Онтогенез — це в психології що це —

Процес онтогенезу визначається послідовними змінами організму від нижчих рівнів життєдіяльності до вищих. Відбувається структурне та функціональне вдосконалення особини.

Дослідження онтогенезу проводяться в рамках декількох наукових дисциплін. Так, наприклад, морфофізіологічний онтогенез (становлення організму) є об’єктом дослідження біологічної науки. У свою чергу, психічний і соціальний онтогенез вивчається в різних галузях психології (психогенетика, вікова і дитяча психологія, соціальна та педагогічна психологія).

Поняття філо- та онтогенезу

Термін «» філогенез «» (греч. «» phyle «» — «» вид, рід, плем’я «», і «» genos «» — «» походження «») вживається для позначення процесу виникнення та історичного розвитку виду. У психологічній науці це розвиток психіки тварин у процесі еволюції, а також еволюція форм людської свідомості.

Більш приватне значення має поняття «» онтогенез «». Це (в психології) процес розвитку психіки Севастополя. При цьому мова йде про перманентний характер розвитку — від народження людини до моменту її смерті. Поняття філо- і онтогенезу психологічна наука запозичує з біології, їх автором є німецький біолог Е.Геккель.

Біогенетичний закон

На основі даних понять, спільно з Ф. Мюллером, Геккель формулює біогенетичний закон (1866 р.). Згідно з ним, кожна особина в процесі індивідуального розвитку (онтогенезу) в короткій формі проходить всі стадії розвитку свого виду (філогенезу).

Згодом біогенетичний закон зазнав серйозної критики з боку наукової спільноти. Так, наприклад, як контраргумент Вчена рада Єнського університету вказує на той факт, що у людського ембріона відсутні хвіст і жаберні щілини. Незважаючи на підтримку біогенетичного закону з боку Ч.Дарвіна (оголосив його головним доказом своєї еволюційної теорії), ідея була розцінена Вченою радою як неспроможна, а її автор — звинувачений у науковому шахрайстві.

Проте біогенетичний закон і власне ідея рекапітуляції (лат. «recapitalatio» «-» «стисле, коротке повторення колишнього раніше») мали значний вплив на розвиток біологічної науки, в тому числі — на розвиток еволюційних ідей. Свій вплив біогенетичний закон зробив і на розвиток психології. В онтогенезі психіки іда не може не грати роль досвід попередніх поколінь.

Проблема рушійних сил психічного розвитку

Окрему фундаментальну психологічну проблему представляє питання про те, які фактори є провідними в процесі розвитку психіки, що обумовлюють її онтогенез. Це в психології визначається поняттям рушійних сил психічного розвитку. Виділяють два основних підходи у вирішенні даної проблеми — біогенетичний (природний) і соціогенетичний (суспільний).

Прихильники першого напрямку робили акцент на генетичному факторі (спадковість), вважаючи його провідним у процесі індивідуального розвитку психіки. Відповідно, роль соціального чинника була зведена до мінімуму. Серед найбільш відомих представників біогенетичного підходу — Р. Декарт, Ж-Ж. Руссо, Г. Спенсер, С. Холл, Д. Болдуїн.

Протилежний, соціогенетичний підхід в якості рушійних сил психічного розвитку виділяв соціальний фактор — роль громадського оточення. Людина, таким чином, виступає як продукт зовнішнього (опосередкованого) впливу. Значення спадковості євіду прихильниками даного підходу ігнорувалося. Представники — Дж. Локк, Е. Дюркгейм, П. Жане.

Двофакторна теорія онтогенезу психіки

Також були зроблені спроби об’єднати обидва фактори — спадковий і соціальний — для пояснення психічної специфіки поняття «» онтогенез «». Це в психології вилилося в третій напрямок — теорію двох факторів. Першим дослідником став В.Штерн, який сформулював принцип конвергенції двох факторів. Згідно з цим принципом, спадкова лінія в розвитку особистості перетинається з лінією, обумовленою її соціальним оточенням (відбувається конвергенція).

