Чому деяким людям складніше пережити розставання

Чому одні люди так легко оговтуються після болісного розриву, а інші роками не можуть нічим заповнити порожнечу, яка виникла з втратою коханої людини? Чи є якийсь зв’язок між розставанням і думкою людини про самого себе? Відповіді на ці непрості запитання мають Лорен Хоу (Lauren Howe), ділимося ними в статті.

Докторант за спеціальністю «соціальна психологія» у Стенфордському університеті. Працює над проектами, пов’язаними з дослідженнями міжособистісних відносин і соціальних зв’язків. Знаменита тим, що спільно з групою вчених виявила, чому деяких людей роками мучать примари їх попередніх відносин.

Найпоширеніше питання, яке більшість людей ставлять собі після особливо болісно закінчених відносин: «Що, чорт забирай, пішло не так?». Людям властиво вчитися на помилках, і саме тому вони прагнуть будь-що докопатися до істини перед тим, як вступати в нові відносини. Вони аналізують події і деталі, багаторазово прокручуючи в пам’яті моменти, які могли стати передумовами для розставання, щоб вибудувати нарешті цільну картину події.

У деяких випадках такі зусилля можуть увінчатися успіхом: рефлексія допомагає людині примиритися з болісними спогадами про минуле і підштовхує її до руху вперед. Але іноді самокопання призводить і до прямо протилежного результату: гіркота втрати стає тільки гострішою, замість того щоб вщухнути.

Лорен Хоу спільно з колегою Керол Двек (Carol Dweck) провели дослідження, яке допомогло з’ясувати, чому одні люди ні в яку не можуть позбутися привидів романтичного минулого, а інші, навпаки, з мінімальними втратами припиняють зжилі себе відносини. За час експерименту Лорен прочитала величезну кількість особистих історій про важкі розставання. Саме вони допомогли їй виявити закономірність, що дозволяє умовно розділити всіх людей на ці два типи.

Дослідження проходило так: спочатку учасників просили згадати момент, коли вони дізналися, що партнер більше не хоче продовжувати стосунки. Потім їм пропонувалося відповісти на запитання «Що ви відчули і який урок винесли з події?». З більшості відповідей стало зрозуміло, що найчастіше розставання змушувало людей задуматися про те, що з ними щось не так, раз партнер вирішив перервати відносини.

Все начебто йшло добре, але в один прекрасний день мій коханий просто перестав розмовляти зі мною. Я досі не знаю, що сталося. Можливо, я була занадто нав’язливою, це відлякало його.

Учасниця експерименту

Я зрозумів, що дуже чутливий. Я відкидаю людей тільки тому, що сам боюся бути відкинутим. Ця моя риса характеру зводить всіх з розуму і змушує людей триматися від мене подалі.

Учасник експерименту

Герої всіх цих історій рано чи пізно виявляли у самих себе якийсь прихований недолік. Одні були занадто уїдливі, у інших був дуже складний характер, через який продовжувати відносини не представлялося можливим. Об’єднувало всіх цих людей одне: негативна якість, яка як отрута роз’їдала велике і світле почуття.

Я зрозумів, що якась частина мого внутрішнього «я» саботує моє бажання бути щасливим.

Учасник експерименту

Відчуваю себе розчавленим і розбитим. Давно намагаюся переконати самого себе, що в тому, що трапилося, винен не тільки я, але мені ніяк це не вдається. Іноді стає зовсім нестерпно.

Учасник експерименту

Всі історії про розставання схожі одна на іншу. Люди навіть розповідають про них однаково, ставлячи, як правило, одні й ті ж питання: «Що зі мною не так?» і «В чому я був не правий?». А коли ми бачимо своїх екс-партнерів у нових відносинах, обов’язково цікавимося, що в ній або в ньому такого, чого я запропонувати не зміг?

Чудово, коли після закінчення стосунків люди починають розмірковувати про те, які уроки можна винести з розставання. Це багато в чому допомагає не допустити схожих помилок у майбутньому. Але трапляється і таке, що людина буквально зациклюється на ситуації, починає ставити під сумнів свою власну самооцінку, і це негативно відбивається на її психічному стані.

Втрата партнера, поруч з яким ви перебували багато років поспіль, здатна призвести до затяжної депресії. Дослідження психолога Артура Арона (Arthur Aron) і його колег показали, що, коли люди перебувають у тривалих тісних стосунках, автоматично починають ототожнювати себе зі своїм партнером. Іншими словами, вони сприймають іншу людину як частину самої себе, плутаючи свої спогади, риси і звички з чужими і потрапляючи таким чином у пастку.

Після розставання такі люди нібито втрачають свою самобутність і ідентичність. Щоб перевірити, наскільки людина залежить від свого колишнього партнера, Арон просив його виконати найпростіше завдання: необхідно було представити себе і колишнього коханого у вигляді двох кіл, намалювати їх на папері і подивитися, наскільки близько вони перетнулися один з одним.

