Описано новий вид людиноподібних мавп — тапанульський орангутан

На фото — самець тапанульського орангутана (Pongo tapanuliensis), нового, нещодавно описаного виду. Зовні він відрізняється від двох інших видів орангутанів: від суматранського орангутана (Pongo abelii) — більш кучерявою вовною і наявністю довгих вусів у самців, від калімантанського (Pongo pygmaeus) — наявністю бороди у самок. Фото © Tim Laman з сайту morphobank.org

Міжнародна група вчених описала на Суматрі новий вид людиноподібних мавп — тапанульського орангутана (Pongo tapanuliensis). Це стало справжньою сенсацією, адже до цього новий вид великих гомінід — карликовий шипанзе бонобо — був описаний майже 90 років тому, в 1929 році. Новий вид виділили на підставі вивчення скелета одного самця і геномів двох особин. Однак поєднання морфологічних, поведінкових і генетичних характеристик дозволяє довіряти даним авторів. Новий вид виявився найдавнішим і разом з тим самим вразливим: його популяція налічує лише близько 800 тварин.

Відкриття нового виду людиноподібних мавп — значна подія у світовій науці. Востаннє таке траплялося 1929 року, коли бонобо (Pan paniscus), карликовий шимпанзе, був описаний як новий вид, що відрізняється від звичайного шимпанзе (Pan troglodytes). У 1928 році німецький зоолог Ернст Шварц припустив, що череп мавпи з Королівського музею Центральної Африки в бельгійському місті Тервюрене (де були виставлені в основному експонати з тодішнього Бельгійського Конго) належить не дитинчаті шимпанзе, а дорослій особині, і оголосив про новий підвид. Статтю з описом свого відкриття Шварц опублікував у 1929 році.

Вивчення орангутанів, що мешкають у наші дні лише на двох індонезійських островах — Калімантані (Борнео) і Суматрі, — ускладнюється наявністю ізольованих популяцій і важкодоступністю їхніх місцевостей. Тому тільки в 1996 році суматранський і калімантанський підвиди орангутана були визнані окремими видами (X. Xu, U. Arnason, 1996. The mitochondrial DNA molecule of sumatran orangutan and a molecular proposal for two (Bornean and Sumatran) species of orangutan). Тапанульський орангутан переховувався від дослідників до 1997 року, хоча повідомлення про цих орангутанів у лісах на південь від озера Тоба на Суматрі надходили ще з 1939 року.

Ареал суматранського (червоний), тапанульського (зелений) і калімантанського (синій) орангутанів. Ареал тапанульського орангутана знаходиться в лісі Батанг-Тору (Batang Toru) в трьох округах — Північному, Центральному і Південному Тапанулі. Звідси і видова назва. Загальна площа ареалу становить приблизно 1000 км². Місцевості важкодоступні — це вологий тропічний ліс, і орангутани живуть на висоті від 300 до 1300 м над рівнем моря. Фото з сайту batangtoru.org

Новий вид був виділений на підставі комплексу морфологічних, поведінкових і генетичних характеристик (той же бонобо був описаний як новий вид по одному черепу самки). У 2013 році в руки вчених потрапив скелет дорослого самця з лісу Батанг-Тору (Batang Toru), який загинув від ран, завданих місцевими жителями. Дослідники порівняли череп самця з 33 черепами орангунанів тієї ж стаді розвитку, що зберігалися в різних музеях. Цей череп відрізняється від інших за 24 краніометричними параметрами з 39. Зокрема, череп тапанульського орангутана менше, ніж черепа інших видів орангутанів того ж віку. Аналіз головних компонент 26 краніометричних параметрів, зазвичай використовуваних у таксономії приматів, показав стійкі відмінності між тапанульським і двома іншими видами орангутанів — суматранським (Pongo abelii) і калімантанським (Pongo pygmaeus).

Зліва — череп і нижня щелепа тапанульського орангутана. Череп відрізняється меншими розмірами порівняно з черепами двох інших видів. Нижня щелепа менш масивна. Праворуч — результати філогенетичного аналізу методом наближених байєсівських обчислень (ABC). Числа в сірих стовпчиках представляють оцінки ефективної чисельності популяцій. Стрілки позначають потік генів між популяціями. Ma — мільйони років, ka — тисячі років. Малюнки з обговорюваної статті в Current Biology

