Гострий гломерулонефрит: методи діагностики, форми та терапія

Сьогодні часто люди звертаються за допомогою до фахівців зі скаргами на болі, що виникають у попереку. Нерідко це свідчить про захворювання нирок. Нефритом прийнято називати численну групу запальних процесів даного органу. У статті розглянемо такий вид патології, як гострий гломерулонефрит, його причини, діагностику, лікування та рекомендації лікарів.

Етіологія захворювання

Гломерулонефрит — вид захворювання нирок, при якому запальний процес зачіпає ниркові клубочки. Основним етіологічним фактором, який призводить до виникнення недуги, є інфекція. Частіше — стрептококова (особливо гемолітичний стрептокок), менше значення мають стафілококи і пневмококи. Також причинами гострого гломерулонефриту можуть бути:

• ангіна, грип або інші важкі інфекційні захворювання, які супроводжуються бактеріальною інфекцією;
• скарлатина;
• рідше запалення нирок проявляється після пневмонії, ревматизму, малярії, черевного і сипного тифу.

Характерною особливістю захворювання є гематурія — присутність крові в аналізах сечі понад величини, що значно перевищують норму.

Однак, надаючи певного значення бактеріальному ураженню організму, слід вказати, що у виникненні гострого нефриту відіграють роль і ряд супутніх факторів:

• Простудний — охолодження організму. Наприклад, у період світових воєн особливо чітко була продемонстрована роль охолодження. Під час перебування в холодних окопах і лежання на землі розвивалися так звані окопні або військові нефрити.
• Неповноцінне харчування. Якщо людина вживає недостатню кількість рідини, вітамінів і мікроелементів і не стежить за харчуванням, то організм не в змозі впоратися навіть з незначною інфекцією, що призводить до ускладнень.

Патогенез і постановка діагнозу

На сьогоднішній день патогенез гострого гломерулонефриту вивчений недостатньо. Велика частина досліджень і спостережень встановили два способи розвитку захворювання:

1. Імунокомплексний — нефрит з’являється в результаті осідання в клубочках нирок комплексів антиген — антитіло. Ці комплекси формуються при ураженні організму інфекцією. Якщо антитіло осідає на стінки капілярів, то чинить на нирки руйнуючу дію зсередини. Тут же формуються відкладення, що складаються з імуноглобулінів G, М.
2. Первинно-аутоімунний спосіб — також називається імуноалергічним процесом. Формується в результаті впливу середовища проживання людини і спадкових схильностей.

У виражених випадках захворювання діагноз гострого гломерулонефриту не становить труднощів, особливо його набрякло-гіпертонічної форми. Однак у більшості випадків необхідно диференціювати захворювання гострим нефритом зі схожими за різними симптомами хворобами.

• Перш за все, слід виключити захворювання серця, що супроводжуються недостатністю кровообігу з наявністю набряків, а також гіпертонічну хворобу. Тому ретельне дослідження серця зі зверненням особливої уваги на можливість правожелудочкової та лівожелудочкової недостатності кровообігу повинно бути проведено в першу чергу.
• Слід виключити і так звану застійну нирку. Докладне клінічне обстеження дозволить відрізнити гострий нефрит від гіпертонічної хвороби, що в ряді випадків буває нелегкою справою. Зокрема, за наявності гіпертонічних криз.
• Необхідно відрізнити гострий нефрит від загострення хронічного захворювання. Тут можуть допомогти дані анамнезу, клінічна течія і ряд біохімічних показників.
• Необхідно провести диференційну діагностику гострого нефриту з осередковим нефритом на підставі анамнезу і наявності або відсутності симптомів загального порядку (підвищення артеріального тиску, набряків тощо), а також з низкою урологічних захворювань (цистити, пієліти, ниркова хвороба та ін.).

Тільки ретельне клінічне і лабораторне обстеження дозволить у значній більшості випадків поставити правильний діагноз.

