Твори на важку тему

Початок квітня ознаменувався виходом у видавництві «Век2» чотирьох міні-книжок співробітників ДАІШ. Дві з них (В. Руденка «Пошук гравітаційних хвиль» і С. Попов, М. Прохоров «Зірки: життя після смерті «) присвячені сучасній астрофізиці. Дві інші, що належать перу Володимира Сурдіна, розповідають про більш тонкі матеріали, що здавалося б мають до науки вельми непряме відношення, — про астрологію і НЛО.

«Чи бачив ти літаючу тарілкуНад

своїм домом, над дахом своїм?

Тарілка приносить у наш бутвір

душевних образ

, і темою для світських бесід ми зобов’язані їй»

(«Акваріум», альбом «Електрика»)

Напевно, кожен хоч раз бачив у небі щось незрозуміле. Володимир Сурдін не виняток. Однак мало просто побачити, важливо осмислити, розібратися, а потім виразно розповісти іншим. Сурдіну це повною мірою вдалося. У книзі він наводить типові приклади, коли суперзагадкові НЛО виявлялися цілком звичайними об’єктами: аеростатом, небесним тілом (Венерою, Місяцем і навіть Сонцем), штучним апаратом (злітаючою ракетою або супутником, що входить в атмосферу) або мильними бульбашками. Причому про багато випадків автор розповідає як очевидець. Очевидець уражений, заінтригований, але освічений і професійний. Розповіді такого спостерігача НЛО дуже важливі, адже знати про те, як можуть виглядати звичні нам речі в незвичайних умовах, і цікаво, і корисно.

Одна з основних причин, через які зовсім прості об’єкти (повітряні кульки, Місяць в розривах хмар тощо) можна прийняти за посланців далеких планет, полягає в тому, що, спостерігаючи тіла в небі, легко помилитися з оцінкою їх розміру, а значить, і відстані до них і швидкості їх руху. Згадуваний вище випадок з мильними бульбашками тут особливо показовий. Навіть такий досвідчений чоловік, як Сурдін, був введений в оману, випадково помітивши велику мильну бульбашку, випущену з 10-го поверху. Тільки після того, як автор, побігавши навколо будинку, щоб простежити напрямок їхнього польоту, побачив цілу «ескадрилью» різнокольорових куль, йому вдалося ототожнити ці невпізнані об’єкти. «А що було б, — запитує Сурдін, — якби я сидів на балконі сусіднього будинку або просто ніс у руках важкі сумки, з якими не побігаєш?» Об’єкти так і залишилися б невпізнаними.

Через малий обсяг у книзі виявилися недостатньо відображені три важливих, на мій погляд, моменти. По-перше, люди, далекі від науки, часто просто не розуміють, що вчені розуміють під достовірними спостереженнями. Астрономи, як відомо, побачивши дві зірки там, де раніше була одна, не кричать «Еврика!», не виливши собі на голову відро холодної води. Здоровий консерватизм — основа сучасного наукового підходу.

З іншого боку, вчені мотивовані виключно на відкриття нового. Публіка, на жаль, часто цього не розуміє. Не забуду, як, показавши одну зі своїх перших статей знайомому шкільному вчителю, я почув: «І що, цього ще ніхто не написав?». Я тоді навіть не відразу знайшовся, як краще відповісти, бо й уявити собі не міг, що може бути оригінальна наукова стаття без оригінальних результатів. Мета вченого не підтвердити щось вже відоме і те, що увійшло в підручники, а рухатися далі. Тому, наприклад, вчені за природою своєю не змогли б приховувати фундаментальне відкриття. Це також важливо для розуміння того, наскільки науковий консерватизм здоровий.

Нарешті, третій момент, який взагалі не згадується в книзі, полягає в тому, що проблема НЛО — це лише верхівка айсберга. Проблема набагато серйозніша. Адже, наприклад, щоб довести існування автомобілів на Землі не потрібно шукати самі машини. Досить провести аналіз повітря в будь-якій точці Землі. Наявність надзвичайно специфічних речовин тут же видасть присутність на планеті бензинових двигунів внутрішнього згоряння. Можна буде навіть приблизно оцінити їх число. Тобто будь-який технічний засіб, особливо транспортний, маленький і непомітний сам по собі, пов’язаний з цілим комплексом явищ, приховати які неможливо. Тому дивно не те, що ми не бачимо НЛО, а те, що ми не бачимо материнські планети, сліди діяльності потужних технічних цивілізацій тощо. Але, безумовно, обговорення цього кола питань було просто неможливим у форматі 64-сторінкової міні-книжки (на фотографії ви її бачите майже в натуральну величину). Тож про це залишається почитати, наприклад, «Всесвіт. Життя. Розум «І.С. Шкловського.

У книзі чимало місця присвячено історії уфології, розповідається про спроби дослідження НЛО. Адже був період, коли питання, пов’язані з НЛО, хвилювали багатьох, в тому числі і вчених. Після негативних результатів роботи офіційних груп, які проводили свої дослідження років 40 тому, ентузіазм серйозних фахівців до даної проблеми згас. Зараз «тарілочками» в основному займаються любителі, і треба розуміти, що для сучасного песимізму і скептицизму переважної більшості вчених є хороші підстави. Адже «тарілки», на жаль, поки ніхто з достатньою достовірністю не бачив. Можливо, це і не дивно, і частково можна погодитися з «Акваріумом»:

«Адже якщо б тарілкою був я,

Я не став би літати

, Я не став би літати

, Я над місцем таким не став би літати ніколи».