Для вивчення філогенії орангутанів автори нової роботи досліджували мітохондріальні геноми 37 орангутанів з усіх географічних регіонів Суматри і Калімантана: 15 зразків належали суматранським орангутанам, 20 — калімантанським, 2 — тапанульським. Усі, крім 5 орангутанів, народжених у першому поколінні в неволі, — дикі особини в неволі. Вивчення мітохондріальної ДНК дозволяє з’ясувати походження виду, оскільки передається нащадкам тільки від матері, а для самок орангутанів характерна філопатрія (див. Philopatry) — прихильність до місця народження. Автори використовували метод наближених байєсівських обчислень (див. Approximate Bayesian computation, ABC), широко використовуваний в популяційній генетиці. Аналіз виявив три еволюційні лінії орангутанів. Предки сучасних орангутанів з материкової Азії спершу заселили острів Суматра на південь від озера Тоба. Тапанульські орангутани — прямі нащадки цієї предкової популяції. Приблизно 3,38 млн років тому розійшлися генетичні лінії орангутанів північніше і південніше озера Тоба. Тапанульська і калімантанська лінії розійшлися значно пізніше — близько 674 тисяч років тому. Орангутани заселили Калімантан у ті часи, коли півострів Малакка і острови Калімантан, Ява, Балі і Суматра ще були з’єднані один з одним (див. Сундаланд).

Оскільки самки філопатричні, обмін генами між популяціями здійснюють самці, що розселяються. Тому для його вивчення була обрана послідовність генів Y-хромосоми. Аналіз показав наявність обміну генами між тапанульським і суматранським орангутанами після їх поділу. Однак обмін генами сильно скоротився близько 100 тисяч років тому, що збігається з часом виверження супервулкана Тоба 73 тисячі років тому. Остаточно обмін генами припинився тільки 10-20 тисяч років тому. В даний час популяції повністю ізольовані, їх поділяють втрачені місцезнаходження.

Обмін генами між близькими видами гомінід — не новина, він відбувався також між західною (Gorilla gorilla) і східною горилами (G. beringei), бонобо і звичайним шимпанзе, неандертальцем (Homo neanderthalensis) і людиною розумною (H. sapiens).

Вчені не забули порівняти і деякі поведінкові аспекти, наприклад, характеристики далекоглядного сигналу, який видають самці для залучення самиць і заяви про себе іншим самцям. Виявилося, що тапанульські самці видають більш високочастотний і тривалий звук, ніж самці інших двох видів. Відрізняється і дієта тварин. Мешканці лісу Батанг-Тору були помічені за поїданням насіння, плодів і квіток таких видів рослин, які не їдять суматранські і калімантанські орангутани.

Самі автори дослідження шкодують про те, що змушені покладатися на аналіз скелета всього лише однієї особини і двох геномів. Але такі труднощі збору зразків виду, що знаходиться під загрозою зникнення. Можливо, поява нових даних дозволить провести ще одну таксономічну ревізію.

Чисельність популяції тапанульського орангутана оцінюється в 800 особин. Це найменший вигляд гомінід на даний час. Два вивчених геноми показують високий рівень гомозіготності, що свідчить про недавній інбридинг в популяції.

Ліворуч — ареал тапанульських орангутанів розділений Суматранським розломом (див. Great Sumatran fault) на західну і східну частини. Невелика популяція мешкає також у заповіднику Сібуал-Буалі (Dolok Sibual-buali). Ключовий шлях збереження виду — відновлення зв’язку між ізольованими популяціями, що дозволить уникнути інбридингу. Ситуація ускладнюється також тим, що тапанульські орангутани дуже повільно розмножуються. Самки (праворуч) вперше народжують у віці близько 15 років, період між пологами становить 8-9 років. Зображення з сайтів batangtoru.org і morphobank.org

Велика частина ареалу тапанульського оранутана — це 85% лісової екосистеми Батанг-Тору, тобто територія, що охороняється. Однак цивілізація настає: тут планується будівництво греблі для гідроелектростанції. Якщо це станеться, ми досить швидко втратимо вид, який ледь був знайдений.

Джерело: Alexander Nater, Maja P. Mattle-Greminger, Anton Nurcahyo, Matthew G. Nowak, Marc de Manuel, Tariq Desai, Colin Groves, Marc Pybus, Tugce Bilgin Sonay, Christian Roos, Adriano R. Lameira, Serge A. Wich, James Askew, Marina Davila-Ross, Gabriella Fredriksson, Guillem de Valles, Ferran Casals, Javier Prado-Martinez, Benoit Goossens, Ernst J. Verschoor, Kristin S. Warren, Ian Singleton, David A. Marques, Joko Pamungkas, Dyah Perwitasari-Farajallah, Puji Rianti, Augustine Tuuga, Ivo G. Gut, Marta Gut, Pablo Orozco-terWengel, Carel P. van Schaik, Jaume Bertranpetit, Maria Anisimova, Aylwyn Scally, Tomas Marques-Bonet, Erik Meijaard, and Michael Krützen. Morphometric, behavioral, and genomic evidence for a new orangutan species // Current Biology. 2017. V. 27. P. 1–12.

Юлія Михневич