Опис, причини, симптоми, профілактика та терапія хронічного нефриту

Нирки — один з найважливіших органів виділеної системи людини. У разі якщо нормальна діяльність цього фільтраційного апарату порушиться, це загрожує самовідправленням організму, розвитком набряків, підвищеним кров’яним тиском, порушенням обміну речовин.

Будова нирок

Нирок в організмі дві, по виду вони нагадують боби і розташовуються в забрюшинному просторі по обидва боки від хребта на рівні талії. Кожна людина, хоч одного разу перенесла запальне захворювання виділеної системи, і знає симптоми хронічного нефриту, відмінно уявляє, де вони знаходяться. Розміри нирок невеликі, а маса не перевищує 200 г. Орган складається з двох шарів: зовнішнього (коркового) і внутрішнього (мозкового). З боку хребта нирка з’єднується з кровоносними судинами, там же знаходиться спеціальна порожнина — ниркова лоханка, з якої виходить сечовик.

Будова цих органів дуже складна і вивчається на мікроскопічному рівні. Відомий основний структурний і робочий елемент нирок — нефрон, розташований у корковому шарі і складається з клубочків кровоносних капілярів, укладених у капусли, і канальців. Капіляри утворені в результаті гілки, що приносить нирковій артерії, і, треба сказати, тиск у ній досить великий. Подумати тільки: за 4-5 хвилин вся кров в організмі людини встигає пройти через нирки, а загальна довжина канальців нирок сягає 100 км.

Функції нирок

Кількість нефронів у нирках вражає: їх по мільйону в кожній з них. Крізь клубочки цих структурних одиниць за добу фільтрується близько 200 л первинної сечі, яка за складом схожа на плазму крові, тільки позбавлена білків і містить безліч потрібних організму речовин. У інших канальцях відбувається зворотне всмоктування в кров більшості речовин, а також секреція, тобто виділення з крові в сечу ряду речовин. Остаточна кількість сечі становить вже 1,7-2 л. Вона потрапляє в ниркові лоханки і сечовий міхур. Робота нирок постійно змінюється залежно від умов зовнішнього і внутрішнього середовища і регулюється центральною нервовою системою.

Крім виділеної функції, нирки виконують ще ендокринну і метаболічну, а також підтримують стабільний водо-сольовий і кислотно-лужний баланс, беруть активну участь у кроветворінні, неодноразово протягом доби прокачуючи через себе всю кров в організмі людини і очищаючи її від непотрібних речовин.

Захворювання нирок

Для захворювань нирок характерні деякі загальні симптоми. Про порушення їхньої роботи сигналізує біль, локалізований в області попереку, з однієї або з обох сторін. Набряки на обличчі і кінцівках також свідчать про порушення функції цих органів. Хворобливість і збільшення частоти сечовипускань, зміна кольору сечі, наявність в ній крові — ці симптоми явно говорять про те, що робота нирок порушена. Запальні захворювання цих органів часто супроводжуються підвищенням температури тіла і деякими загальними симптомами: підвищеною стомлюваністю, зміною кольору кожного покриву, поганим апетитом та іншими.

Нефріти — це не одне, а група захворювань, які об’єднує наявність запального процесу в тканинах нирок. За характером течії розрізняють гострий і хронічний нефрит. Різняться вони також з причин запалень і з уражених ділянок нирок. Запалення може поширюватися на всю нирку (дифузна форма), а може зачіпати тільки її честь (осередкова форма). При гострих формах симптоми явно виражені, температура тіла сильно підвищується, а ось хронічний нефрит — хвороба, яка цілком може протікати безсимптомно.

Основні види нефритів. Пієлонефрит

Пієлонефрит — найпоширеніше запальне захворювання нирок, і викликано воно бактеріальною інфекцією, яка потрапляє в нирки або з струмом крові, або сечовидними шляхами. При цьому вражається чашково-лоханкова система нирки. Страждати від хронічного нефриту цього виду можуть ті, хто свого часу переніс гостру фазу захворювання і не довів його лікування до кінця. Таким людям варто більш уважно стежити за своїм станом: правильно вибудовувати раціон харчування, уникати переохолодження. Схильні до ризику захворіти на пієлонефрит майбутні мами, оскільки зростаючий плід здавлює сечовики.

