Деперсоналізація — визначення. Причини, симптоми, терапія деперсоналізації

Деперсоналізація — це одне з психічних захворювань, для якого характерне порушення адекватного сприйняття самого себе, свого тіла і всього навколишнього простору.

Деперсоналізація — що це таке? Подібним питанням ось вже багато років задаються фахівці в області душевного здоров’я. Пацієнти з цим синдромом не бувають буйними і не завдають особливого клопоту оточуючим. Виявити таку людину в натовпі зуміє хіба що досвідчений психіатр. Як правило, деперсоналізація особистості не проявляє себе занадто бурхливо і при своїх мінімальних симптомах дозволяє хворому більш-менш стерпно існувати в навколишньому світі.

Деперсоналізація — симптом чи окреме захворювання?

Вчені всього світу досі не можуть дійти однозначного висновку, як слід розцінювати цю патологію. У Міжнародній класифікації Хвороб деперсоналізація давно займає окрему сходинку, проте ж далеко не всі психіатри з цим згодні. Справа в тому, що цей стан дуже часто зустрічається в складі інших психічних хвороб — наприклад, при шизофренії або при розвитку деяких тривожних розладів. Чи це означає, що деперсоналізацію не варто вважати самостійним захворюванням? Відповіді на це складне запитання фахівці не змогли знайти й донині.

Кому загрожує небезпека?

Найчастіше синдром деперсоналізації зустрічається у молодих людей. За статистикою, жінки страждають цією недугою дещо частіше, ніж чоловіки. Доведено, що в різні моменти свого життя абсолютно здорові люди можуть відчувати цей стан. При цьому звертається за допомогою лише невелика частина всіх потенційних пацієнтів. Ось чому не вдається отримати достовірні статистичні дані щодо цього синдрому.

Психіатри відзначають, що більше 80% всіх пацієнтів, коли-небудь госпіталізованих в стаціонар, в тій чи іншій мірі мають ознаки деперсоналізації. При цьому у важкій формі цей стан, на щастя, зустрічається вкрай рідко.

Як розвивається деперсоналізація? Що це таке

Зараз фахівці не можуть виділити фактори, які гарантовано призводили б до виникнення проблеми. Вважається, що зміна власного сприйняття може бути пов’язана з наступними причинами:

• важке потрясіння, сильний стрес;
• тривало протікаюча депресія;
• фізичні травми, що призводять до змін психічного статусу;
• деякі психіатричні захворювання (шизофренія, маніакальний синдром та інші).

Психологи відзначають, що деперсоналізація може бути викликана якоюсь складною ситуацією, що вимагає негайного вирішення і напруги всіх сил. Таким нехитрим чином організм намагається убезпечити себе і вибудовує захисну стіну у вигляді зміненого сприйняття реальності. Зазвичай такі порушення мають короткочасний характер і не потребують спеціального лікування.

Надмірне вживання алкоголю або ж прийом наркотичних препаратів також може призвести до розвитку такого стану, як синдром деперсоналізації-дереалізації. Особливо такий розвиток подій характерний при вживанні марихуани. У даному випадку процес можна звернути назад тільки при своєчасному зверненні до фахівців і відмові від сп’яних речовин.

Симптоми деперсоналізації

Як же виявляє себе ця підступна хвороба? Що очікувати, якщо лікар вивів у картці «деперсоналізація»? Симптоми цієї патології дуже різноманітні. Найважливіше, що варто запам’ятати — в стані дереалізації людина не здатна адекватно сприймати самого себе і простір навколо. Начебто все залишилося колишнім, і в голові крутяться все ті ж думки, що і раніше. Ось тільки змінюються відчуття, пов’язані з навколишнім світом. Для людини більше не має значення, що діється навколо неї — вона впевнена, ніби зовнішній світ ніяк з нею не пов’язаний.

Змінюється звична поведінка пацієнта. З’являється тривожність, пов’язана з нерозумінням того, що відбувається. Людина відчуває себе розчавленою, нікчемною і не здатною контролювати навколишню дійсність. Багато хто розповідає, як бачить себе нібито з боку, які непередавані відчуття вони при цьому відчувають. Власне тіло перестає здаватися таким, і все, що з ним відбувається, пацієнта більше не стосується.

Безліч дивовижних відкриттів готує для людини деперсоналізація. Симптоми її включають також відмову від прийому їжі або задоволення фізіологічних потреб. Навіщо, якщо тіло все одно чуже? З тієї ж причини пацієнт не відчуває ні почуття голоду, ні радості від смачної їжі. Порушується пам’ять, реальність сприймається немов би через товсте скло, без гучних звуків і яскравих фарб. Сповільнюється хід часу, порушується здатність орієнтуватися в навколишньому просторі. Звичні предмети перестають бути такими, набуваючи невідомих раніше рис.