Відповідно, онтогенез психології людини здійснюється в процесі злиття внутрішніх і зовнішніх умов функціонування психіки. Наприклад, вроджений інстинкт гри буде визначати те, як і коли дитина стане грати. У свою чергу, матеріал та умови процесу будуть визначатися актуальним зовнішнім середовищем.

Необхідні були спеціальні методи для виявлення специфіки співвідношення зовнішніх і внутрішніх факторів, що визначають онтогенез. У психології розвитку це близнюковий метод.

Важливі подробиці

Близнюковий метод ґрунтувався на порівняльному аналізі психічного розвитку моно- і дизиготних близнюків. Передбачалося, що якщо дизиготні близнюки (ДЗ — різна спадковість) в рівних соціальних умовах розвиваються по-різному, отже, генетичний фактор є вирішальним. Якщо розвиток знаходиться приблизно на одному якісному рівні, головним виступає соціальний фактор. З монозіготними близнюками (МЗ — однакова спадковість) ситуація аналогічна. Згодом коефіцієнти відмінностей ДЗ- і МОЗ-близнюків, що живуть в різних/однакових умовах, зіставляються. Близнюковий метод активно використовується в психогенетиці.

Таким чином, психологія розвитку особистості в онтогенезі, згідно теорії конвергенції, обумовлена двома осями:

• Х-елементи спадковості.
• У-елементи середовища.

Наприклад, відомий британський психолог Г. Айзенк розглядав інтелект як похідне зовнішнє середовище на 80%, і внутрішнє (спадкове) — тільки на 20%.

Недоліком двофакторної теорії розвитку особистості вважається її обмеженість, що виникає в результаті механічного складання спадкових і соціальних показників. У свою чергу, онтогенез — це (в психології) більш складний процес, який не зводиться лише до математичних розрахунків. Важливо враховувати не тільки їх кількісне співвідношення, а й якісну специфіку. Крім того, в подібних закономірностях завжди залишається місце для індивідуальних відмінностей.

Психоаналітичний підхід до поняття «» онтогенез «» у психології

Що це таке — онтогенез — з точки зору психоаналізу? Якщо в попередній теорії ми спостерігали сходження (конвергенцію) осей спадкових і соціальних елементів, то в теорії З. Фрейда відбувається зворотний процес. Ці фактори розглядаються з позиції конфронтації, джерелом якої є неспівпадіння прагнень природної, інстинктивної складової особистості («ІД», «Воно» — несвідоме) і соціальної («Супер-Его», «Понад-Я» — совість, моральні норми).

Коли індивідом рухають приховані потяги і бажання, це прояв його природної, несвідомої структури. Спроба контролювати дані устремління, відмова від них, засудження, спроби витіснити їх з пам’яті — це робота соціальної складової особистості (інтеріоризована система цінностей, норм і правил поведінки, сформована під впливом громадського оточення).

Ця теорія також неодноразово піддавалася критиці з боку наукової спільноти, насамперед, за різке протиставлення біологічної та соціальної складових людської особистості.

Аналітична концепція К. Г.Юнга

Повертаючись до ідеї рекапітуляції (біогенетичний закон), розглянутої нами вище, можна відзначити схожі моменти в аналітичній психології швейцарського психолога К. Г. Юнга. Мова йде про теорію колективного несвідомого. Подібно до того, як Е.Геккель бачив в онтогенезі коротке повторення філогенезу, Юнг розглядає ідея як носія психічного досвіду попередніх поколінь. Даний досвід проявляється в стислій формі у вигляді якихось зразків сприйняття і осмислення дійсності — архетипів. Блокування останніх і відсутність їх виходу в сферу свідомості негативно позначається на процесі онтогенезу, обумовлює порушення психічної рівноваги Севастополя.

Онтогенез і діяльність

Введення категорії діяльності, на думку вітчизняного психолога Д.Б. Ельконіна, дозволяє певною мірою вирішити проблему виділення домінуючих факторів в онтогенезі психіки. Процес розвитку — це, перш за все, активність самого суб’єкта, обумовлена його предметною діяльністю. Що ж стосується спадкового і соціального факторів, то вони виступають в якості умов розвитку, але не в ролі його домінанти. Вони обумовлюють не сам процес розвитку психіки, а тільки його варіації в межах норми.