Молюскі допомогли вченим оцінити масштаби нинішнього скорочення біорізноманіття

Ріс 1. Rhachistia aldabrae, ендемічна для атола Альдабра равлика з сімейства Cerastidae. Після знахідки «останньої» особини в 1997 році багато фахівців поспішили визнати її зниклою внаслідок підвищення рівня океану, яке призвело до скорочення площі місцезнаходження виду. У серпні 2014 року кілька особин R. aldabrae виявили на острівці Малабар у складі атола, про що згодом написав і МСОП, і багато великих світових ЗМІ. Тим не менш, вид досі числиться в списках МСОП як вимерлий. Фото © C. Onezia з сайту forbes.com

З кожним роком все більше вчених приходять до висновку про те, що наша планета переживає зараз глобальну кризу біорізноманіття. Кажуть вже навіть про «шосте масове вимирання». Вчені з США і Франції, вибравши молюсків як предмет вивчення, дійшли висновку, що ця метафора не позбавлена підстав.

Американський комік Джордж Карлін у своїй знаменитій сценці 1992 року «The Planet is Fine» саркастично висміював людей, стурбованих перспективами антропогенних змін вигляду нашої планети. Фраза про їхнє бажання поряд зі збереженням бджіл, дерев і китів рятувати також і равликів викликала у публіки щирий регіт… За іронією долі, саме равлики стали для авторів обговорюваної статті індикатором цих змін.

В історії життя на Землі було п’ять найбільших масових вимирань, причини яких різноманітні і поки до кінця не ясні. Останнім часом фахівці з вивчення глобального біорізноманіття все частіше говорять про «шосте масове вимирання». І причина цього разу зрозуміла: це діяльність людини (див. Антропогенні фактори). Оскільки справжні масштаби поточного вимирання видів в точності не встановлені, виправданість подібної розстановки акцентів залишається дискусійною.

Але з кожним роком все більше вчених приходять до висновку, що, навіть якщо говорити про масове вимирання і передчасно, поточну ситуацію вже можна оцінювати як глобальну кризу біорізноманіття. Про це у своїй статті в журналі Nautilus заявляє і Роберт Коуї з Гавайського університету в Маноа з колегами з Національного музею природничої історії в Парижі. Об’єктом їх дослідження і, паралельно, основним інструментом для вимірювання масштабу нинішнього вимирання стали молюски. І в першу чергу — сухопутні і прісноводні равлики, серйозність ситуації з вимиранням яких досі залишається багатьма недооціненою.

Основним офіційним джерелом наших знань про поточну ситуацію з вимиранням видів на планеті служать так звані «червоні списки» Міжнародного союзу охорони природи, відомі у нас також як Міжнародна червона книга. Даний проект, покликаний вести облік всіх видів живих організмів, що мешкали, або мешкають на нашій планеті з 1500 року по теперішній час, був запущений в 1964 році. До теперішнього часу він являє собою базу даних, що включає 85 604 види, кожному з яких присвоєно той чи інший статус — від Least Concern («Викликає мінімальні побоювання») до Extinct («Вимерлий»). Присвоєння охоронних статусів здійснюється за допомогою спеціально розроблених критеріїв. Якщо ж рівня знань про вигляд виявляється недостатньо, він або отримує статус Data Deficient («Недостатньо даних»), або, що буває частіше, і зовсім випадає з поля зору фахівців МСОП.

Навіть побіжного погляду на наведені вище цифри достатньо, щоб зрозуміти: база даних відображає ситуацію лише з невеликою частиною світової різноманітності. За одними оцінками, досить скромними, прийнятими і в обговорюваній статті, це розмаїття становить приблизно 1,9 мільйона видів; по інших — досягає 8,7 мільйонів. Таким чином, найбільш використовувана вченими база даних з проблем сучасного біорізноманіття покриває лише 1-4,5% від його реальних масштабів.

Більш того, якщо науково описані види ссавців і птахів представлені в ній у повному або майже повному складі (5567 і 11 121 вид відповідно), то ситуація зі складовими основу різноманітності життя на Землі безхребетними виглядає плачевно. Наприклад, 6,5 тисяч включених в базу комах просто губляться на тлі сотень тисяч відомих науці видів і ще одного або декількох мільйонів невідомих. Такі обривальні дані лише з великою часткою умовності можуть бути використані для адекватного відображення поточної ситуації із загальносвітовим розмаїттям живих організмів і залишають широкий простір для різного роду спекулятивних оцінок. Прикрий дисбаланс відображається і в кількості задіяних фахівців: якщо хребетними займаються 73 робочих групи при МСОП (з яких багато хто працює з окремими видами або групами видів — африканським слоном, грифами, пеліканами і так далі), то безхребетними — всього 12. Серед неминучих наслідків такої диспропорції — численні «білі плями» і неточності в актуальних списках МСОП, а також неадекватно низьке привернення уваги до проблем виживання безхребетних.