При подальшому розвитку патологічного процесу людина повністю втрачає зв’язок з реальністю. Зникають колишні захоплення та інтереси, забуваються друзі, пропадає бажання створювати щось конструктивне, творити і розвиватися. Такий стан має назву деперсоналізація діяльності. Близькі люди з подивом помічають, як їх добре знайомий друг і родич стає зовсім чужою людиною. Своєю байдужістю такий пацієнт повністю відбиває бажання налагодити з ним будь-який контакт.

Варто відзначити той факт, що навіть у стані дереалізації людина повністю зберігає критичність мислення. Мабуть, це найдивовижніший симптом, що надає деперсоналізація. Що це таке? Чому це зі мною відбувається? Подібними питаннями задається кожен хворий, і саме це в підсумку підштовхує його на прийом до фахівця.

Варіанти розвитку захворювання

Синдром деперсоналізації зустрічається в трьох видах. Кожен з варіантів має свої характерні особливості.

Перший випадок — аутопсихічна деперсоналізація. Що це таке? У цьому стані йде відчуження всього тіла цілком або ж якихось окремих його частин. Порушується рухова активність, змінюються жести і міміка, з’являються нові моделі поведінки. Пацієнту здається, ніби він сниться сам собі, і все, що зараз відбувається, від нього не залежить.

Другий варіант — соматопсихічна деперсоналізація або зміна схеми тіла. При цьому людина може відчувати себе поза своїм організмом або ж одночасно в двох різних місцях.

У разі аллопсихічної деперсоналізації змінюється сприйняття навколишнього реальності. Всі речі, на думку хворого, виявляються не на своїх місцях, люди здаються не то кіборгами, не то прибульцями з іншої галактики. Як правило, в цьому стані порушується відчуття часу, людина не може орієнтуватися навіть за допомогою годин і календаря.

Діагностика

Перш за все, пацієнт зі зміненою свідомістю повинен потрапити на прийом до лікаря-психіатра. Саме цей фахівець зуміє в комплексі оцінити всі симптоми і зробити вірні висновки. У клінічній практиці прийнято ставити діагноз на підставі деякої сукупності ознак.

• збереження критичності мислення — усвідомлення людиною того, що з нею не все гаразд;
• скарги на відчуження власного тіла або його окремих частин;
• відчуття нереальності навколишнього світу, неможливість дізнатися місцевість і зорієнтуватися в часі;
• відсутність сутінкових епізодів під час хвороби.

Деперсоналізація і дереалізація характеризуються поєднанням всіх цих симптомів. Якщо якихось проявів хвороби у пацієнта не виявлено, потрібно провести додаткове обстеження для уточнення діагнозу. Як правило, спілкування з лікарем у цьому випадку триває в умовах стаціонару.

Диференційний діагноз

Враховуючи той факт, що скарги пацієнта в стані дереалізації досить нечіткі і не надто специфічні, не виключені випадки неправильної постановки діагнозу. Найчастіше цей стан плутають з шизофренією. Насправді у цих двох патологій є суттєві відмінності. При шизофренії симптоматика однотипна, повторюється день у день без особливих змін. У разі деперсоналізації скарги будуть численні і досить різноманітні, міняються від випадку до випадку.

Лікування

Найкращим для пацієнта буде той варіант, коли можна чітко виявити фактор, в результаті якого виникла деперсоналізація. Лікування в цьому випадку буде направлено насамперед на усунення причини. При поєднанні дереалізації з іншими психічними порушеннями має сенс насамперед подбати про ремісію основного захворювання. У разі якщо розлад сприйняття навколишнього світу викликаний депресією, лікар призначить спеціальні препарати, а також порекомендує сеанс психотерапії.

При отруєнні алкоголем або іншими наркотичними речовинами доцільним буде застосування потужних антидотів і проведення дезінтоксикаційної терапії в умовах стаціонару. Якщо виявлено ендокринну патологію, психіатри відправляють пацієнта на консультацію до потрібного фахівця для підбору адекватного гормонального лікування. У легких випадках можна обмежитися сеансами гіпнозу і психотерапії, а також іншими реабілітаційними заходами.

Важливо знати, що деперсоналізація, лікування якої не було проведено вчасно, може суттєво погіршити якість життя хворого. Саме тому так важливо при появі найменших симптомів звернутися до досвідченого лікаря для отримання кваліфікованої допомоги.

Профілактика

Будь-яких спеціальних методів щодо запобігання захворювання досі не розроблено. Психіатри рекомендують виключити будь-які хвилювання і стреси, берегти себе і не доводити свій організм до граничної втоми. Здоровий сон, правильне харчування і мінімальне фізичне навантаження також допоможуть впоратися з симптомами підступної хвороби.