Форми та синдроми патології

Запальне захворювання шану можна класифікувати за часом перебігу хвороби:

• швидко прогресуючий;
• гострий;
• хронічний гломерулонефрит.

Останні два прояви захворювання можуть протікати з сечовим або нефротичним синдромом.

Слід розрізняти дві форми гломерулонефриту:

• Інтракапілярну, коли всі явища локалізуються переважно в судинній мережі клубочків.
• Екстракапілярну, при якій патологічні зміни зосереджені в основному за межами судинної мережі, в просвіті капсули Шумлянського-Боумена, проліферація клітин якої призводить до утворення так званих напівмісяць, що стискають клубочки.

Екстракапілярна форма нефриту дає більш важкий прогноз порівняно з інтракапілярною, оскільки при ній частіше розвивається ниркова недостатність. Зазвичай всередині капілярних петель відзначаються скупчення лейкоцитів, тромби, некрози і запальний випот серозного або фібринозного характеру в порожнині капсули Шумлянського-Боумена; нерідко в просвіт капсули випадає фібринозна маса разом з еритроцитами.

Синдроми гострого гломерулонефриту:

1. Сечовий: протеинурія, гематурія, циліндрурія.
2. Нефротичний приявляється масивною протеинурією, гіпоальбумінемією, гіперхолістеріємією, набряками.
3. Гіпертензивний.

Симптоми захворювання

Асоціацією лікарів загальної практики РФ створені клінічні рекомендації. Гострий гломерулонефрит: опис захворювання, діагностика, проведення лікування та заходи профілактики — основні розділи, розглянуті в них.

Симптоми захворювання проявляються вже на 7-14 день зараження. Спочатку знижується фізична активність людини, з’являється слабкість і відсутній апетит.

Найбільш типовими скаргами хворих при гострому перебігу хвороби є:

• Набряки, болі в попереку, поблідання шкіри. Найбільш частим і раннім симптомом, що привертає увагу і самих хворих, є набряки. Спочатку вони проявляються зазвичай на обличчі і разом з блідістю створюють характерний для хворого на нефрит вид. Болі в попереку відзначаються у 30-40% хворих і пов’язані, безумовно, безпосередньо з ураженням нирок — зокрема, з розтягненням ниркової капсули, внаслідок гіперемії органу.
• Слабкість, задишка, підвищення температури тіла. Слідом за набряками дуже швидко з’являється задишка, виникнення якої пов’язане з гострим підвищенням АД, ослабленням лівого шлуночка, з набряком тканин (у тому числі і серцевого м’яза) та інтоксикацією організму — зокрема, ЦНС. У деяких хворих задишка буває дуже сильною, аж до задухи за типом серцевої астми.
• Головні болі, нудота. Крім скарг на задишку, іноді хворі скаржаться на серцебиття і, особливо, на головні болі, що пов’язано як із загальною інтоксикацією, так і з наявністю гіпертонії, яка виявляється у 70-80% всіх хворих.
• Підвищення тиску. З боку серцево-судинної системи є виражені зміни. Найбільше значення має підвищення АД, яке є найбільш ранньою ознакою захворювання, іноді навіть до появи набряків, а сеча при гострому гломерулонефрите показує патологічні зміни. Гіпертонія (до 180/100-220/120) обумовлена підвищенням не тільки максимального артеріального тиску, але в рівній мірі і мінімального, причому останнє тримається більш стійко, ніж систоличне. Підвищення АД пов’язане з порушенням ниркового кровообігу та утворенням у нирках підвищеної кількості пресорних речовин, що діють на судинні центри головного мозку.
• Виділення убогої кількості сечі або повна її відсутність. Її відтінок змінюється залежно від виду патології.

Клінічна картина

При діагностиці гострого гломерулонефриту лікар проводить не тільки зовнішній огляд, а й прослуховує серце, відчупує живіт, призначає аналізи та обстеження.