Якщо, як постулює Червона книга МСОП, за позначений проміжок часу в 500 з гаком років дійсно вимерло 860 видів тварин і рослин, то це становить 1-2 вимирання на рік і відповідає всього лише «фоновим» темпам зникнення видів, виведених пару років тому командою міжнародною командою експертів (див. G. Ceballos et al., 2015. Accelerated modern human-induced species losses: entering the sixth mass extinction). Однак ми стикаємося з тим, що види і місця їх проживання зникають з крейсерською швидкістю по всьому світу буквально на наших очах.

Так придатні все-таки дані МСОП для оцінки поточних темпів вимирання організмів або в них може бути прихована недооцінка даного явища? На це питання і взялася відповісти група Роберта Коуї.

Хоча молюски — це великий і порівняно добре вивчений клас безхребетних, їм займається всього одна робоча група при МСОП, а в «червоних списках» вони представлені 7276 видами — приблизно 8-10% від їх відомого розмаїття. За даними МСОП, 297 видів молюсків є вимерлими (рис. 1), 14 — вимерлими в дикій природі, але збереженими в неволі, і ще 119 числяться в категорії Critically Endangered (Possibly Extinct) — «Знаходяться під загрозою зникнення (Ймовірно, зниклі)». Взявши за основу цей перелік, зіставивши його з результатами власних більш ранніх робіт, піднявши значну кількість інших літературних джерел і опитавши ряд визнаних експертів у галузі малакології, вчені склали кілька власних списків, які багато в чому розширюють і уточнюють інформацію, що була раніше (див. R. H. Cowie et al., 2003. The decline of native Pacific island faunas: Changes in status of the land snails of Samoa through the 20th century; C. Regnier et al., 2009. Not knowing, not recording, not listing: numerous unnoticed mollusk extinctions; A. F. Sartori et al., 2014. Radiation and decline of endodontid land snails in Makatea, French Polynesia).

Перелік вимерлих видів молюсків, складений Коуї і його командою, більш ніж удвічі довший, ніж список МСОП: 638 видів визнано вимерлими, 14 — вимерлими в природі і ще 380 — ймовірно зниклими. Нові переліки в повному вигляді представлені в роботі разом з посиланнями на всі джерела оновлень, надаючи тим самим тексту велику довідкову цінність.

Разом з тим автори підкреслюють: сформований шляхом «ручного підрахунку» каталог з 1032 вилучених з природи видів молюсків — далеко не остаточне і не повне число. Підставою для цього висновку послужила дотепна наукова робота, випущена в 2015 році тими ж французькими фахівцями (C. Regnier et al., 2015. Mass extinction in poorly known taxa). Вибравши з усього відомого світового розмаїття наземних молюсків 200 випадкових видів, вони спробували незалежно виробити для кожного з них охоронний статус за допомогою тих же критеріїв МСОП, керуючись при цьому літературними даними, вивченням численних музейних колекцій і підстрахувавши себе опитуванням експертів. У підсумку вченим вдалося самостійно дати оцінку 31 з 200 видів, що потрапили у вибірку, тоді як решта 169 отримали статус «Недостатньо даних». З групи видів, які отримали певні статуси, три — майже 10% — були визнані вимерлими. Екстраполяція цього співвідношення на загальне відоме число наземних молюсків, яке становить приблизно 30 тисяч видів, дає нам близько 3 тисяч видів, які вимерли за останні кілька століть. Цікаво, що незалежні експерти-малакологи, які отримали в ході роботи той же список з 200 видів, змогли присвоїти статуси 118 з них, причому вимерлими вони визнали вже 20 видів — 17% оцінених! Перелік потенційно зниклих молюсків у масштабі всієї світової різноманітності, таким чином, збільшується ще на пару тисяч видів.

