Синдром Фовілля: можливі причини, симптоми, методи діагностики, методи терапії, профілактика

Альтерніруючий синдром Фовілля — це центральний парез, який включає в себе одностороннє ураження черепних нервів і протилежних сенсорних і рухових систем. Через те що ураження можуть бути різної форми і небезпеки, фахівці виділяють велику групу синдромів. Діагностика захворювання проходить за допомогою обстеження неврологічної системи пацієнта. Для отримання точних результатів і встановлення діагнозу потрібно використовувати МРТ головного мозку, аналіз ліквора та обстеження церебральної гемодинаміки. У цьому випадку призначення лікувальної терапії залежатиме від загальної клінічної картини. Для цього використовують консервативні, хірургічні способи та терапію відновлення.

Визначення альтерніруючих синдромів

З латинської альтерніючі синдроми перекладаються як «протилежні». Це визначення включає в себе комплекс симптоматик, які описані ознаками ураження черепно-мозкових нервів з центральними руховими і чутливими порушеннями в іншій частині тіла. Оскільки парез поширюється лише на одну половину тіла, то він називається геміпарез (від латинського «половина»). Через однакові симптоми при альтерніруючих синдромах у невралгії їх також прийнято називати «перехресними синдромами».

Причини появи

Альтерніючі синдроми виникають у людини в результаті половинного ураження церебрального стовбура.

Найчастіше до цього призводять наступні фактори:

1. Напад інсульту. Найпоширеніша причина, яка призводить до неврологічного синдрому. У більшості випадків інсульт настає внаслідок тромбоемболії, спазмів у хребті, базилярної, а також мозкової артерії. Геморагічний інсульт виникає при крововиливі з певних судин.
2. Початок великого запалення. Сюди відносять: абсцеси, менінгоенцефаліти, енцефаліти головного мозку варіабельної етіології з поширенням запалення на ствольні тканини.
3. Отримання черепно-мозкової травми. Найчастіше альтерніючий синдром відбувається після отримання перелому кісток черепа, які складають задню черепну ямку.
4. Симптоми альтерніючого синдрому внестволового поширення найчастіше виявляються при проблемах з кровообігом в середній мозковій, загальній або внутрішній сонній артерії.

Відмінні особливості захворювання

Альтерніючий синдром Фовілля характеризується ураженням більшої частини обличчя. Патологія поширюється на 6 пар черепних нервів за периферичним типом в області вогнища ураження. Також при синдромі Фовілля периферичний парез призводить до паралічу ока і кінцівок на протилежній стороні від ураженої частини тіла. Таке захворювання включають в альтернативну групу. Більш детально можна розглянути синдром Фовілля на фото, яке представлено вище.

Захворювання в більшості випадків виникає після тромбозу головної артерії. Синдром був докладно охарактеризований ще в 1858 році французьким вченим і лікарем неврологічних захворювань Фовіллем.

Основні фактори поразки

Найчастіше до альтерніючого синдрому призводять деякі форми інфекцій, серед них кишкові палички, стрептококи, різні бактерії, які поширюються переважно двома шляхами: гематогенним і контактним.

Синдром Фовілля в неврології з’являється гематогенним шляхом:

• через метастатичні абсцеси, які виникають внаслідок пневмонії, легеневого абсцесу або інфікування клапанного серцевого апарату (ендокардит);
• при гнійному ураженні легенів, яке вважається найпоширенішим серед інших;
• при незлідовуванні правилам гігієни та невиконанні санітарних норм (введення медикаментозних препаратів через вену).

Джерело захворювання при цьому вдається визначити лише в 80 відсотках усіх випадків. Симптоми синдрому Фовілля виражені дуже яскраво.

Поява контактним шляхом:

• через поширення гнійного ураження в ротовій порожнині, горлянці, очниці або в придаткових пазухах носа;
• зараження, які з’являються внаслідок відкритого пошкодження черепної коробки і появи субдуральних гематом.

Проведення діагностичних заходів

Діагностика інфекції синдрому Фовілля виконується за допомогою таких процедур:

• МРТ або КТ — допомагають лікарю отримати більш точну і повну інформацію про ураження, є головними методами діагностики захворювань інфекційної природи;
• обстеження периферичної крові, визначення якості та складових (еритроцити, гемоглобін, лейкоцити);
• дослідження можливих злоякісних утворень в організмі (пухлини), а також новоутворень, які знаходяться в стадії метастазування, хронічного менінгіту, інсульту, гематоми;
• визначення головного джерела інфікування хворого.

Проведення лікування

Вибір способу лікування синдрому Фовілля буде безпосередньо залежати від загального стану пацієнта, особливостей синдрому і його форми занедбаності. Залежно від цих параметрів лікуючий фахівець точно визначить, який спосіб лікування найкраще застосовувати в конкретному випадку. Фахівці виділяють два методи лікування інфекційного ураження:

• консервативний;
• хірургічний.

