Емоційне сприйняття музики залежить від генів

Схильність до музики, коли йдеться про музичний талант, багато в чому визначається спадковістю — у цьому сумнівів немає. Недавнє дослідження показало, що гени впливають і на емоційне сприйняття музики. Плакат художника Bruno Geiger для бразильського радіо Eldorado FM з сайту cargocollective.com

Нейробіологи досліджували вплив поліморфізму в генах рецепторів дофаміну D2 на емоційне сприйняття музики. Вони показали, що у носіїв двох варіантів цього рецептора музика і шум по-різному модулюють емоційний настрій. Перший варіант зумовлює поліпшення настрою від музики при нейтральному ефекті шуму. У тих, хто має другий варіант алеля D2, музика слабо впливає на настрій, хоча шум його сильно погіршує. Також у носіїв цих двох варіантів D2 вчені виявили різницю в рівні збудження в тих ділянках мозку, які відповідають за обробку емоційної інформації.

Тим, хто цікавиться музикою, наука запропонувала нове цікаве дослідження, що демонструє спадкову складову сприйняття музики у людей. Це дослідження провели нейробіологи з Орхуського університету в Данії, італійського університету Барі та Гельсінського університету у Фінляндії. Вони вивчали зв’язок певних алелей дофамінових рецепторів D2 з емоційним сприйняттям музики: як музика впливає на емоційний стан людей з різними алелями.

Добре відомо, що музика сильно впливає на наш настрій. Цікаво нагадати читачам, що і на тварин музика діє подібним чином. Так, було показано, що у щурів з синдромом тривожності музика Моцарта зменшує прояви занепокоєння, про що можна судити зі змін пульсу та кров’яного тиску, збільшення вмісту дофаміну та його метаболітів у крові. У курчат музика також викликає збільшення вмісту дофаміну в крові. В обох дослідженнях всі показники порівнювалися з контрольними особинами, які чули тільки білий шум. Ці дані означають, що людині емоційне сприйняття музики дісталося у спадок від якихось давніх здібностей тварин. Воно закладено у нас в генах. Але поки ця тема — величезна біла пляма в наших уявленнях про прекрасне. Ця наукова історія тільки починається (див. E. Brattico, M. Pearce, 2013. The Neuroaesthetics of Music).

І у тварин, і у людини під час прослуховування музики активуються рецептори дофаміну типу D2 в різних відділах мозку. У людини це смугасте тіло в області прилежачого ядра, нижня лобна звивина і мигдалина. Рецептори D2 мають дві ізоформи — довгу (D2L) і коротку (D2S), що функціонують як пресинаптичні і постсинаптичні рецептори. Співвідношення ізоформ залежить від нуклеотидної заміни в одному з інтронів гена цього рецептора. Залежно від присутності того чи іншого варіанту даного алеля — їх називають G і Т — співвідношення D2S/D2L змінюється. Змінюється відповідно і сприйняття та обробка емоційної інформації. Вчені перевірили, як реагують носії того чи іншого алеля на звучання музики, як у них змінюється настрій. Крім того, важливо було зрозуміти, чи є відмінності в активації тих ділянок мозку, які залучені в емоційне сприйняття музики.

Для експерименту запросили 38 учасників, чоловіків і жінок віком 25-35 років. Визначили їх генотип: 26 виявилися носіями варіанту GG, 12 — варіанту GT (цей варіант більш рідкісний порівняно з першим, варіант ТТ не відомий). Всі учасники експерименту повинні були виконати емоційний тест — на картинках з особами на швидкість визначити стать, при цьому обличчя висловлювали радість, агресію або були нейтральними. Даний тест дозволяє виявити внутрішні емоційні процеси. Випробовувані проходили його двічі, один раз на тлі музики з відомим заспокійливим ефектом (MusiCure), а другий раз — на тлі білого шуму, в якому була змодельована та ж гучність і ритміка, що і в MusiCure.