Ріс 2. Кілька примірників равлика Partcefaba з Музею злиття, Ліон (Франція). Даний вид спочатку мешкав на островах Раіатеа і Тахаа (Острови Товариства, Французька Полінезія), але повністю зник у себе на батьківщині незабаром після інвазії хижого равлика Euglandina rosea на початку 1990-х років. Кілька десятків особин виду були вивезені в Європу і впроваджені в програму розведення в неволі, однак і тераріумна популяція з часом згасла. Остання особина P. faba померла 21 лютого 2016 року в зоопарку Единбурга. Фото © Claude and Amandine Evanno з сайту flickr.com

Іншим важливим результатом нової роботи стало виділення декількох сімейств наземних черевоногих молюсків і ряду ділянок суші, особливо сильно постраждалих в ході нинішнього вимирання. У базі даних Міжнародного союзу охорони природи вже давно відображена сумна ситуація з гавайськими деревними равликами з сімейства Achatinellidae і їх полінезійськими аналогами з сімейства Partulidae (рис. 2). Однак загальні втрати ні тих, ні інших не йдуть в порівняння з катастрофічним вимиранням гавайського сімейства Amastridae (рис. 3). З приблизно 325 відомих його видів до теперішнього часу дожили лише 18, але в списках МСОП досі відзначені як зниклі лише 33 види амастрид. Схожа ситуація склалася і з сімейством Endodontidae, який втратив 92 види. Іноді з лиця Землі виявлялися стерті цілі фауни молюсків — як, наприклад, сталося зі спільнотою ендемічних равликів островів Гамбьє в південно-східній частині Французької Полінезії. З моменту заселення архіпелагу людиною лише три з 46 відомих видів місцевих черевоногих дожили до наших днів. Багато їх видів отримали науковий опис лише після проведеного вимирання за висушеними раковинками, які фахівці зібрали в ході експедиції в 1997 році (див. I. Richling, P. Bouchet, 2013. Extinct even before scientific recognition: A remarkable radiation of helicinid snails (Helicinidae) on the Gambier Islands, French Polynesia).

Ріс. 3. Равлик Laminella sanguinea — один з останніх представників згасаючого сімейства Amastridae, ендемічного для Гавайських островів. Фото © Robert Cowie з сайту phys.org

Чому вимирають молюски? Коуї та його колеги дають у своїй статті перелік основних факторів, що чинять згубний вплив на равликів та їхніх родичів. І ось тут вже сюрпризів немає: руйнування середовища проживання, вселення чужорідних видів, колекціонування та інші шляхи надмірної експлуатації людиною, а також зростаюча загроза з боку зміни клімату. Основна частка вимирань молюсків сталася в результаті впливу перших двох факторів, що нерідко б’ють по беззахисних організмах спільно. Особливо вразливі до антропогенного впливу острівні біоми, які становить унікальна аборигенна фауна. Один з найвідоміших прикладів — Гавайські острови. Їх низинні тропічні ліси були практично повністю зведені і заміщені сільгоспугіддями, об’єктами міської та туристичної інфраструктури. Гірські ліси, що залишилися у відносно недоторканому вигляді, виявилися наповнені безліччю інвазивних видів, починаючи з щурів і копитних (нагадаємо, до відкриття Гаваїв людиною ніяких сухопутних ссавців на цих островах не водилося зовсім) і закінчуючи хижим равликом Euglandina rosea. Безконтрольний збір молюсків заради їх красивих раковин колекціонерами в кінці XIX-початку XX століття також призвів до скорочення чисельності або до повного вимирання деяких видів, в першу чергу — ендемічних для острова Оаху деревних равликів з роду Achatinella (рис. 4).

Ріс. 4. Раковини равликів з роду Achatinella, зібрані на території Вейела Кантрі Клаб на острові Оаху приблизно в 1933 році. Фото з сайту wikipedia.org

Підсумовуючи отримані дані, автори обговорюваної статті приходять до наступного висновку. Якщо допустити, що: 1) результати експерименту з вибором 200 випадкових видів наземних молюсків репрезентативні і для інших наземних хребетних, 2) три чверті всіх видів на планеті належать до сухопутних і прісноводних форм, і 3) масштаби вимирання морських організмів все ще незначні, то, починаючи з 1500 року, різноманітність життя на Землі скоротилася на 7,5-13%. Це означає, що криза біорізноманіття глобального масштабу більш ніж реальна, а покликана бути інструментом оперативного контролю за ситуацією Міжнародна Червона книга гнітюче неповна і досі не може давати адекватної оцінки темпів вимирання живих організмів. Незважаючи на це, у статті підкреслюються почесне місце МСОП як найбільш впливової і провідної природоохоронної організації на планеті та її ефективність щодо досягнення цілей щодо збереження наземних хребетних. Однак донині серйозні виклики для МСОП становлять колосальну різноманітність безхребетних і брак необхідних даних по більшості їх видів. А відносно скромне число зареєстрованих у «червоних списках» зниклих таксонів не повинно вводити в оману всіх, хто до цих списків звертається: у фахівців з МСОП попереду ще дуже і дуже багато роботи.

Джерело: Robert H. Cowie, Claire Regnier, Benoît Fontaine, Philippe Bouchet. Measuring the Sixth Extinction: what do mollusks tell us? // The Nautilus. 2017. V. 131(1). P. 3–41.

Павло Смирнов