Області найбільшого розмаїття наземних хребетних займають менше 10% поверхні суші

«Гарячі райони» (hot spots) високої різноманітності, виділені Норманом Майерсом (Norman Myers) на підставі вивчення вищих рослин. На цих територіях ростуть 44% всіх видів судинних рослин і мешкають 35% видів усіх наземних хребетних. Райони, які пропонується виділяти в обговорюваній статті Дженкінса та ін. на підставі вивчення хребетних тварин, тільки частково збігаються з даною схемою. Зі статті: Myers et al. Biodiversity hotspots for conservation priorities // Nature. 2000. V. 403. P. 853–858

Детальний аналіз просторового розподілу наземних хребетних (всього розглянуто понад 21 тис. видів птахів, ссавців і земноводних) по всіх континентах виявив центри їх максимального видового розмаїття. Всі вони розташовуються в тропіках і займають тільки 8% поверхні суші. Отримані результати дозволяють більш раціонально підходити до вибору територій, що відрізняються надзвичайно високим біорізноманіття і тому потребують суворої охорони.

Характерна риса сучасної біосфери — надзвичайно високе біорізноманіття, тобто велика кількість різних видів організмів, що мешкають на певній території. Добре відомо, що фауна і флора тропіків незмірно багатші видами, ніж помірні і тим більш високі широти. Але наскільки рівномірно розподілені організми різних груп по районах високого розмаїття? Чи збігаються місця найбільшої різноманітності птахів і ссавців і будь-якої іншої групи тварин або рослин? Крім суто теоретичного інтересу (наприклад, з’ясувати, що визначає швидкість процесів видоутворення в різних групах), проблема має і суто практичний аспект: як вибрати райони, природа яких потребує першочергової охорони? як найбільш раціонально розподілити зусилля щодо захисту певної групи організмів?

Спробу просунутися у вирішенні цих проблем зробили нещодавно Клінтон Дженкінс (Clinton N. Jenkins) з Університету Північної Кароліни (США), Стюарт Пімм (Stuart Pimm) з Університету Дьюка (Дарем, Північна Кароліна, США) і Лукас Джоппа (Lukas Nof. Хоча області особливо високого розмаїття («biodiversity hotspots») вже були виділені раніше на підставі аналізу рослинності (див.: Myers, 1990; Myers et al., 2000), залишається неясним, наскільки збігаються між собою місця найбільшого розмаїття різних груп організмів і, відповідно, де треба в першу чергу концентрувати зусилля по збереженню їх місцезнаходження. Важливо також було виявити види з найменшими ареалами поширення, оскільки саме вони є найбільш вразливими.

Ретельному аналізу було піддано детальний (розмір дозволу 10 ст.110 км²) просторовий розподіл видів трьох найбільш повно вивчених груп наземних хребетних — птахів, ссавців і земноводних. Подібного такого детального дослідження до цього не проводилося. Попередні аналізи ґрунтувалися на даних по майданчиках розміром 100 ст.1100 км², тобто в 100 разів більших. А при такому грубому дозволі де-небудь в Андах в одну комірку могли потрапити два хребти і долина між ними, а це все різні місця, в кожному з яких може бути свій набір видів. Всього в роботі охоплено понад 21 тис. видів хребетних. Найбільш детальна і повністю відкрита для доступу база даних зібрана за земноводними (6188 видів). По птахах і ссавцях треба було брати матеріал з різних джерел. Птахів включено до аналізу 10 033 видів, ссавців — 5270 видів.

Авторів обговорюваної роботи насамперед цікавило, в яких районах мешкає найбільше видів і в яких місцях зосереджено найбільше видів, що мають маленькі ареали поширення. Вони задавалися також питанням, наскільки сконцентровані розподілу різних видів і як виділені ними місця особливо високої різноманітності співвідносяться зі схемою, запропонованою раніше (див.: Myers et al., 2000) на підставі вивчення розподілу ендемічних видів рослин.

Проведений аналіз показав, що області найвищого розмаїття майже повністю збігаються для птахів і ссавців. Це вологі ліси Амазонії (див. також Amazon rainforest), Бразильський Атлантичний ліс (див. також Atlantic Forest), Конго і Східна Африка (район Східного рифта), а також острови (а почасти і материк) Південно-Східної Азії. Саме в цих районах зосереджено максимальне число видів птахів і ссавців. Що стосується земноводних, то вони також представлені дуже великим числом видів у цих місцях, але максимальне їх розмаїття відзначається все ж у тропічних районах Центральної і Південної Америки. Види з невеликими ареалами демонструють ще більш специфічне поширення, концентруючись в Андах, на Мадагаскарі і островах Південно-Східної Азії. Деякі земноводні настільки рідкісні, що відзначаються тільки в декількох точках і про розміри їх ареалів судити важко.