Книжка, присвячена астрології, можливо, ще більш актуальна. У ній автору вдалося досить повно і акуратно обговорити основні риси цього явища. Звичайно, невеликий обсяг змусив в якийсь момент перо зупинитися, тим не менш…

По-перше, простежена історія астрології. Нехай і великими мазками, але цілком чітко промальовано виникнення астрології, її передумови. Адже з’явилася вона не на порожньому місці. По небесних світилах визначали час, з їх допомогою прокладали маршрути. Робити це було непросто. Справжньої (тобто сучасної) наукової методології в той час ще не було. Тому цілком природно, що поклоніння зіркам і їх використання для вимірювання часу і координат вилилися в якийсь синтез — астрологію. Тисячі (і навіть сотні) років тому астрологія вважалася наукою. Але ми живемо вже не в Стародавньому Єгипті. У нас є розвинена сучасна наука з добре працюючими методами. І ці методи дозволяють перевіряти передбачення.

Такі спроби перевірки передбачень якраз і описуються в книзі Сурдіна. І це дуже важливо. На жаль, багато хто просто не знає про те, що передбачення перевірялися і перевіряються і що результат завжди негативний. Саме це дозволяє сьогодні з упевненістю віднести астрологію до псевдонауків. На жаль, малий обсяг книги не дозволив розглянути конкретні перевірки в деталях, а також обговорити їх статистичну значимість. Але для широкої публіки це, напевно, не так вже цікаво.

Помітна частина книжки присвячена розповідям про великих астрономів минулого і їхнє ставлення до астрології. Оскільки вони жили в різний час, це ставлення було різним. Якщо ще в п’ятнадцятому столітті астрологія (як і алхімія) мала солідний науковий статус, то вже Кеплер і Галілей цілком розуміли, що вкрай наївно сподіватися передбачити долю по зірках.

Нарешті, в книзі розглядається можливий вплив розташування планет на Землю і Сонце. Тут читач знайде дещо цікаве. Напевно, для багатьох буде несподіванкою, що приливна дія книжкової шафи на людину більше впливу Місяця, а вплив Венери на Землю більше юпітеріанського.

Післямова книга, написана Віталієм Гінзбургом, містить міркування про природу псевдонауки і розповідь про безуспішні спроби боротьби нобелівського лауреата з появою астрологічних прогнозів у такому зовні респектабельному виданні, як газета «Известия». Можливо, вихід книжки Сурдіна якось сприятиме поліпшенню ситуації. Хоча для серйозної надії на це треба, щоб тираж був раз на 100 більше.

«Коли б усі так відчували силу гармонії моєї»

(А. С. Пушкін, «Моцарт і Сальєрі»)

Як сказано у відомому тості, «Нехай наші бажання збігаються з нашими можливостями». У науково-популярній літературі важливо, щоб збігалися бажання і можливості авторів і читачів. Гармонія настає, коли автори можуть достовірно написати про те, що цікаво читачам, причому написати на відповідному читачам рівні складності і з тим «вогником», який не дасть читачеві кинути книгу на середині.

Напевно, грубо можна виділити чотири пласти наукових тем, які різною мірою піддаються «гармонізації». По-перше, є теми, що знаходяться на гребені сучасної науки і викликають гострий інтерес публіки. Ці теми «розкручені», про них багато і регулярно пишуть. Сюди можна віднести генетику, космологію, чорні діри тощо. Основна складність тут полягає в тому, щоб не піти в бік і зберегти виклад суворим.

Другий пласт — це теми, що відносяться до областей сучасної науки, які зараз «не на слуху». Власне, таких тем більшість. Мої улюблені нейтронні зірки — один з прикладів. Тут основна проблема — зацікавити читача.

По-третє, є важливі і захоплюючі, але занадто складні, а тому «не розкручені» теми. Сюди потрапляє велика частина сучасної математики. І проблема в тому, щоб розповісти доступно (що майже завжди неможливо, якщо читачі не мають спеціальної підготовки).

Нарешті, є теми, які лежать «на межі». Вони всім цікаві, але до власне сучасної науки вони або мають непряме відношення, або ж позанауковий компонент перевищує науковий. До них можна віднести проблему глобального потепління, проблему пошуків позаземного розуму, а також багато псевдонауки. В першу чергу — астрологію та уфологію. Писати вченому на такі теми дуже важко, мало хто відважується на це. Але Володимир Сурдін пише, і пише добре!

Обидві книжки вийшли дуже вдалими, незважаючи на «слизькі» теми. У них автор зміг чітко, послідовно і ненав’язливо описати, з чого складається ставлення сучасної науки до астрології і проблеми НЛО. Ненав «язливість і відсутність горділивої пози, властивої, на жаль, багатьом» борцям з псевдонаукою «, дуже важливі, оскільки саме невірний, надто» моралізаторський «тон багатьох публікацій вчених про псевдонауків відштовхує читачів.

Напевно, було б здорово, якби автору вдалося присвятити цим питанням і більш об’ємну, але таку ж доступну працю.

Сергій Попов