Після кожного раунду учасники заповнювали опитувальник, який покликаний був визначити їх відчуваний емоційний стан. Таким чином, вчені могли визначити внутрішні, неявні, і усвідомлювані, явні, емоційні явища, пов’язані зі звучанням музики і шуму. Друга частина експерименту передбачала томографічне сканування мозку на тлі двох варіантів звучання (музики і білого шуму). Під час сканування випробовуваним пред’являли той же набір осіб з тими ж емоціями — радісними, агресивними і нейтральними. Тому на додачу до оцінок впливу музики на настрій була можливість відстежити різницю в картинах збудження в мозку.

З’ясувалося, що прослуховування музики покращує настрій у носіїв GG, а на настрій носіїв GT музика впливає слабко. Зате шум погіршує настрій у носіїв GT, тоді як людям з алелем GG шум настрою майже не псує. У цьому сенсі можна пошкодувати тих, хто має варіанти GT — їх і музика не надто радує, і шум дратує. А тих, хто має генотип GG, можна тільки привітати — світ звуків на їхньому боці.

Зміна настрою у носіїв варіантів GT і GG після прослуховування музики і білого шуму. TMD — показник поганого емоційного стану; обчислюється як сума найбільш негативних самооцінок, зазначених випробовуваним в опитувальнику, за вирахуванням позитивних. Чим вище TMD, тим гірше настрій. Малюнок з обговорюваної статті в Neuroscience

Судячи з часу реакції на особи з позитивними або негативними емоціями, носії двох варіантів алелей однаково успішно сприймають і обробляють емоційну інформацію. Іншими словами, від цього гена соціальна емоційна складова не залежить. Але при цьому картина збудження в мозку дещо змінюється: мізки по-різному працюють при обробці емоційної інформації. У носіїв варіанту GT при перегляді облич з різним виразом під музику збудження в належному ядрі знижується, а при звучанні білого шуму воно збільшується. Приблизно також музика і шум у них впливають на рівень збудження мигдалини. Збудження в правій нижній лобній звивині у носіїв GT майже не залежить від звукового фону.

Зате у тих, хто має GG-варіант, музичний фон модулює збудження в цій ділянці мозку. При звучанні музики ця частина мозку збуджується менше, ніж при звучанні шуму, якщо відчуваний дивиться на агресивне обличчя. При цьому порушення у відповідь на радісні або нейтральні вирази звуковий фон не змінює. Таким чином, музика впливає на картину збудження в тих частинах мозку, які відповідають за обробку емоційної інформації. І цей вплив залежить, зокрема, від конкретних алелей дофамінового рецептора.

Рівень збудження в ядрі (ліворуч) і правій нижній лобній звивині (праворуч) у носіїв різних генотипів GT і GG. На правому графіку добре видно, наскільки різниться рівень збудження при перегляді осіб з різними емоціями під музику і при білому шумі у носіїв GG. Для правого ядра і для лівої нижньої лобної звивини звуковий супровід не змінює картину збудження. Малюнок з обговорюваної статті в Neuroscience

Ця робота показує, що індивідуальне сприйняття музики має певну генетичну базу. Добре відомо, що є люди, яким музика приносить задоволення, — вони чутливі до хорошої і поганої музики. А хтось, навпаки музичні вечори із задоволенням би проміняв на щось інше, бо не відчуває в музиці краси. Безглуздо таких людей за це засуджувати, стверджуючи, що вони недоучки або у них недостатньо розвинене почуття прекрасного. Краще розібратися, які вони отримали гени — це і для них не так прикро і для науки корисно. Вчені сподіваються, що, знаючи генетичне підґрунтя музичного почуття, можна буде кожному підібрати музику під настрій.

Джерела:

1) T. Quarto, M. C. Fasano, P. Taurisano, L. Fazio, L. A. Antonucci, B. Gelao, R. Romano, M. Mancini, A. Porcelli, R. Masellis, K. J. Pallesen, A. Bertolino, G. Blasi, E. Brattico. Interaction between DRD2 variation and sound environment on mood and emotion-related brain activity // Neuroscience. 2016. DOI: 10.1016/j.neuroscience.2016.11.010.

2) Elvira Brattico, Marcus Pearce. The Neuroaesthetics of Music // Psychology of Aesthetics, Creativity, and the Arts. 2013 — Дуже змістовний огляд для тих, кому цікава ця тема.

Олена Наймарк