Підсумовуючи дані по різних групах тварин, можна сказати, що райони максимальної їх різноманітності займають не більше 5% всієї території суші. Амазонія, південно-східні райони Бразилії, а також деякі райони Центральної Африки — області, де зосереджені 5% найбагатших видами осередків обстеження. У сумі їх площа становить 7,2% площі всієї суші, але на цій території зустрічається близько 50% всіх існуючих видів тварин.

Якщо ми розглянемо види, що потрапляють, згідно з рубриками Червоної книги Міжнародного союзу охорони природи (Red List IUCN), в кілька категорій «знаходяться під загрозою» (див.: Все більшому числу видів хребетних загрожує вимирання, «Елементи», 27.12.2010), то розподіл їх різноманітності може істотно відрізнятися від загального розподілу різноманітності (див. карту). Види птахів, що знаходяться під загрозою, зосереджені в основному в Андах, південно-східній Бразилії і островах Південно-Східної Азії, в той час як ссавці, що мають схожий статус в Червоній книзі IUCN, поширені в Південно-Східній Азії — на материку і на островах. Земноводні поширені за всіма материками, але через невеликі ареали займають малу частину суші. Хоча області максимального розмаїття і займають настільки малу частину суші, мимоволі виникає питання: чи належать вони до охоронюваних територій? На жаль, тільки 20% цієї території мають хоч якийсь охоронний статус і тільки 7%, де зосереджені види, що знаходяться в загрозливому стані, відносяться до охоронюваних.

Верхній ряд: області високого розмаїття всіх птахів (All Birds), всіх ссавців (All Mammals) і всіх земноводних (All Amphibians). У лівому нижньому куті кожної карти є шкала, що показує кількість видів. Середній ряд — те ж саме, але для видів, що належать до категорій «перебувають під загрозою». Нижній ряд — для видів кожної з трьох груп, але мають дуже невеликий ареал поширення. Останню карту для земноводних скласти важко, оскільки багато знахідок — поодинокі. З обговорюваної статті в PNAS

Оскільки нові види наземних хребетних продовжують описуватися дослідниками (хоча число їх, звичайно, непорівнянне з числом відкритих видів комах), то виникає питання: в яких районах найбільш часто відбуваються відкриття? Дослідники враховували види, зареєстровані як нові для науки після 1950 року. З’ясувалося, що за минулі 60 з гаком років нових видів птахів було описано 297 (3% від загального числа відомих видів птахів), ссавців — 914 (17% від загального числа), а ось земноводних — 3418 видів (55% від загального числа). Дані ці, нанесені на карту, свідчать, що райони нових відкриттів зосереджені в тропіках, і насамперед у Центральній і Південній Америці.

Глобальний розподіл різноманітності нещодавно (після 1950 року) описаних видів хребетних. Показані області розповсюдження для птахів (вгорі), ссавців (посередині) і земноводних (внизу). Колірна шкала в лівому нижньому куті кожної карти показує кількість описаних видів. З обговорюваної статті в PNAS

Обговорюючи можливі стратегії охорони природи, автори підкреслюють, що, виходячи з отриманих ними даних, доцільно було б зосередити основні зусилля на видах, що мають дуже невеликі ареали поширення. Центри їх різноманітності охоплюють 93% всіх наземних хребетних, хоча в сумі вони займають тільки 8% всієї поверхні суші. Ввівши суворий охоронний статус для такої загалом зовсім невеликої території ми б дали шанс на порятунок безлічі рідкісних видів тварин.

Джерело: Clinton N. Jenkins, Stuart L. Pimmb, Lucas N. Joppa. Global patterns of terrestrial vertebrate diversity and conservation // PNAS. V. 110. No. 28. P. E2602–E2610. Published online before print July 9, 2013. Doi: 10.1073/pnas.1302251110.

Див. також:

1) Norman Myers. The biodiversity challenge: Expanded hot-spots analysis // Environmentalist. 1990. V. 10. No. 4. P. 243–256. (Повний текст — PDF, 1,9 Мб.)

2) Norman Myers, Russell A. Mittermeier, Cristina G. Mittermeier, Gustavo A. B. da Fonseca, Jennifer Kent. Biodiversity hotspots for conservation priorities // Nature. 2000. V. 403. P. 853-858. Doi:10.1038/35002501. (Вся стаття у відкритому доступі.

) 3) Все більшій кількості видів хребетних загрожує вимирання, «Елементи», 27.12.201

0.4) Чому в Амазонії так багато видів деревних жаб, «Елементи», 12.07.201

1.5) Міжнародна торгівля загрожує біорізноманіття країн, що розвиваються, «Елементи», 21.06.201

2.6) До кінця століття птахів стане набагато менше, «Елементи», 14.06.2007.

Олексій Гіляров