Консервативний спосіб лікування включає в себе прийом лікарських препаратів. Але важливо пам’ятати, що медикаменти не можуть ефективно вплинути на захворювання і позбавити від інфекції, що стрімко поширюється, тому використовують їх при лікуванні вкрай рідко.

Оперативне втручання використовується тільки при сформованій капсулі абсцесу (приблизно через 4 тижні після появи перших симптомів захворювання) і при наявності загрози зміщення мозкових відділів. Найчастіше для проведення дійсно ефективного та якісного лікування застосовується операція.

Операція проводиться за допомогою дренажу абсцесу через отвір у кістковій тканині: при цьому обов’язково застосовується МРТ або КТ обладнання. У деяких випадках операцію доводиться проводити вдруге. У період відновлення після операції лікар в обов’язковому порядку призначає пацієнту прийом сильнодіючих антибіотиків у великій дозуванні.

Додаткові синдроми

Синдром Вебера — ще один альтерніючий синдром. Він відбувається в результаті наступних процесів:

• інсульт;
• сильні крововиливи в мозку;
• наявність пухлин;
• запальний процес в оболонці мозку.

При синдромі Вебера неврологічні патології поширюються більшою мірою на основу середнього мозку і на ядра або корінки окосувного нерва (ділянка, яка відповідає за координацію людини в просторі, включаючи прямохочення).

В області вогнища ураження з’являються порушення з боку зорової системи, на протилежній стороні присутні проблеми з чутливістю і руховими процесами.

Область поразки

При синдромі Вебера патологія поширюється нерівномірно. В області ураження присутні такі симптоми:

• сильне тремтіння століття;
• мідріаз — розширення зіниці, що ніяк не стосується реакції на світло;
• косоглазие;
• в очах присутнє подвоєне зображення навколишніх предметів;
• труднощі з фокусуванням зору;
• зміщення очного яблука (з’являється випученість), іноді зміщення відбувається переважно на один бік;
• повний або частковий параліч, який поширюється і на м’язи ока.

На іншому боці поширені такі симптоми:

• параліч м’язів обличчя та мови;
• проблеми з чутливістю;
• неконтрольовані судоми в кінцівках;
• проблеми зі згинанням пензлів;
• підвищення тонусу згинальних м’язів у руці, розгинальних у нозі.

Синдром Паріно

Синдром Паріно — патологія, при якій хвора людина не може самостійно переміщати око вниз або вгору, до чого призводить розвиток пухлинного утворення шишковидної залози, яка проходить зі здавлюванням вертикального центру погляду в інтерстиційному ядрі.

Патологія належить до групи порушень рухливості ока і зіниці. Клінічна картина захворювання включає в себе такі симптоми:

• параліч верхнього погляду;
• псевдозрачки Аргайла Робертсона (відбувається акомодативний парез, при цьому можна побачити середньо розширені зіниці і визначити наявність дисоціації яскраво-близько);
• конвергенційно-ретракційний ністагм (у більшості випадків відбувається при спробі подивитися вгору);
• відведення повік;
• кон’югація погляду в одному положенні.

Також у деяких випадках відбуваються проблеми з рівновагою, з’являється двосторонній набряк зорового нерва.

Основні причини появи

Синдром Паріно з’являється через травмування спинного мозку. До такого порушення призводять ішемічні порушення або стиснення покривів середнього мозку. Найчастіше синдром з’являється у наступних людей:

• люди молодого віку, у яких раніше були визначені пухлини в середньому мозку або шишковидній залозі;
• у жінок віком від 20 до 30 років з наявністю розсіяного склерозу;
• у людей похилого віку, які отримали інсульт верхнього мозку.

Інші різновиди стиснення, пошкодження або ішемії в зазначених місцях можуть спровокувати крововилив у середньому мозку, обструктивну гідроцефалію. Великі аневризми і новоутворення задньої черепної ямки також можуть послужити початком синдрому Паріно.

Діагностичні заходи проводяться з метою встановити основні зовнішні ознаки захворювання. Також лікар відправляє хворого пройти повне клінічне дослідження, щоб за допомогою отриманих результатів запобігти появі будь-яких анатомічних патологій та інших ускладнень.

Лікувальні заходи

Лікувальна терапія в першу чергу повинна боротися з етіологією синдрому. Двостороння рецесія нижнього прямого м’яза допомагає звільнити верхній погляд, поліпшити рух конвергенції. Найчастіше фахівці призначають комплексне лікування з використанням антибіотиків і кортикотерапії. Якщо синдром Паріно володіє пухлинним походженням, то для лікування приймається оперативне втручання.

Головною небезпекою такого синдрому є ураження сусідніх ділянок тіла і погіршенням етіологічного стану. Основні симптоми в більшості випадків проходять дуже довго, протягом декількох місяців.

Але були відзначені випадки швидкого поліпшення стану хворого, нормалізації внутрішньовенного тиску при застосуванні вентрикулоперитонеального шунтування. Ускладнення виникають у рідкісних випадках і пов’язані переважно з етіологією захворювання — доброякісні пухлини можуть почати видозмінюватися, а патогенні збудники поширюватися на інші ділянки центральної системи.