Храм Святої Софії, розташований у Константинополі

Храм Святої Софії, який багато хто називає піком візантійської архітектури, на багато століть задав напрямок розвитку зодчества в багатьох державах Східної і Західної Європи, а також Близького Сходу. У християнській релігії його можна, мабуть, назвати однією з найбільш монументальних споруд. На честь Премудрості Божої в Константинополі побудовано чимало православних церков, але храм Святої Софії — найбільший і найвідоміший з них.

Історія називає два імені авторів цього твору мистецтва: Ісідор Мілетський і Анфімій Траллський. Це вихідці з Азії, разом з якими працювали майже десять тисяч робітників.

У 324 році Костянтин Великий заснував на свою честь місто Константинополь, яке стало новою столицею його імперії. А вже через два роки він дав наказ будувати храм Святої Софії, що в Константинополі став першим пам’ятником візантійського зодчества. Звичайно, в першу чергу, він повинен був уособлювати велич імператора, тому з усіх кінців сюди доставляли золото, мармур, срібло, слонову кістку, дорогоцінне каміння. З навколишніх античних храмів вивозилося все, що могло стати в нагоді для нового собору.

Храм Святої Софії споруджено з абсолютно нових для того часу матеріалів: вапна, виготовленого на ячмінній воді, цементу з додаванням олії. Однак його розкіш була у використанні дорогоцінного каміння — топазів, сапфірів, рубінів. Навіть підлоги були зроблені з яшми і порфіра. Літописці тих часів називали храм «чудовим видовищем, що змиває до небес, повним сонячного світла так, ніби світло випромінювалося зсередини».

Найвеличнішим у храмі Святої Софії вважається його купол діаметром у 32 метри. Вперше при будівництві купол був зроблений з трикутними склепіннями: його підтримують чотири опори, при цьому він сам утворений з сорока арок з вікнами. Сонячні промені, потрапляючи в них, створюють ілюзію того, що купол парить у повітрі.

На початку 13-го століття церква Святої Софії сильно постраждала від хрестоносців: частина її багатств була відвезена в Європу. Нічого досі не відомо про долю золотого вівтаря, який винесли зі святилища.

У 15-му столітті, після захоплення турками міста, собор, за велінням Махмеда Фатіха, перетворили на мечеть. А оскільки за мусульманськими законами тварин і людей на фресках зображати не можна, то всі його стіни були варварськи замазані звісткою, замість хреста встановили півмісяць і добудували чотири мінарети. Усередині храм Святої Софії, нині іменований Айя Софія, був доповнений усипальницями і розкішним султанським ложем, а на щитах золотом вивели ім’я пророка Мухаммеда і перших халіфів.

Дивним чином над входом збереглася мозаїка з фігурами Марії з немовлям, Костянтина і Юстиніана.

У Святої Софії є одна пам’ятка: всередині знаходиться колона, яку називають такою, що запотіває. За переказами, всі хворі місця у людини відразу ж виліковуються, якщо ними прикластися до неї.

Крім того, у храму є і загадка: в одній з його ніш на правій стороні постійно чується шумок. Легенда говорить, що в церкві від турків ховалося близько тисячі віруючих, і коли загарбники увірвалися всередину, священик читав молитву. Коли яничари підняли над священнослужителем свої мечі, стіна ніші несподівано відкрилася і затягнула його всередину. Кажуть, що шум — це звук молитви того самого священика, який чекає часу, коли, нарешті, храм Святої Софії знову стане християнським, щоб вийти і продовжити службу.