Екстеріоризація — це механізм трансляції людиною засвоєного досвіду, або чому ми робимо так чи інакше?

В історії психології існує діяльністю, який розкриває розвиток психіки і свідомості людини через різні форми діяльності. Крім того, психіка і свідомість деякими дослідниками позначаються також видами діяльності, внутрішніми. Вони походять із зовнішніх, предметних дій людини. У зв’язку з цим у психології виникли 2 принципово важливі терміни: інтеріоризації та екстеріоризації. Це процеси, що характеризують розвиток різних форм діяльності людини (зовнішньої і внутрішньої).

Форми діяльності людини в психології

Зовнішня діяльність людини, згідно з діяльністю в психології, представлена видимою поведінкою людини: практичними операціями, промовою. Внутрішня форма діяльності — уявна, невидима для інших людей. Довгий час предметом вивчення психології була тільки внутрішня діяльність, тому що зовнішня вважалася її похідною. З часом же дослідники дійшли висновку, що обидві форми діяльності становлять єдине ціле, залежать один від одного, підпорядковані одним і тим же закономірностям (наявності спонукальної потреби, мотиву і мети). А інтеріоризація та екстеріоризація — це механізми взаємодії даних форм діяльності людини.

Співвідношення інтеріоризації та екстериоризації

Інтеріоризація та екстеріоризація — це взаємопов’язані процеси, механізми, завдяки яким відбувається процес засвоєння суспільного досвіду людиною. Людина накопичує соціальний досвід поколінь через демонстрацію їй знарядь праці, мови. Це інтеріоризація, активний внутрішній процес формування свідомості на основі засвоєного досвіду.

На підставі засвоєних знаків і символів суспільства людина формує свої дії. Це зворотний процес. Існування одного з них неможливе без попереднього. Поняття «» екстеріоризація «» означає, таким чином, формування поведінки і мови людини на підставі внутрішньо сформованого у неї в певну схему суспільного досвіду.

Поняття «» екстеріоризація «»

Екстеріоризація — це процес, результатом якого є перехід внутрішньої (психічної, незримої) діяльності людини у зовнішню, практичну. Цей перехід набуває знаково-символічної форми, що означає існування цієї діяльності в соціумі.

Розвитком поняття займалися представники вітчизняної психології (А. Леонтьєв, П. Гальперін), але перше позначення йому дав Л. Виготський. У своїй культурно-історичній теорії психолог висловлював думку, що процес становлення психіки людини, розвиток її особистості відбуваються через засвоєння культурних знаків суспільства.

У сучасному розумінні екстеріоризація — це процес побудови і реалізації зовнішніх дій людини, включаючи словесний вираз, на основі його внутрішнього психічного життя: особистого досвіду, плану дій, сформованих ідей і переживаних почуттів. Прикладом цього може бути засвоєння виховного впливу дитиною та її прояв зовні через моральні вчинки і судження.