«Нічні кровопивці, кудряшки і підводні човни»

Одного разу Вася і Наташа сиділи в темній-темній кімнаті і розповідали один одному страшилки. Був теплий вечір, і хлопці відкрили кватирку. Наташа якраз дісталася до найстрашнішого місця, коли двері в кімнату відчинилися… Але увійшов зовсім не якийсь монстр, а задоволений і усміхнений тато.

— Дивіться, хлопці, кого я зловив у дворі!

У цей момент Вася вже встиг забратися під ліжко, а Наташа майже застрибнула на шафу. Оговтавшись від переляку, вони підійшли до тата, який тримав у руках згорнуту білу хустку, в якій билася якась жива істота. Тато був біолог, любив різних тварин і іноді показував дітям дещо цікаве.

— Одночасно запитали хлопці, жахливо зацікавлені.

Летюча миша, дивіться… — тато почав акуратно розгортати хустку, але ніяково потягнув за краєшок, і звірок зумів вирватися на волю. Наташа пронизливо закричала і сховала голову татові під сорочку. Але кажана, кілька разів смикнувшись в різні боки, стрімко кинулася до вікна і вилетіла в кватирку. Тільки її і бачили. Точніше, навіть і не бачили толком у такій темряві.

— Ех, шкода, — зітхнув тато, — а ти чого, Наташко? Как будто льва живого встретила.

— Я чула, — сказала Наташа і всхлипнула, — що кажани — страшні кровопивці, а ще нападають на дівчат і заплутуються в їхньому волоссі! — і вона помацала свої кудряшки, ніби намагаючись знайти в них ще одну кажанку.

Папа засміявся:

-ну що ти! Більшість кажанів дійсно хижаки, але нічого страшного в них немає… і він став розповідати хлопцям про ці чудові істоти.

— Практично всі кажани харчуються комахами. У нас тут багато комарів, але вони майже нічого не важать, так що кажан може з’їсти в годину кілька сотень! А всього за ніч вона може з’їсти до половини власної ваги. Дійсно, є кілька видів, які харчуються кров’ю, але живуть вони далеко-далеко — в Латинській Америці. А є і зовсім нешкідливі, які їдять тільки фрукти.

— Тато, тато, — запитав Вася, — а як миша так швидко знайшла в темряві дорогу прямо в малюсеньку кватирку? Вчора до нас залетіла велика муха, так вона навіть вдень при світлі билася і билася в скло, ніяк не могла відшукати вихід.

— Це дуже цікаве питання. Кажанам, щоб орієнтуватися в просторі, зовсім не потрібно нічого бачити. Вони полюють ночами, коли більшість хижаків спить, а сонце не висушує їх тонкі шкіряні крила. Але якщо, наприклад, сови — інші нічні хижаки — мають відмінний нічний зір, то кажани орієнтуються на слух!

— В один голос запитали хлопці, — хіба наша кватирка видає якісь звуки?

— Ні, звичайно, хоча вона і поскрипує трохи… Кажани мають дивовижну здатність — вони сканують простір, видаючи звуки дуже високої частоти, і за допомогою цього визначають, де розташовані різні предмети. Це називається ехолокацією.

Вася, який дуже любив все-все розуміти і в усьому розбиратися, нахмурив брови і спантеличено почесав у потилиці.

— Дивись, — став пояснювати тато, — кажана видає звук, і звукова хвиля відбивається від різних предметів і повертається назад. Від близьких предметів вона повертається швидше, від далеких — через якийсь час. Так визначається відстань до різних об’єктів. Але це відчуття розвинене настільки добре, що кажани визначають ще й форму предметів, і їх розмір! Тому в темряві вони не натикаються на будинки і стовпи, облітають дерева і сплячих корів. А ще помічають найдрібніших комах, навіть тих, які самі літають з великою швидкістю. Кажан може випускати 10 звукових імпульсів в секунду, але, заздривши видобуток, збільшує їх кількість до 25 в секунду, адже чим частіше миша «чує» жертву, тим точніше вона визначає розташування предметів. Нарешті, перед кидком, кажан випускає до 200 імпульсів на секунду і точно атакує, наприклад, муху або комара. І майже ніколи не промахується — як інакше спіймаєш кілька сотень за годину?

— А як люди про все це дізналися?

— Наприкінці XVIII століття вчений поставив такий експеримент: він заліпив кажанам вуха воском, і ті перестали орієнтуватися в темряві. А вже в 1938 році вчені точно встановили, які механізми допомагають кажанам, і придумали слово ехолокація. (Насправді ще раніше вчені проводили експерименти зі сліпими кажанами. Спостерігаючи, як сліпі тварини успішно орієнтуються в просторі, вони дійшли висновку, що зір не відіграє у кажанів головної ролі. Але про це тато розповідати не став.)

— Виявляється, — продовжував тато, — ехолокація буває не тільки у кажанів. Вона зустрічається у деяких птахів і нічних метеликів. Ці метелики — совки, — будучи здобиччю кажанів, використовують ехолокацію, щоб відчувати наближення хижака. Б’ють ворога його ж зброєю! Наші далекі родичі — дельфіни — теж мають таку здатність. Водне середовище в цьому плані дуже зручне, тому що звук у ньому поширюється швидше.

