У 4-му сезоні «Розповіді служниці» антиутопія остаточно перетворилася на слешер. Дуже темний і негарний

Історія про поневолених жінок стала ще жорсткішою, але серіал від цього нітрохи не виграв.

На стрімінговому сервісі more.tv 29 квітня стартує четвертий сезон «Розповіді служниці». За основу для серіалу творці взяли однойменний роман канадської письменниці Маргарет Етвуд. Правда, по книзі зняли тільки перший сезон, а далі сюжет будувався з опорою на фантазію сценаристів.

Для початку нагадаємо фабулу. У недалекому майбутньому люди стикаються з серйозною проблемою: у світі народжується все менше дітей. До того ж владу в США захоплюють релігійні фанатики. Вони перейменували країну в республіку Галаад і встановили там свої порядки, засновані на жорстокості і повній зневазі до прав людини.

Тих, хто не встиг втекти до Канади, стратили, а жінкам заборонили працювати і вести самостійне життя. Суспільство поділили на касти, небагатьох же фертильних дівчат під страхом смерті змусили народжувати для важливих чиновників і їхніх жінок. Такі нещасні в галаадському суспільстві називаються служницями.

Серед служниць виявляється абсолютно звичайна жінка Джун Осборн, яка під час перевороту разом з чоловіком Люком і дочкою Ханною намагалася втекти, але на півдорозі попалася на очі співглядатаям. Люку згодом вдалося втекти, а ось Джун зловили, відібрали у неї дочку, нарядили в червону уніформу і віддали в сім’ю Фреда Вотерфорда. Однак дівчина не змогла звикнути до нової ролі і постійно думає, як їй вибратися з полону.

Обережно, подальший текст містить спойлери до подій другого і третього сезонів.

У другому сезоні Джун вагітніє і кілька разів намагається покинути Галаад, але терпить невдачу. Зате у неї виходить вивезти з країни свою новонароджену дівчинку. Сама ж вона залишається, щоб врятувати і старшу дитину.

Після цього героїню переводять до нового патрона — командора Лоуренса. Він допомагає їй витягнути з Галаада кілька десятків дітей. Операція проходить успішно, але самій Джун знову не вдається вибратися. На цьому закінчується третій сезон.

Перша серія четвертого сезону відразу починається в Галааді, де поранену Джун знаходять побіжні служниці. Вони виносять жінку з лісу і виходжують її. Оговтавшись, героїня очолює опір. І у неї з подругами навіть виходить нашкодити відвідувачам борделю «Єзавель», куди відправляють неугодних режиму дівчат.

Але потім Джун знову ловлять і катують, щоб та видала місце, де ховаються її союзниці. Тим часом канадським друзям героїні доводиться зіткнутися з непередбаченими наслідками її рішень.

Замість запам’ятовуваних візуальних рішень — низка темних сцен

У порівнянні з першими сезонами візуальна подача дуже сильно змінилася. Коли серіал тільки починався, автори всіляко намагалися акцентувати, що перед глядачами антиутопія. Тому в кадрі було багато геометричних фігур, прямих ліній, чіткості та симетрії. Радувала і колірна стилістика: в Галааді жителі діляться на касти, і червоні роби служниць, як і бірюзові наряди дружин, яскравою плямою виділялися на загальному сіро-чорному тлі.

Не менше вражали сцени, зняті з висоти пташиного польоту, в яких служниці ходили строєм. Ці заворожуючі кадри зайвий раз підкреслювали, що дії жителів Галаада зрежисовані, немов в якомусь моторошному театрі.

Однак починаючи з другого сезону серіал став поступово змінюватися. Сцен, знятих з висоти, ставало все менше. Їм на зміну прийшли великі плани осіб. Колірні рішення теж не залишилися колишніми: тепер в кадрі було не так багато червоних роб, зате стало більше пилу, мороку і бруду.