Гломерулонефрит

Гломерулонефрит називають ще клубочковим нефритом. В його основі часто лежить імунне запалення клубочків нефронів, що виникає під дією власних антитіл організму, але хвороба може носити і алергічний характер після перенесених інфекцій як вірусної, так і бактеріальної природи. Дія токсичних речовин (алкоголю, наркотиків, ртуті) теж може бути причиною гломерулонефриту.

Вище вже згадувалося про те, що саме клубочки виконують роль фільтрів в організмі. Якщо порушується їхня правильна робота, в сечу починають потрапляти потрібні організму речовини, а з неї перестають виводитися продукти розпаду. Людина страждає від загальної слабкості, болю в попереку, нудоти, набряків, задишки і порушення сечовипускання. Особливістю хронічного нефриту цього типу є чергування періодів ремісії з епізодами загострень симптомів. Захворювання за відсутності адекватного лікування може закінчитися хронічною нирковою недостатністю.

Інтерстиційний нефрит

Інтерстиційний нефрит — захворювання, при якому відбувається ураження проміжної тканини і канальців нефронів. Трапляється це в результаті застосування ліків, зокрема антибіотиків і діуретиків, а також протизапальних засобів, на тлі деяких бактеріальних і вірусних інфекцій, які в даному випадку служать не причиною, а каталізатором, що провокує фактором захворювання. Ще серед причин цієї хвороби зустрічаються отруєння токсинами і ураження від дії іонізуючого випромінювання. Оскільки при інтерстиційному нефриті спостерігається порушення функції канальців, а на ниркові лоханки запалення не поширюється, дану патологію ще називають тубулоінтерстиційним нефритом.

Слід врахувати, що описувана форма захворювання має особливість протікати неявно, поки не перейде в хронічний тубулоінтерстиційний нефрит. Патологічний процес, що розвивається, в результаті призводить до появи симптоматики інтоксикації організму. Досить складно діагностувати цей вид хронічного нефриту. Хворі скаржаться на сухість у роті, постійну спрагу, а от порушення сечовипускання, настільки характерні для інших ниркових захворювань, можуть на початковій стадії і не спостерігатися, болі в попереку виражені слабо, зате нерідке явище — поява алергічного висипу на тілі. Якщо хронічний тубулоінтерстиційний нефрит — неуточнений діагноз, то достовірно переконатися в наявності або відсутності цього захворювання допоможе такий діагностичний тест, як пункційна біопсія нирки.

Лікування хронічних нефритів

Хронічний нефрит нирок — це майже завжди наслідок недолікованого гострого нефриту. Іноді, правда хронічна форма може розвиватися і без гострої стадії в минулому, але тоді, швидше за все, мали місце якісь інші інфекційні захворювання. При хронічному захворюванні нирок у них відбуваються анатомічні зміни, аж до зморщування органів.

Лікування хронічного нефриту, залежить, безумовно, від виду захворювання. Але можна виділити ряд загальних правил. У першу чергу необхідно за допомогою медикаментів усунути осередки інфекцій в організмі. Слід уникати фізичних навантажень, стресів, переохолодження. У період загострень необхідний суворий постільний режим. Допускається призначення сечогінних препаратів, проведення гормональної терапії. Втім, лікарські засоби повинні призначатися тільки лікарем. Проблеми з нирками — це занадто серйозно, щоб дозволити собі займатися самолікуванням.

Дієта при лікуванні захворювань нирок спрямована на те, щоб не перевантажувати хворий орган і поліпшити виведення з організму азотистих речовин, але при цьому їжа повинна бути багата на вітаміни. Обов’язково обмежується або зовсім виключається споживання солі. М’ясо і рибу рекомендується відварювати або запікати, але не смажити. Вживання рідини лікарі радять знизити до 1 л на добу. Алкоголь, шоколад, кава, гострі приправи під забороною.

Профілактика

При хронічних нефритах профілактика зводиться до того, щоб усіма способами уникати загострення захворювання. А для цього рекомендується берегтися від інфекцій, переохолоджень і не навантажувати організм інтенсивними фізичними навантаженнями. Крім того, будь-які медикаментозні препарати, в тому числі протизапальні засоби та анальгетики, необхідно застосовувати з обережністю, тільки за показаннями і під контролем лікаря.