Яна Завада: Як мене змінило життя на острові Самуї

Потрапляючи абсолютно в нову для нас обстановку, ми виходимо зі своєї звичної зони комфорту і стаємо більш сприйнятливими до навколишнього світу і уроків, які він дає. Якраз така історія і потрапила нещодавно в редакцію «Лайфхакера». Яна розповідає про те, як місце може позитивно вплинути на погляди і життя людини, а саме, вона розповідає про те, чому її навчило тривале проживання на острові Самуї.

Не знаю, чи можна вважати це досягненням, але майже півтора роки тому ми з чоловіком і, на той момент 2-річним, дитиною приїхали пожити в Таїланд.

Крім усього іншого, проживши на острові Самуї, я:

Навчилася щиро посміхатися. Всім перехожим, і особливо — дітям.

Познайомилася з масою цікавих людей. Тепер у мене в приятельках є француженка, тайка, філіппінка, кореянка, фінка… з якими ми обмінюємося розповідями про культуру і звичаї наших країн, пригощаємо один одного національними стравами. Завдяки популярності курорту, познайомилася так само з безліччю співвітчизників, з якими було цікаво і весело тут, і, сподіваюся, так само буде в Києві (ну, або десь ще).

Перестала заздрити. Коли навколо стільки різних людей, по-різному успішних… і завжди в чомусь іншому не дуже, починаєш замислюватися про свої сильні і слабкі сторони. Це дуже мотивує.

Перестала боятися «живності». З ким я тільки за цей час не зустрілася — змії, великі павуки, величезні медузи, півтораметрові варани, червоні сколопендри… це не рахуючи нешкідливих створінь, які виглядають не завжди доброзичливо і зазвичай вражають розмірами. Тепер на великого літаючого таргана, наприклад, я дивлюся без особливого захоплення, але і без виражених емоцій. А до цього пересмикувало навіть від метеликів, чесно!:)

Ще про людей. Перестала багато чого чекати від них. Коли ти в чужій країні, і у тебе немає перевірених друзів або навіть знайомих, на оточуючих дивишся інакше… Менше ображаєшся, якщо щось не так, але зате непередавано радієш, коли тобі приходять на допомогу! Кілька разів абсолютно сторонні люди сильно дивували мене, в хорошому сенсі. Це дорогого коштує.

Стала ще простіше ставитися до речей. По-перше, мінімалізму вчишся, просто дивлячись на тайців. По-друге, позначається те, що ми тут тимчасово (як би не багатозначно це звучало:). Ну, а по-третє, тут багато не треба, та й не вийде… після сезону дощів багато що йде на смітник через цвіль. Зараз у мене мінімальна кількість одягу і взуття за все моє життя. Виняток — дитячі іграшки. Їх дуже багато, і то ми намагаємося регулярно перебирати і віддавати місцевим діточкам.

До всього стала ставитися простіше. Ну ось, наприклад, раніше мене виводило відключення гарячої води або електрики на дві години. А на початку грудня на нашому і сусідньому островах не було ні світла, ні води (ніякої) три доби, і нічого. Не тільки вижили, але навіть сумували трохи за романтикою і теплим єднанням тих днів.

Стала терпимішою. Наживо надивилася на всілякі традиції, обряди, вірування, переконання, захоплення…

Стала мамою. Звичайно, я і раніше нею була, але вдома у мене були бабуся і дідусь на підхваті, родичі, друзі, знайомі, лікарі, всілякі консультанти та інші. Крім того, ходити в садочок син почав нещодавно. І весь цей час я провела з ним вдома. І з чоловіком, до речі, теж. Це дуже своєрідний досвід — цілодобово бути разом, але ми звикли, і нам подобається. З’явилося відчуття цілісності — є наша сім’я, і є весь інший світ.

Помандрувала Азією. Для нашої дитини вже звичні поняття «літак», «пором», «віза», «готель»… Взагалі, для мене дуже значимо, що син встиг стільки всього побачити і дізнатися до своїх 4 років. Найяскравішою пригодою стала для нас поїздка в Гонконг. А особливо — в Діснейленд! Це було справжнє сімейне свято радості і дитинства!:)

Стала іронічно ставитися до картинок про ідеальну роботу (лептоп на пляжі:або до фрази «як я хочу звалити звідси» (про Україну). Мені ось навпаки зараз хочеться повернутися. По крайней мере на год. Понимаю, что издалека все видится краше, а в нашей стране пока далеко не все так лучезарно. Але по-перше, я стала в принципі інакше дивитися на еміграцію, а по-друге, відкрила для себе безліч сильних, активних, харизматичних особистостей, які живуть і працюють в Україні. І нехай їх теж щось не влаштовує, але вони залишаються, і (навмисноїли

мимохідь) роблять цю країну і наше суспільство кращим. На них хочеться рівнятися. Можливо, у мене зараз занадто романтичний настрій, але ось як є.

Взагалі, мені здається, я вся стала дорослішою, сильнішою і кращою:). Можу не скромно так заявити, тому що багато в чому — це не моя особиста заслуга, а вплив обставин і оточення. Наприклад, мій чоловік біжить вже другу програму на Run Keeper… ну і я ось тепер наздоганяю:).

Загалом, це такі основні підсумки, які з ходу спливли… Досить скоро у нас закінчується цей етап життя. Дуже цікаво, що буде далі. Колись я почула фразу: «Йди від хорошого — на краще!» Думаю, все так і буде.

На подяку за відмінний пост відправляємо Яні книгу «Платформа». Надсилайте нам історії, які вас зрадили і зробили краще!