Нарешті, в четвертому сезоні творці прийшли до такого темного візуального ряду, що силуети героїв ледь відмінні на екрані. У порівнянні зі старими серіями навіть складається враження, що нові епізоди спеціально знімали в якихось жахливо тьмяних приміщеннях, щоб позлити глядачів.

Хоча, якщо вдуматися, цьому можна знайти пояснення: через коронавірус четвертий сезон створювався в дуже складних умовах. На майданчику не могло перебувати багато людей одночасно. Можливо, саме тому в серіалі так мало повітря і відкритих просторів, а в кадрі зовсім мало акторів.

«Тортурне порно» і безглузда жорстокість

Ще в першому сезоні було повно кривавих і жорстоких сцен. Наприклад, одну з героїнь (правда, за кадром) позбавляли ока, а іншу за непослух покарали калічачною операцією на статевих органах. Але все це було виправдано, адже до аудиторії потрібно було донести, що в Галааді з людьми дійсно обходяться суворо, без зайвих сантиментів.

Тільки ось автори, схоже, зовсім не знають заходи і йдуть на все, аби показати страждання головної героїні. Зрештою «Розповідь служниці» перетворилася на серіал жахів, що відверто смакує насильство, тортури і каліцтва.

Надія, що в новому сезоні сценаристи обійдуться без «тортурного порно», випаровується відразу. Бо перший же епізод починається з того, що дівчата припалюють відкриту рану Джун чимось на зразок приладу для завивки волосся.

Більшу частину третьої серії взагалі віддали жорстокому допиту героїні. Проблема в тому, що коли на екрані стільки безглуздого насильства, то страждання і смерті персонажів просто знецінюються і не викликають таких емоцій, як раніше. Співпереживати стає все складніше.

Доходить до смішного: в одному з епізодів фонових героїв просто збиває потяг. Все тому, що за сюжетом далі Джун і її подруга повинні подорожувати вдвох.

Одні й ті самі сюжетні повороти і невразлива Джун

Наприкінці першого сезону хотілося вірити, що героїня страждає не дарма і її зловключення рано чи пізно закінчаться. Але з кожною новою серією ситуація ставала лише гострішою, а становище героїні — все більш безпросвітним. Причому розвиток сюжету відбувався за однією і тією ж схемою: Джун намагалася вирватися з Галаада, але раз за разом її зупиняли. Іноді це траплялося навіть кілька разів за сезон і за найнеймовірніших обставин.

У четвертому сезоні автори ніби трохи послаблюють хватку, так що персонажам навіть час від часу вдається виходити переможцями. Але занадто довге очікування зводить радість від того, що у Джун хоч щось пішло за планом, до нуля. Тим більше що відразу за цим героїня знову попадається. І це викликає лише прикрість: «Та скільки можна вже!»

Світ Галаада, очевидно, фантастичний, але все-таки лякаючим його робив саме похмурий реалізм. Тепер же останній поступився місцем відвертої неправдоподібності. Ось Джун якимось дивом виживає після страшного поранення, слідом за чим її відразу хапають і катують. Але після тортур вона знаходиться в доброму здоров’ї і готова боротися. Потім героїня разом з подругою борсається всередині величезної автоцистерни з водою. Але, вибравшись звідти, почувається зовсім непогано.

Загалом, тепер дівчина нагадує героїв бойовиків: в прямому сенсі і у воді не тоне, і у вогні не горить. Можливо, сценаристи таким чином намагалися сказати, що жінки здатні на багато що. Але це і так зрозуміло. А ось співчувати цій невбиваній героїні куди складніше, ніж слабкій і вразливій Джун з першого сезону.

До четвертого сезону «Розповіді служниці» автори остаточно махнули рукою на соціальну драму і зробили з серіалу дуже неправдоподібний слешер. Дивитися його не тільки неприємно через відштовхувальні сцени, але і нудно, тому що візуально світ Галаада став зовсім темним і невиразним. Та й жорстокість тепер показують лише заради самої жорстокості — і це найприкріше.