Чому «Історію іграшок — 4» треба дивитися не тільки дітям

Емоційний мультфільм студії Pixar обійшов «Клауса» і «Як приручити дракона — 3» і отримав «Оскар».

Четверта частина «Історії іграшок» перемогла в категорії «Найкращий анімаційний повнометражний фільм». І ось чому.

У мультфільму геніальні творці

Режисера «Історії іграшок — 4» Джоша Кулі в якомусь сенсі можна назвати дебютантом. Його єдині режисерські роботи — короткометражки «Джордж і ЕйДжей» і «Перше побачення Райлі». Також Кулі відзначився як співавтор сценарію «Головоломки», а до цього в основному працював у Pixar розкадровником.

У будь-якому іншому випадку можна було б сказати, що недосвідченому режисеру не варто довіряти настільки важливу франшизу. Але справа в тому, що фільми Pixar не авторські. Це командні проекти від надзвичайно талановитих у своїй галузі людей.

У цій студії відмінно знають, як розподіляти ресурси, щоб продукт вийшов і виконаним на високому художньому рівні, і, чого вже тут гріха таїти, прибутковим.

У «Історії іграшок — 4» продуманий сценарій

Лейтмотивом франшизи був і залишається страх перед мінливим світом — проблема, актуальна для будь-якого віку. У першому фільмі іграшковий ковбой Вуді боявся, що космонавт Базз Лайтер витіснить його з поля зору улюбленого господаря.

Наступні картини плавно розвивали думку про те, як страшно виявитися непотрібним, і поступово підійшли до теми в’ядання, головної для «Історії іграшок — 4».

Новий і, за словами Вуді Тома Хенкса, фінальний фільм дає зрозуміти, що іграшки ставляться до своїх власників так само, як батьки до дітей. Переживання Вуді схожі з почуттями батька, який на схилі років боїться непотрібним.

Ковбой у цій частині і справді нагадує літню людину. Сценаристи не забувають натякнути: герой був виготовлений у 50-х роках. А значна частина дії відбувається в антикварному магазині серед предметів старовини, які віджили своє.

Найдивовижніше, що, продумавши мотивацію для основного персонажа, творці не забули про другорядних. Кожен герой — яким би незначним він не був — знаходиться на своєму місці.

У мультфільму чарівні персонажі

Не секрет, що Pixar вдається рік від року створювати наймиліших героїв. У студії знають класичні закони анімації і розуміють, як змусити персонажів виглядати і рухатися так, щоб викликати умилення. Вуді, Баззу, Джессі і іншим хочеться співпереживати: адже вони виглядають як живі.

Крім цього, герої ще й близькі глядачеві на емоційному рівні, тому що вирішують далеко не іграшкові проблеми. Це стосується не тільки позитивних персонажів, а й негативних.

Як мінімум в трьох частинах «Історії іграшок» — другій, третій і четвертій — антагоністи детально розкриті. Глядачеві зрозумілі їхні вчинки. Цим лиходіям навіть можна щиро поспівчувати. До того ж вони чарівні: невинний смішний старичок, рожевий плюшевий ведмедик і симпатична лялька — така була у кожної другої дівчинки.

У «Історії іграшок — 4» приголомшлива графіка

Кожен новий мультфільм Pixar — це черговий крок вперед. У першій «Історії іграшок» глядачам показали правдоподібних персонажів з пластику. У «Корпорації монстрів» — реалістичну шерсть. Перша «Суперсімейка» продемонструвала новітні досягнення в моделюванні людського тіла, «У пошуках Немо» — першокласну роботу зі світлом і водою.

«Історія іграшок — 4» не стала винятком. Комп’ютерна графіка, зокрема робота з освітленням, вийшла на новий рівень. Світло в мультфільмі виглядає не просто видовищним, а реальним. І у фінальній сцені світлові акценти розставлені так, щоб ще більше підкреслювати драматичну складову фільму.

Загалом, «Історія іграшок — 4» не непотрібне продовження, а технічний і концептуальний прорив. Але головне: мультфільм розповідає про серйозні дорослі проблеми відповідною для дітей мовою.