Історія під Новий Рік

Моя мама завжди запізнюється по-крупному. Іноді люди чекають її кілька годин поспіль. Мама ж потім старанно вибачається, наводить масу об’єктивних причин і обіцяє, що подібне ніколи не повториться. А ось і повториться! У її «чорному» списку є і запізнення на іногородню маршрутку (а потім гонитва за нею на машині), і ґрунтовні затримки на дні народження друзів і навіть свій власний, і прихід на батьківські збори після його закінчення. Звичайно, як сказав хтось із класиків, «Немає нічого гіршого за очікування». Але одного разу мамине запізнення змінило долю не одного, а навіть кількох людей. І за це їй можна пробачити всі інші.

Свята дружба нам подарована долею!

Дві Світли і Анжела з шести років жили в одному дворі. Разом росли, одночасно закохувалися, ділили на трьох спочатку дитячі радості, а потім і дорослі печалі. І залишилися найкращими подругами на все життя.

Світлана перша завжди любила математику. Досі друзі дзвонять і просять, щоб вона допомогла вирішити їхній дитині завдання. Світлана друга (моя мама) надавала перевагу біології. Історія про те, як під час вагітності мама ламала голову над генетичними формулами в надії з’ясувати колір очей і волосся майбутньої дитини (тобто мої), стала сімейною легендою. А третя подруга, Анжела, була дуже пунктуальною і серйозною. Яке ж було здивування, коли подруги дізналися, що Анжелочка розлучається. Адже таке могло статися з ким завгодно, тільки не з нею. Але у долі виявилися інші плани.

Три подруги, як і раніше, були нерозлучні. Ставши мамами, вони частенько залишали дітей у бабусь і разом вирушали святкувати, наприклад, Новий рік. Так сталося і в тому доленосному році…

Іноді одна хвилина все змінює дуже круто

Холодна зима. Завірюха. Новорічна метушня. Йдеш вулицею, а під ногами поскрипує і переливається перламутровими блискітками сніжок. Озираєшся — а навколо справжнє снігове королівство! Будинки, дерева, пам’ятники і головна ялинка міста розодягнені в білосніжні мереживні шовки. Краса! Від морозу рожевіють щічки навіть у найбільш загартованих, але все одно людей на вулицях повно. Якийсь хлопець поспішає за популярним «Радянським». А ось тітка Маша за горошком в магазин побігла. Та вже, без традиційної новорічної страви — салату олів’є — за стіл ніхто не сяде.

У трьох різних квартирах в одному дворі готувалися до Нового року і три подруги. Звичайно, кожна з них одягнула найкрасивіше вбрання, зробила цікаву зачіску і намалювала якось по-особливому очі і губи. Цього разу вони відзначали свято окремо, але домовилися рівно о першій годині ночі зустрітися на площі біля ялинки. Світлана і Анжела прийшли вчасно, а моя мама, як зазвичай, затримувалася.

Перші п’ятнадцять хвилин дівчата жартували над умінням Світки запізнюватися. Наступні тридцять вже з образою згадували всі випадки, коли її чекали. Потім «назавжди» розлютилися!

Навколо стільки молоді — гуляння в самому розпалі. Люди танцюють, стріляють хлопавками, розливають по келихах шампанське і п’ють дуже швидко, щоб на ньому не встигла утворитися крижана скоринка. А хтось навіть заспівав: «П’ять хвилин, п’ять хвилин — це багато або мало…» Світлана і Анжела почали замерзати, а мами все не було. Секунди здавалися їм шалено довгими.

Дівчата вирушили до єдиного цілодобового кіоску. Хотіли купити що-небудь з їжі і піти, куди очі дивляться. Не вийшло. Виявляється, в пісні співається абсолютно правильно, і за п’ять хвилин «можна все почати спочатку».

Неймовірно, але Ігор і Валера теж чекали друзів, які не прийшли. Ніщо так не зближує, як загальне «горе». Через якихось п’ять хвилин хлопці і дівчата були вже знайомі, і зробили крок у новорічну ніч разом. Сміялися, загадували бажання, вітали один одного і мріяли. Сніжинки танули на ресницях, місяць висвітлював щасливі посмішки. Два хлопці і дві дівчини йшли в унісон до свого майбутнього. А біля ялинки хтось дуже вчасно затягнув такий знайомий мотив: «Іноді одна хвилина все змінює дуже круто — все змінює раз і назавжди!»

Звичайне диво

Звичайно ж, мою маму подруги пробачили. Якби не її шкідлива (а іноді, як бачите, дуже навіть корисна) звичка запізнюватися, їхні долі могли скластися зовсім інакше.

І так Валера почав зустрічатися зі Світою. І навіть заради неї переїхав жити до Кременчука. Незабаром вже друзі кричали Валерію і Світлані «Гірко!», а їхній свідок Ігор (той самий) танцював не з почесним свідком, а з Анжелою. Саме в день весілля друзів закохані відчули особливу близькість, а через рік одружилися. Ігор був без розуму від Анжели. Молодий чоловік полюбив доньку Анжели як свою власну. А Настенька по-дитячому щиро і швидко почала називати його татом.

Чарівний фікус

Дурне запізнення на Новий рік подарувало двом парам любов, розділивши життя на «до» і «після», на «без» і «с». Це справжнє диво! Але подругам хотілося ще одного, самого банального дива, яке відбувається з тисячею жінок! Вони мріяли про дітей. Світла марила первістком, Анжела — другим малюком від коханого чоловіка. Не виходило.

Йшли роки. П’ять. Сім. Подруги не втрачали надії. Таблетки. Аналізи. І кожен Новий рік під бій курантів — заповітне бажання про таку довгоочікувану дитину. Але ці бажання чомусь ніяк не збувалися.

Але якщо ви думаєте, що новорічні історії закінчуються просто так, то дуже навіть помиляєтеся! Потрібно вірити в дива! І наші героїні про це прекрасно знають.

Одного разу Анжела пилососила килим і вирішила пройтися фікусом, за яким попросила доглянути сусідка. Пилосос випадково затягнув і «з’їв» один листок. Звичайно, шкода, але нічого не поробиш. Анжела тільки згадала, що фікус — квітка родючості, яку заводять жінки, які мріють про дитину. Вони з чоловіком посміялися і забули про цю подію. Яке ж було їхнє здивування, коли через тиждень Анжела дізналася про свою вагітність! Тут вже вся родина згадала про чарівну квітку і навіть подякувала їй! Адже пройшло цілих 8 років очікувань.

А Анжела передумала повертати квітку сусідці. Вона знала чоловіка, якому він був потрібен більше. І хоча спочатку її подруга Світлана поставилася до нового мешканця скептично, все ж впустила його до себе в будинок. Доглядала, любила. Фікус пропадав, але Свєта продовжувала його старанно поливати. Нагорода прийшла не відразу. Лише через кілька років Світла, яка вже й не мріяла стати мамою, дізналася, що вагітна.

Зараз син Анжели ходить до школи. Світлана народила спочатку одного хлопчика, а через пару років — другого. А моя мама все так само продовжує запізнюватися. Я сиджу біля вікна і розглядаю снігові візерунки, які подарувала зима. Впевнена, що наступний рік буде особливим! Адже рівно в дванадцять я загадаю і своє заповітне бажання.

У трьох різних квартирах в одному дворі готувалися до Нового року три подруги. Цього разу вони відзначали свято окремо, але домовилися рівно о першій годині ночі зустрітися на площі біля ялинки. Світлана і Анжела прийшли вчасно, а моя мама, як зазвичай, затримувалася.