Кіно «Капітан Марвел»: Як студія провалила спробу зробити свою «Диво-жінку»

У прокат виходить «Капітан Марвел» — перший фільм кіностудії Marvel з центральною героїнею жінкою. Учасницю «Месників» грає Брі Ларсон — одна з головних молодих актрис Голлівуду, володарка «Оскара» і послідовна феміністка в кіноіндустрії. Розповідаємо, як супергеройський блокбастер працює з цим жіночим персонажем і чи вдається Брі «робити мистецтво» в комерційному кіно.

Увага: текст містить спойлери.

Під час бою молода Верс ховається від погоні і потрапляє на Землю — планету, яку у неї на батьківщині називають «тією ще дірою». Верс належить вищому вигляду крі, що відповідає за збереження миру в галактиці. Найбільшу небезпеку для спокою становлять скрули — істоти, схожі на зелених гоблінів або орків, які заради виживання можуть мімікрувати під будь-яку сутність: від живої людини до тумбочки. Саме під час боротьби зі скрулами Верс і опиняється далеко від своїх — на нашій планеті в середині 90-х.

Nirvana c щойно почившим Куртом Кобейном — найактуальніша група, в напівзабутих барах з дерев’яними стінами грають музичні автомати, інтернет отримують через діал-ап, файли копіюють з компактних дисків, а фільми беруть дивитися на відеокасетах. Вкравши з манекена джинси, картату сорочку і футболку Nine Inch Nails, щоб заховати викликають підозру обладунки, Верс носиться по Лос-Анджелесу в пошуках Вищого Розуму, його втілює героїчна льотчиця Аннетт Беннінг. Розум є Версом у нав «язливих видіннях. Здається, це пілотеса напівсекретної організації, про зв’язок з якою Верс дізнається через багаторазові і болючі флешбеки.

У майбутньої супергероїні є й інші флешбеки, куди більш приземлені і неприємні. Батько обходився з нею жорстоко в зовсім дитячому віці. Ровесники сміялися, коли вона падала або промахувалася під час командних ігор. Тренер у військовому таборі кричав на неї на тренуваннях і переконував, що з неї нічого не вийде, так як вона «занадто емоційна» і їй не вистачає «чоловічої гідності». Більшість людей навколо Верс вселяють їй «без нас ти безпорадна». Приблизно такою риторикою оперує і наставник Верс в цивілізації крі — Йон-Рогг (Джуд Лоу). Він теж вважає, що жінкам-бійцям заважають емоції, а надмірна залученість робить воїна вразливим.

Всі ці грубі втручання в життя сусідять у Верс зі спогадами про підтримку і сестринство від колеги Марії, на зустріч з якою вона спрямовується, опинившись на Землі. Раптовим союзником Верс стає Нік Ф’юрі у виконанні Семюела Л. Джексона — непохитний стратег, що живить особливу слабкість до котів. Намальований рудий кіт з дзвіночком зіграє дуже важливу частину в історії — вивчивши ДНК найпопулярніших ютьюб-роликів, творці впихнули його в кожну щілину сюжету і залишили йому головні жарти. У «Капітані Марвел» тварини і скрули в принципі виявляються цікавіше і мотивованіше людей.

Marvel слідом за DC зрозумів, що у блокбастера з героями-чоловіками ось-ось виходить термін придатності, і вирішив перевзутися, інакше не скажеш, на нову аудиторію — молодих дівчат, які ходять на супергеройські фільми не рідше своїх однокласників, братів і бойфрендів і хотіли б бачити на екрані невторостіпленого персонажа, з яким можна себе асоціювати. Перше масштабне кіно в такому виконанні — «Диво-жінка» — вийшло два роки тому і отримало майже одностайні овації критиків і глядачів. Тепер конкуренція за глядацькі бюджети з боку Marvel офіційно почалася. Оцінки поки різняться в півтора рази на користь «Диво-жінки» — і не тільки через факт першості. «Капітан Марвел» котиться по вже намазаних рейках очевидних ідей і затриманих істин нового часу — офіційних, необхідних, але не дуже захоплюючих розмов про рівноправність, яким потрібно придумувати цікаву форму незалежно від їх правильності.

Пояснювати жіночий характер сексистською поведінкою навколо невинахідливо: штампи залишаються штампами, навіть якщо вони феміністські

Time’s Up як рух рано чи пізно мало призвести до принципово іншої кількості і якості матеріалу з жіночими персонажами. Успішні профеміністські фільми («Леді Берд», «Чи зможете ви мене пробачити?», «Три білборди на кордоні Еббінга, Міссурі») сусідять у такому контексті як з очевидними провалами («Вилом часу», «8 подруг Оушена» або «Красуня на всю голову»), так і з фільмами, які балансують на межі відстання — псевдрогресування. Будучи профеміністським кіно з інтенції, ці фільми часто взагалі не є кіно як таким або хоча б приємним видовищем — швидше ілюстративним підручником нових правил життя, які належить вивчити назубок.

Головна проблема в «Капітані Марвел» в тому, що це вторинний продукт, до якого не прийде в голову повертатися роки потому — а виразні супергероїні нам тим часом дуже потрібні не тільки з вимог рівноправності. Критика фільму, зробленого жінкою (в даному випадку — в тому числі жінкою: «Капітана Марвел» зняв і написав режисерський інді-дует Анни Боден і Райана Флека), коли можливості зняти високобюджетний проект випадають так рідко, може здатися атакою на рівні можливості для всіх. Скільки поганих блокбастерів зняли чоловіки — але їм продовжують давати гроші.