Крім ехолокації, у тварин є й інші приклади незвичайних для людини почуттів.

Наприклад, у воді, особливо каламутній, бачити далеко розташовані об’єкти зовсім непросто. Зате міноги і риби можуть орієнтуватися за допомогою спеціального органу, який називається бічна лінія. Вона вловлює коливання навколишньої води, коли поруч пропливає хижак або видобуток. Або всім знайомий дятел, коли стукає по дереву, вишукує там порожнечі, проїдені личинками комах. Він визначає їх за звуком від ударів дзьобом. У дятла настільки гострий слух, що він може визначити траєкторію червоточини і зрозуміти, де саме під корою сидить смачна личинка…

Аудіолокатор (Чехія, 1920-ті роки)

— Раптом вигукнув Вася. Він на мить задумався і різко гримнув перед собою в долоні. Потім нахилився, підняв щось з підлоги і показав здивованому татові і Наташці збитого комара.

— Дивіться, — засміявся він, — я як кажан! Почув його писк і бах!

— Молодець, — посміхнувся тато. — У тебе теж дуже гострий слух. Тільки це не ехолокація, адже комар сам видає чутні нам звуки. Хоча є й такі люди, які здатні до справжньої ехолокації!

— Справді? — не повірила Наташка.

-Звичайно. Деякі сліпі люди мають рідкісну здатність орієнтуватися в просторі, слухаючи відображення звукових хвиль від навколишніх предметів. Для цього вони можуть самі видавати звуки, притоптуючи ногами або прищелкуючи язиком. Є навіть такі, які можуть їздити на велосипеді або грати в футбол! А найцікавіше, що при обробці відображених звукових сигналів у цих людей виявляється задіяна та частина мозку, яка у всіх інших відповідає за зір! Хіба не дивно?

А тепер я вас сам запитаю. Ви знаєте, в яких пристроях людина використовує такий же принцип, що і кажани при ехолокації?

Дорогі хлопці! Перш ніж читати далі, спробуйте самі відповісти на татів питання!

Американська дворіжкова система (армійський коледж Форт-Макнейр, 1921 рік)

— Я недавно читала про радари! — радісно сказала Наташа. — Вони теж випускають якісь хвилі і потім приймають відбитий від об’єктів сигнал!

Імператор Хірохіто інспектує підрозділ бойових слухових труб (Японія, 1930-ті роки)

— Тільки в радарах використовуються не звукові, а радіохвилі, і називається це радіолокація. А звуколокація (тобто визначення положення об’єктів у просторі за допомогою звукових хвиль) лежить в основі роботи сонарів, використовуваних рибалками для пошуку скупчень риби. Сонари також встановлювалися на підводних човнах для виявлення противника вже за часів далекої Першої світової війни. Повторю ще раз, що при ехолокації положення об’єкта визначається по поверненню відображеної хвилі, яку випустила сама тварина або пристрій…

— Прямо як відлуння в горах, яке повертається, коли ми кричимо, — вставила Наташка.

— Вірно, розумниця! Звідси і назва — ехолокація. А буває ще пасивна звуко- і радіолокація, коли ми приймаємо сигнал від стороннього об’єкта. Ось як у Васі з комаром! — тато знову посміхнувся і продовжив:- До винаходу радарів і сонарів люди користувалися саме пасивною звуколокацією. Коли з’явилася бойова авіація, для захисту від неї придумали спеціальні акустичні локатори — величезні труби, спрямовані в небо, які могли вловити звук гвинтів бомбардувальників на відстані в десятки кілометрів! Під час Великої Вітчизняної війни такі пристрої використовувалися в блокадному Ленінграді. Але, я гляжу, ви вже втомилися…

Подякувавши татові, хлопці вирушили спати, хоча Вася ще довго дражнив Наташу, згадуючи, як вона злякалася…

Питання до читачів: Звичайно, кажани просто так не нападають на людей, але відомі випадки, коли вони дійсно заплутувалися в чиїхось волоссі, особливо в пишних високих причісках. З чим це може бути пов’язано?

Тато поклав дітей, а сам вирішив подивитися в інтернеті що-небудь ще цікаве про кажанів. Виявилося, наука не стоїть на місці. Вчені довели, що кажани відчувають магнітне поле Землі, як і перелітні птахи, які не збиваються зі шляху, пролітаючи тисячі кілометрів. А ще в мозку у кажанів і деяких гризунів виявили спеціальні координатні нейрони. За допомогою цих нервових клітин кажани вміють будувати в голові тривимірну координатну сітку — справжню карту знайомого їм простору. Стаття про це була надрукована в одному з найкращих наукових журналів «Science», і тато вирішив прочитати її перед сном. Але день був важкий, і він незабаром задрімав, встигнувши подумати:

— Як добре, що я біолог! Скільки ще дивного і цікавого про природу нам належить дізнатися!

І всю ніч йому снилися Великі Відкриття.

Художник Тетяна Масакова