Для захворювання характерні особливості:

• Перкуторно визначається розширення меж серця в поперечнику, переважно вліво, серцевий поштовх зазвичай не буває резистентним.
• При аускультації тони зазвичай приглушені, часто чути невеликий систоличний шум біля верхівки. На початку захворювання нерідко відзначається брадикардія до 40 ударів в 1 хвилину — мабуть, рефлекторного походження, внаслідок подразнення рецепторів аорти і каротидного синуса. При зниженні артеріального тиску брадикардія зникає, змінюючись нерідко помірною тахікардією.
• На електрокардіограмі зміни зубця Т у всіх відведеннях — він робиться низьким або двофазним. Крім того, спостерігається зниження вольтажу, що пов’язано, мабуть, з ішемічними змінами в міокарді.
• Крім артеріального, часто відзначається підвищення і венозного тиску до 250-300 мм водяного стовпа, спостерігається уповільнення швидкості кровотоку помірною мірою і підвищення маси циркулюючої крові, в середньому до 7-8 літрів. Ударний і хвилинний обсяги серця також підвищені приблизно у 50% хворих.
• Зміни з боку органів дихання спочатку зазвичай відсутні, а в подальшому обумовлені розладом кровообігу або приєднанням вторинної інфекції — зокрема, наявністю застійних явищ або осередкової пневмонії, бронхіту, а у важких, порівняно рідкісних випадках, навіть набряку легенів. Печінка нерідко буває збільшена, за рахунок недостатності кровообігу або набряку її.
• З боку ЖКТ, спочатку зазвичай без особливих відхилень від норми, в подальшому можуть виникнути диспепсичні розлади. Селезінка зазвичай не збільшена, за винятком нефритів малярійної етіології. Температура буває нормальною або субфебрильною.
• Дослідження сечі при гострому дифузному гломерулонефриті виявляє наявність у ній білка, еритроцитів, циліндрів і лейкоцитів. Кількість білка в сечі коливається в різних межах від 1 до 10%, особливо на початку захворювання, протягом перших 7-10 днів.
• Найбільш важливою і характерною ознакою для нефриту є наявність еритроцитів у сечі, причому у 15-16% хворих спостерігається макрогематурія, в інших випадках — мікрогематурія. Кількість телець коливається в середньому від 4-5 до 20-30 в полі зору, значна частина їх є виклопотаною. У 10-12% хворих спостерігається сеча кольору «м’ясних помиїв», внаслідок гемолізу еритроцитів і перетворення гемоглобіну на гематин.
• Менш характерним симптомом порівняно з білком і еритроцитами є гіалінові і зернисті циліндри в сечі, рідше — епітеліальні; наявність їх вказує на одночасну поразку і канальців.
• У більшості хворих відзначається гіпохромна анемія.

Прояв захворювання у дітей

Гострий гломерулонефрит у дітей проявляється так само, як і у дорослих. Оскільки діти в молодшому і дошкільному віках більш схильні до вірусних захворювань, ангіни, тонзиліт і подібних патологій, лікарі відзначають у них часті випадки ускладнення бактеріальною стрептококовою інфекцією.

У деяких випадках відзначається затяжний перебіг хвороби і її перехід у хронічну форму.

Лікарі зазначають, що нефрити стають частим ускладненням після перенесення респіраторного захворювання дітьми шкільного віку. Рідше запалення нирок проявляється після перенесеної пневмонії, кору, паротиту, кишкової інфекції, ревматизму, туберкульозу та інших захворювань.

Значним фактором небактеріальної природи вважається переохолодження організму. Підтвердженням цього служать статистичні дані: діти частіше хворіють взимку і навесні, рідше — влітку і восени. Як правило, саме в холодний період хронічні захворювання можуть загостритися.

