Чим хороший «Грейхаунд» з Томом Хенксом — емоційний фільм про війну

Картина програє у видовищності відомим блокбастерам, але чіпляє живою історією.

На стриминоговому сервісі Apple TV + вийшов військовий фільм режисера Аарона Шнайдера («Поховайте мене живцем») за сценарієм Тома Хенкса. Спочатку картину планували випустити в широкий прокат, але через карантин прем’єру перенесли в онлайн.

Це дійсно велика втрата для авторів у плані видовищності. Том Хенкс, який розробляв «Грейхаунд» близько 10 років, вже висловив Tom Hanks on surviving coronavirus: «I had crippling body aches, fatigue and couldn’t concentrate» жалю з приводу релізу виключно в цифровому форматі. Хоча пізніше він додав Tom Hanks Clarifies Greyhound Apple TV + Comments, що все ж радий можливості показати фільм зараз.

Насправді ж і при домашньому перегляді «Грейхаунд» не втрачає своєї принади, адже зйомки і спецефекти тут вторинні. Насамперед це зворушлива історія про людей і розповідь про жахи війни.

Історія одного плавання

Під час Другої світової війни капітан Ернест Краузе отримує під своє командування есмінець ВМС США «Грейхаунд». У першому ж рейсі, де він супроводжує торгові кораблі, колону намагаються атакувати німецькі підводні човни. Команді доводиться протистояти переважаючим силам супротивника.

Звичайно, американці люблять знімати кіно про Другу світову. Зокрема, про битви на морі. Не далі як у 2019 році вийшов фільм «Мідуей» Роланда Еммеріха, присвячений знаменитій битві. Але «Грейхаунд» дозволяє поглянути на події дещо з іншого боку.

Він не замахується на глобальність і героїзм, за які вітчизняні глядачі критикують західне кіно (часто цілком заслужено). Цей фільм не про велику перемогу або переломні моменти війни. «Грейхаунд» розповідає лише про один рейс одного корабля.

Такий підхід дозволяє зробити історію більш реалістичною і людяною: кілька основних персонажів, одна сюжетна лінія. Але при цьому неймовірна емоційність.

Масштабні сцени і камерна обстановка

Звичайно, головним героям належить взяти участь у битві. Але все ж акцент більше роблять безпосередньо на екіпажі корабля. Ворог тут фігурує тільки далеко, а то і зовсім по радіо, а на перший план виходить діяльність і переживання команди.

Такий підхід здається більш правдоподібним. Воювати з підводними човнами дійсно доводилося наосліп, орієнтуючись лише на свідчення приладів. А результативність попадання бомб розуміли лише по плямах на воді і уламках. Ще більше це стосується нічних битв: в темряві важко вистежити ворогів, але легко відкрити вогонь по своїх.

І все ж в окремих моментах фільм показує дійсно масштабні сцени. Можна сперечатися, наскільки якісно опрацьовані спецефекти: у картину вклали 50 мільйонів доларів — удвічі менше, ніж у згаданого «Мідуея». При цьому великого екрану іноді дуже не вистачає. Наприклад, момент, де есмінець пливе впритул до величезного корабля, просто вимагає хорошої картинки і крутого звуку.

Велика частина дії відбувається виключно на кораблі, причому саме у внутрішніх приміщеннях. Екіпаж стикається з безліччю проблем, про які в бойовиках рідко говорять.

Так, коку важко готувати гарячу їжу через качку. Під час переслідування підводного човна двірник на ілюмінаторі може просто примерзнути, і капітану буде незручно дивитися вперед. Ламаються прилади, моряки застуджуються і чхають. Десятки таких дрібних деталей створюють живу обстановку і допомагають відчути всі труднощі морського побуту.

Непідготовленого глядача може втомити лише велика кількість сленгу. Але тут авторам довелося вибирати — балувати простотою або ж постаратися передати те, що відбувається правдоподібно.

Постійна проблема вибору

Сюжет фільму дозволяє поглянути на війну ще з одного несподіваного погляду. Краузі доводиться не тільки боротися з ворогами. Він ще постійно повинен робити вибір.

Адже багато хто, наприклад, забуває, що під час війни потрібно не тільки потопити підводний човен ворога, а й здобути докази знищення мети. Капітан повинен вирішити: дотримуватися формальності або постаратися не відставати від інших кораблів. І далі вибір стає ще складнішим. Порятунок людей з потопаючого корабля чи захист іншого судна від атаки? Безпека своєї команди або допомога товаришам?

Можливо, такі моменти найкраще показують весь жах війни. Адже навіть самим благородним людям доводиться від чогось відмовлятися і чимось жертвувати.

Том Хенкс в кадрі і за кадром

Але все ж емоційна складова «Грейхаунда», та й взагалі привабливість цього фільму тримається в першу чергу на виконавці головної ролі. Том Хенкс буквально в будь-якому образі здатний показати цікаві деталі, що перетворюють персонажа на живу людину. А тут він ще й працював над сценарієм. Так що талант актора розкривається на повну.

Ернест Краузе — справжній професіонал з відмінним чуттям. Можливо, він здається навіть занадто досвідченим для першого плавання. Але при цьому крутий капітан після перемоги над ворогом може просто забути зняти каску і безглуздо ходити в ній, поки не нагадають.

Він втрачає апетит через хвилювання, часто молиться. А ще плутає прізвища своїх підлеглих: команда не встигла достатньо «притертися».

Таких дрібних рис часто не вистачає бравим військовим у кіно: дрібних помилок, сумнівів, хвилювання. І саме вони змушують переживати за героя саме як за людину. Адже він розуміє, що не просто потопив ворожий підводний човен. Він щойно вбив 50 осіб.

Решта персонажів виступають лише фоном. Фільм швидко перетворюється на театр одного актора. І добре, що Хенкс здатний витягнути на собі всю дію.

«Грейхаунд» — не найяскравіша в плані екшену картина. Блокбастерів про Другу світову зняли навіть занадто багато. Однак подібні прості сюжети, де головний лиходій — сама війна, корисні і потрібні. Вони не викликають суперечок, яка країна більше вклала в перемогу, а просто показують, що важко і страшно було всім.