Але мова не про те, щоб не вірити у високобюджетний проект з аргументацією «жінки не вміють робити екшени» або «на дівчат, що б’ються, нудно дивитися», а в тому, що героїні в обладунках, відмінні актриси в головних ролях і жінка в режисерському кріслі не дають імунітет на слабкий кінцевий продукт. Просто розпихаючи за сценарієм феміністські гасла, можна зняти політично доречне, але не довгограюче кіно. «Капітан Марвел» працює як генератор коректних реплік і виховних ситуацій, дивлячись на які, напевно, можна зробити себе кращою людиною за дохідливим посібником — але дидактизм ніколи не закохував у себе.

Супергеройським блокбастерам взагалі властиві звернення до глядачів з амнезією: сюжетні ходи не змінюються десятиліттями, франшизи з сиквелами і пріквелами зроблені за методом конвеєрної збірки, а всі сюжетні твісти розгадуються ще на початку. У перші десять хвилин нам запропоновані на вибір три можливих лиходія, два другорядних персонажа зі стерпними жартами і фінтифлюшка, на яку можна відволікатися між бійнями. Біда в тому, що жанрові проблеми одноразового фільму в «Капітані Марвел» стирчать білими нитками, незважаючи на героїчну стати Брі Ларсон і омолодженого на двадцять років Семюела Л. Джексона.

Почати з Брі. Важко придумати для профемепіка більш підходящу фігуру, чия сила і крихкість дадуть персонажу глибину. Ларсон, яка стала спікером з більшості аспектів гендерної нерівності, з початку кар’єри використовує популярність, щоб привернути увагу до професійних проблем (наприклад, навіть нестачі жінок у кінокритиці). Але її особистість і погляди виявляються надлишковими і необов’язковими перед плоским персонажем, який зобов’язаний своїми особливостями виключно чоловічому домінуванню, менсплейнінгу і скепсису оточення. Так, багато наших досягнень відбуваються всупереч, а не завдяки, але ланцюжок «приниження — результат» спрощує будь-яку людську мотивацію до тварини: «імпульс — реакція». На жаль, пояснювати жіночий характер сексистською поведінкою навколо невинахідливо: штампи залишаються штампами, навіть якщо вони феміністські.

Керол неохоче демонструє людськоеї

продавлює героїчне — що доречно на полі бою, але підводить її

будь-якої ситуації мирного часу

У поведінці Керол Денверс занадто багато реакції на сигнали з боку і куди менше особистих мотивацій на хоробрість, співчуття і доброту. З чогось же вона стала такою, якою стала? Де дізналася речі, які зробили її єдиною людиною? В американській кінокритиці для такого явища давно придумали словосполучення underused actor — «недовикористаний актор», якому не дали розкритися. Думки про походження займають Керол Денверс, за всіма традиціями супергеройського фільму, більшу частину часу, але не наближають до себе. Здається, у неї є почуття гумору і здорова самооцінка, але Керол неохоче демонструє людське і продавлює героїчне — що доречно на полі бою, але підводить її в будь-якій ситуації мирного часу. Іронія, хльосткість в розмові, живість розуму в просторі Marvel ніби заборонені — не більше пари жартів за сцену, і то в основному за рахунок кота. Так, Капітан Марвел зігріває чайник палаючими руками, непогано б’ється під пісню No Doubt «Just A Girl», але навряд чи цього достатньо, щоб ми її запам’ятали і тим більше прив’язалися до неї.

Інші жіночі персонажі в «Капітані Марвел» теж існують швидше заради проформи в маленьких і неживих частинах сюжету. Аннетт Беннінг в яскравих лінзах танцює під Nirvana. Лашана Лінч, яка грає найкращу подругу Керол Денверс, з виразним обличчям читає стандартний монолог подружки «яка ти хороша людина — і завжди ним була», витискаючи сльози з Брі і з нас. Її донька з’являється в кадрі майже виключно для того, щоб розповісти, що хоче літати в космос. Вірніше, для того, щоб мама і Капітан Марвел похвалили її і сказали, що тепер все можливо — неважливо, дівчинка ти або хлопчик.

Ці сувенірні ролі суперечать самій ідеї сестринства, де повинні відчуватися неформальність, людські коди взаємної симпатії і теплота. У сценарії, написаному ніби бездушною нейромережею, нічого цього немає. Як чужі родичі на парадній фотографії, другорядні героїні фільму присутні в кадрі, але не відчувають один одного, створюючи абстрактно жіночий, але по суті роз’єднаний світ, де кожна жінка була і залишається самотньою. Всі — відірвані один від одного пасажири в зорельотах, в космічних кораблях Spice Girls з 1997 року було і то більше солідарності і Girl Power.

Роз’єднані бійці компонуються в армії і створюють подобу «Зоряного десанту» Пола Верховена на мінімалках. Але його сатира на колоніалізм і гігантоманію критикувала військову систему в принципі, в той час як «Капітан Марвел» залишається типовим промілітаристським кіно. Але тепер з жіночим обличчям — ви ж хотіли рівноправності? Так, у солдати може записатися і дівчинка з нещасливої сім’ї, і навіть перемогти в бійці — тільки яку надію це дарує нам? Давши глядачам у фіналі посміятися над котом, який проковтнув тессеракт, автори «Капітана Марвел» кидають нас з ще одним супергероєм — тепер уже жінкою, — яка залишається у всіх сенсах другорядною, хоча тільки на неї ми і дивилися цілих дві години.