Також відомі випадки запалення нирок після травми, вакцинації або у вигляді реакції на непереносимі ліки. Гострий гломерулонефрит у дітей протікає так само, як у дорослих: тривалість захворювання різна — від декількох тижнів до двох-п’яти місяців. Набряки зазвичай тримаються протягом 10-15 днів, артеріальний тиск значно знижується протягом перших 2-3 тижнів, причому максимальний тиск навіть і раніше, задишка і серцебиття зменшуються, кількість сечі збільшується, загальне самопочуття хворих поліпшується. Головні болі незабаром зникають, але болі в попереку ще тримаються досить довго. Повільніше ліквідуються зміни в сечі — зокрема, альбуминурія і гематурія.

Лікування захворювання

Лікування гострого гломерулонефриту має проводитися строго під контролем фахівця. Воно тривале і носить комплексний характер.

Важливу роль у терапії віддають харчуванню. Наявність дієти — важливий пункт для одужання. Лікарі рекомендують рослинно-молочну дієту. Потрібно також виключити гостре, сіль та екстрактивні речовини.

Лікування гострого гломерулонефриту передбачає:

1. Етіотропну терапію. Застосовується для видалення вогнища інфікування за допомогою антибіотиків: макроліди, пеніциліни останнього покоління.
2. Патогенетичне лікування. Застосовуються гормони і протипухлинні препарати для запобігання розростання сполучної тканини і формування рубців. Такі медикаменти призначаються, виходячи з клінічної картини і, як правило, мають серйозні побічні ефекти.
3. Симптоматичну терапію. Якщо відзначається виражена гіпертензія, то застосовуються препарати для зниження тиску, а при набряках призначаються діуретики. Для полегшення роботи серцевого м’яза призначаються кроворозріджувальні препарати.

Наслідки захворювання

Гострий гломерулонефрит — небезпечне захворювання. Серед його ускладнень можна виділити:

• При тривалій хворобі ниркова недостатність переростає в хронічну форму.
• З’являється серцева і дихальна недостатність.
• Може з’явитися стійка артеріальна гіпертензія, що є негативною ознакою в прогнозі.
• За відсутності або несвоєчасного лікування відбувається швидкий розвиток симптомів: наростання набряків, гематурія і протеинурія.
• Також захворювання небезпечне ускладненням у вигляді крововиливу в мозок.
• Спостерігається постійне зниження гостроти зору.

Прогноз захворювання

При своєчасному зверненні за допомогою гострий гломерулонефрит піддається терапії. Прогноз частіше сприятливий. Випадки летального результату вкрай рідкісні.

Необхідно проводити ретельне лікування до повного одужання, щоб надалі захворювання не прийняло форму хронічного перебігу.

Неприпустимо, коли хворий, який переніс гострий нефрит, йде з-під лікарського спостереження при поліпшенні свого стану, навіть значному.

Хворий повинен продовжувати лікуватися (в тому числі амбулаторно) до повного одужання — зокрема, до зникнення білка і, особливо, еритроцитів в сечі і відновлення нормальної функціональної діяльності нирок.

Надалі, протягом року, хворий повинен уникати охолоджень, застуд, особливо пов’язаних з лежанням на землі і купанням. Дотримання правильного режиму праці і побуту завжди сприятливо відбивається на працездатності пацієнтів.

Гострий гломерулонефрит: рекомендації щодо профілактики

Щоб захворювання не переходило в гостру або хронічну форму, необхідно слідувати деяким правилам:

1. Ліквідація всіх хронічних інфекційних осередків і санація порожнини рота.
2. Своєчасне ретельне лікування гострих і хронічних тонзилітів.
3. Відстеження реакцій організму на продукти харчування, зміну обстановки з метою запобігання алергічних реакцій.
4. Виключити куріння і вживання алкоголю.
5. Віддавати перевагу активному способу життя, правильному харчуванню.
6. Боротьба з простудними захворюваннями, частими охолодженнями організму і, зокрема, загартовування є попереджувальними заходами по відношенню до гострого нефриту.

Якщо людина один раз перенесла гострий гломерулонефрит, то вона повинна систематично спостерігатися у лікаря і при перших симптомах загострення захворювання звертатися за допомогою.