Позитив і негатив на білому снігу

Пам’ятаєте вірш Генріха Сапгіра «Принцеса і людожер»?

Погода була жахлива,

Принцеса була прекрасна..

. А може, все було навпаки?

.. Погода була прекрасна

, Принцеса була жахлива…

Дивлячись на фотографії, розміщені на цій сторінці, цілком можна почати складати щось подібне:

Дорога біжить білими

полями березневими…

Або навпаки:

Дорога біжить чорними

полями березневими…

Немов перед нами негатив і позитив одного і того ж знімка. Хоча і те, і інше — реальні зображення реальних явищ. Як же так могло вийти? Тим більше що в обох картин — одні й ті ж «автори»: сніг, сонце і колеса автомобілів. Спробуйте подумати самі і сформулювати свою версію, перш ніж перегорнете сторінку.

Тим, хто зустрічався тільки з сучасними цифровими фотоапаратами, вже може бути важко собі уявити, про що йде мова. Але всі попередні півтора століття, з моменту появи фотографії, отримання чорно-білих знімків було влаштовано так: спочатку на фотопластинці або фотоплівці виникало зображення фотографованого предмета, в якому було «все навпаки» — його світлі ділянки зображувалися темним, а темні — світлим. Це зображення називалося негативним, а сама фотоплівка або фотопластинка — негативом. Після цього з негативів «робили відбитки» — засвічували через них фотопапір, і на ньому виявлялося вже правильне зображення: біле було білим, чорне — чорним. Таке зображення називалося позитивним, а сама фотокартка — позитивом.

А тепер звірте свою версію з нашою. Відразу попередимо: ми не стверджуємо, що тільки наша — вірна! Можливо, ви придумали щось не менш правдоподібне.

Можна здогадатися, що хоча «автори» обох картин — одні й ті ж, але творили вони в різних умовах. Чорний слід на білому тлі явно створювався навесні. Швидше за все, вантажівка, що проїхала по засніженій просіці, залишила на ній брудні сліди (з піску, глини, трісок). І сніг під цим брудом швидко протанув. На весняному сонці досить тоненької гілочки (навіть не обов’язково чорної, а просто трохи темніше навколишнього снігу), щоб сніг почав танути навколо неї.

На відміну від чорних слідів на снігу, білі сліди на темних просторах полів аж ніяк не свіжі. Навпаки, це сніг, який ущільнювали одна пара коліс за іншою, всю зиму. Чому ж сніг від колісного бруду ще тоді не протанув? Адже взимку сонце слабке, воно навіть навколо чорних стовбурів великих дерев сніг не розтоплює до пори до часу. Та й снігопади взимку частіше бувають: випав свіжий сніг і прикрив весь бруд, разом з ущільненою сніговою колією. Проїде наступна машина — ще ущільнить. І так — шар за шаром, виходить щільний сніг, що стежився, майже лід.

Ось і майже все пояснення. Але найцікавіше питання виникає, якщо продумати «історію слідів» ще на крок вперед: а чому лід або щільний сніг тануть повільніше, ніж пухкий? Адже сніг — прекрасна «ковдра», через яку дуже повільно виходить тепло від землі. Тому під ним і зберігається життя всю зиму, а ось безсніжні зими — біда і для рослин, коріння, втечі або насіння яких зимують під снігом, і для тварин. І чим більш пухкий сніг, тим краща з нього ковдра. Так що тепло всередину цього ковдри повинно проникати насилу, хоч знизу, від землі, хоч зверху, від сонця. Але… тепло-то проникає повільно, а зате зверху починає капати вода. Сніг, що тане зверху, перетворюється на воду і просочує весь замету під собою, як губку, різнося по ній сонячне тепло. До речі, це добре видно, коли в березні бувають дощі: у похмуру погоду, під дощем сніг «з’їжується» і зникає навіть швидше, ніж під сонцем. А ось лід — ні. Схожий приклад: шматок пухкого цукру-рафінаду тане в чашці гарячого чаю набагато швидше, ніж льодяник.

Ця особлива «живучість» ущільненого снігу добре відома: навесні в лісах найдовше залишаються білими стежки, якими багато ходили. Лижня перетворюється з жолобків на рейки. Сліди-стовпчики залишаються на снігу від ніг людини, що пройшла по ньому, не тільки після відлиги, але і просто після сильного вітру. Немов проявляється негатив, зображений колись на снігу.

Фото   Художник

Ольга Демидова