Девіантна поведінка — це відхилення від правових і моральних норм поведінки

Людину, яка відрізняється від суспільства, що робить вчинки, які суперечать моральним або правовим нормам, визначають як володаря девіантної поведінки. Він відрізняється від інших неприйняттям суспільних норм, агресією, здатністю на необґрунтовані, суперечать людському нутру вчинки. Девіантна поведінка — це нездатність контролювати свої вчинки, керувати психічним станом. Особливо ці ознаки проявляються під впливом алкогольних або наркотичних засобів. Такі люди відразу виділяються з суспільства непослухом і вільнодумством. Непослух — одна з головних рис цієї людини. Девіантна поведінка це підтверджує, людина не вписується ні в які рамки і навіть не здатна адаптуватися в навколишньому суспільстві. Поведінка його може бути навіть небезпечною. Поняття девіантної поведінки розшифровується у вузькому і широкому сенсах. У вузькому — це люди, які відрізняються від загальноприйнятих норм поведінки, але не становлять небезпеки суспільству. А в широкому — поведінка людини загрожує іншим і тягне за собою кримінальну відповідальність. Такі люди здійснюють кримінально карані вчинки, і в психології поведінку таких особистостей прийнято називати делінквентною.

Форми девіантної поведінки:

— алкоголізм;

— наркоманія;

— самогубство;

— злочинність;

— гомосексуалізм;

— проституція;

— психічні розлади.

Серед них яскраво вираженими негативними формами вважаються: наркоманія, злочинність, алкоголізм, самогубство. Ф. Патакі визначає риси, характерні для людей, яким притаманна девіантна поведінка. Це:

— агресивність;

— конфлікти в сім’ї та суспільстві;

— небажання вчитися;

— низький рівень інтелекту;

— асоціативний тип поведінки.

Діагностика і профілактика девіантної поведінки

Спираючись на статистичні дані соціологів, можна сказати, що 30% суспільства мають різні форми девіантної поведінки. Причому ці 30% у свою чергу діляться на тих, які становлять небезпеку для людства, і тих, які просто виділяються незвичайною поведінкою. Але вони не несуть загрози, навпаки, їх поведінкою всі захоплюються, вважаючи, що ці люди завдяки неординарності зможуть досягти великих висот у житті. Ми зовсім забули про решту 70%, які не виділяються нічим особливим. Їх називають середньостатистичними жителями, а деякі філософи — сірою масою. Причини девіантної поведінки потрібно шукати, перш за все, в дитинстві, а також звернути увагу на становище пацієнта в сім’ї. Профілактика, що проводиться вчасно, допоможе вберегти людину від даних відхилень від норм поведінки. Діагностика девіантної поведінки не проводиться без урахування біологічних даних людини. Цезар Ломброзо стверджує, що причини таких відхилень потрібно шукати в особливостях статури Севастополя. Пізніше ця теорія була відхилена, і психологи виявили, що проявлена девіантна поведінка — це наслідок генетичної схильності. Тобто така особливість передається у спадок, але все ж витіснити біологічну теорію повністю не вдалося. Деякі біологічні відхилення спонукають до розвитку девіантної поведінки.