У певному розумінні таке взаємне ототожнення може приносити позитивні плоди. Знайомлячись з партнером, людина проходить стадію, яка умовно називається зануренням в іншу людину. Він начебто приміряє на себе чуже бачення світу.

Це допомагає людям розширювати горизонти і збагачувати власний світогляд. Одним з найбільших задоволень, які дарують нам стосунки, є можливість поглянути на самого себе іншими очима, під іншим кутом. Це відбувається завдяки тому, що рутинний життєвий уклад значно змінюється з появою в нашому житті нової людини.

Але це також означає, що в момент завершення відносин втрата партнера призводить до втрати частинки самого себе. Вчені проводили цікаве дослідження: вони відібрали дві групи людей, одна половина яких перебувала у відносинах, а друга нещодавно пережила розрив. Всіх учасників експерименту попросили описати самих себе.

Результати дослідження вийшли наступними: описи людей, які пережили розставання, були практично вдвічі коротшими і містили мало позитивних характеристик. З’ясувалося також, що чим більше людина пережила у відносинах, тим більшої шкоди її особистості було завдано розлукою.

В ході проведення експерименту учасники часто скаржилися на важкі переживання після розриву відносин і те, як негативно він позначився на їх самооцінці. Ті люди, які після припинення відносин почали в собі сумніватися, зізнаються, що частенько згадують про свого колишнього партнера. Бували й такі випадки, коли біль від розставання не затихав роками. Якщо розрив стався через якусь негативну рису характеру одного з партнерів, то переживання людини стають важким тягарем.

Занадто багато емоцій. Іноді вони навіть не дають мені спокійно спати. Минуло вже 10 років, а біль все ще не вщухає.

Учасник експерименту

Одного разу переживши розставання, люди підспудно починають боятися розриву в майбутньому і через це недовірливо ставляться до нових партнерів. Один з учасників експерименту ділиться: «Я постійно приховую свої почуття зі страху знову бути відкинутим». Залізобетонна впевненість у тому, що відносини припинилися через недоліки і недосконалості, змушує їх побоюватися повторення подібної історії. Це не дає людині повноцінно розкритися в нових відносинах. Він підсвідомо програмує себе на те, що у нього більше ніколи нічого і ні з ким не вийде.

Буває таке, що пережитий розрив змінює уявлення людини про стосунки в гіршу сторону. Ось що говорить про це один з учасників експерименту: «Розрив відносин був схожий на ящик Пандори. Тепер слова «любов» і «вірність» для мене більше нічого не значать «.

Як же тоді розлучатися, щоб зазнати мінімальних психологічних втрат? Бажано не пов’язувати особливості свого характеру з фактом розставання, а ставитися до нього як до чогось від вас не залежного, як до якоїсь третьої непередбачуваної сили.

Іноді відсутність інтересу у партнера ніяк не пов’язана з вами.

Один з учасників експерименту вважає, що самокопання при розставанні можна уникнути: «Обидва партнери можуть бути прекрасними людьми, які просто не підходять один одному». Деякі і зовсім сприймають розрив філософськи, як природну частину життя і цінний досвід.

Для деяких людей припинення відносин служить своєрідним стимулом для руху вперед, черговою сходинкою для подальшого зростання. Вони відзначають, що розставання допомогли їм перестати вимагати від партнера недосяжних результатів або пред’являти до нього завищені вимоги. Багато в чому завдяки конфліктам поліпшувалися і комунікативні навички: люди вчилися чітко формулювати свої бажання і думки, а також говорити про свої уподобання і переживання. Багато респондентів стверджували, що розрив допоміг їм навчитися прощати.

Вміння розділяти факт розставання і своє власне «я» значно полегшує наші переживання, і навпаки. Але чому ж деяким людям це вдається, а деяким ні? Відповідь на запитання частково заснована на вірі в те, що люди здатні змінюватися з плином часу. Важливо, чи сприймає конкретна людина свою особистість як щось постійне і статичне або, навпаки, схильний до разючих змін і постійного руху вперед.

Від того, до якої з цих двох груп ви ставитеся, і залежать ваші переживання при розставанні. Коли людина розглядає свою особистість як щось статичне, що не піддається змінам, вона буде зациклюватися на своїх невдачах. А ось ті люди, які здатні змінюватися, зможуть рухатися далі.

Те, як ми самі сприймаємо розрив, впливає на нашу здатність безболісно його пережити. Для всіх людей дуже важливо сприйняття самих себе. Історії, в яких ті чи інші життєво важливі вчинки (розлучення, звільнення, розставання) розглядаються як крок вперед, а не як біг від минулого, сприймаються більш позитивно і дарують почуття задоволення.

Саме тому важливо правильно ставитися до такої події в житті, як розрив відносин. Одна людина скаже: «Я неправильно спілкувався з партнером і, напевно, більше нікому не зможу відкритися». Інший, зізнавшись у тому ж самому, вважатиме себе здатним виправити проблему і більше ніколи не стикатися з нею в майбутньому. Можливо, звичка задавати собі правильний настрій зробить нас кращими і сильнішими перед обличчям розставання.