поневірятися по Землі і шукати своїх других половинок, натикаючись на чужих. Рано чи пізно друга половинка знайдеться обов’язково, але дорогою до цієї половинки ми відчуваємо стільки болю, образи, скільки сліз проливаємо, скільки помиляємося, думаючи про чужу половинку, що ось, ось він! Він моя половинка. А він, виявляється, теж шукає її, свою половинку, і, натрапивши на вас, просто помилився, тільки злегка. А ви помилилися сильно, біль пронизує ваше серце, серце тріскається по швах і розбивається, як маленька порцелянова фігурка.

 Кожна людина народжується і виростає з метою знайти свою половинку і все своє дорогоцінне життя присвячує цій меті, бродить по землі і шукає рідну душу. У кожної людини ця мета займає певне місце в житті. У когось вона першорядна, а у когось другорядна. Навіть якщо людина заперечує це все, і каже що це все нісенітниця, все одно вона в глибині душі сподівається на диво відшукати любов усього життя. Протягом усього життя шукаємо, блукаємо в пошуках невідомого, прямо як у казці «знайди мені те, не знаю чого, принеси мені те, не знаю чого».

 А як дізнатися що він той, хто потрібен? Як дізнатися, що друга половинка знайшлася? Може бути достатньо, знайти того, з яким можна з’єднати життя узами штампа в паспорті і нарожати дітей, завести курей і посадити моркву? Можливо, це і є та половинка, яку ми готові шукати все життя. Але ж люди одружуються і розлучаються через, якщо навіть не пару місяців, а через пару років. Вимовляють слова клятви, про те, що буду поруч і в горі, і в радості, поки смерть не розлучить нас. Так, звичайно, це просто слова, які раніше були священними, а зараз це просто слова, це традиція.

 Чоловік пропонує свою руку і серце і через пару місяців йде до іншої жінки, або просто йде, нічого не пояснивши, забравши те й інше, ще прихопивши і ваше сердечко. Або жінка, берегиня домашнього вогнища, тікає від чоловіка, або просто йде, сказавши, що їй все набридло, розбивши йому серце і всі тарілки в будинку. Як може набриднути життя з людиною, яку ви обрали? Адже ви говорили: «Так, я згодна». Вас ніхто не примушував. А до весілля ви ж не день зустрічалися, і не два. Люди до весілля зустрічаються роками, вони починають жити разом, вони вже знають один одного краще себе самих. Так чому ж клятва і штамп в паспорті розбиває довгопродолжительные відносини?

Можливо, немає невдалих шлюбів. Йдучи від сім’ї ми просто досі шукаємо краще того що маємо. Адже людина така влаштована, що їй завжди мало того що вона має, і тут якраз і спрацьовує приказка «жадібність фраєра згубила». А втративши вже плачем, а повернуться, не дозволяє гордість. Гордість — це потужне почуття поваги до себе, і вчиняти будь-які дії проти гордості ми вважаємо нижче своєї гідності. Чим потужніше в нас почуття самоповаги, тим вище знаходиться наш високо піднятий ніс, і тим більше ми не бачимо, що діється нижче нашого носа. А нижче нашого носа стоїть друга половинка на колінах з букетом троянд і зі сльозами на очах молить повернутися, але ми цього не бачимо. Зачеплене самолюбство закриває очі, і ми перестаємо бачити те, що є і починаємо бачити все навпаки. Через це почуття руйнуються всі стосунки, і вона ж не дозволяє повернути те, що нам так дорого, і саме через неї ми вважаємо, що помилилися з вибором, що ця людина зовсім не є метою всього нашого життя. Одне слово, одна фраза може зачепити нашу гордість, і образа, завдана нашому самолюбству, може зіпсувати все, те, що ми так старанно плекали і зберігали.

І якщо, навіть усвідомивши, що всі образи забуті, не потрібно вважати що дороги назад немає. Дорога назад завжди існує, так само як і вперед. Адже коли ви йдете на вулиці по тротуару, тротуар ззаду вас не згортається і не зникає. Ви в будь-який момент можете розвернутися і піти назад. Просто люди, вмовляючи і втішаючи себе, придумали цей вислів: «назад дороги немає». Дорога завжди є, і назад і вперед і наліво і направо і ще купу напрямків, які вам потрібно тільки вибрати. У житті назад дорога є завжди, просто потрібно навчиться розгортатися, коли це потрібно.

І так, повернувшись назад можна знову знайти другу половинку, яку нещодавно або давно ви залишили. Нам потрібно зайвий раз навчиться говорити і чути слово «прости». Йти назустріч один одному — чи не в цьому секрет хороших відносин?