Краса Моє татуювання: Креативний директор Настя Кондратьєва про випадкову кішку і власний логотип

У рубриці «Моє татуювання» ми розпитуємо героїнь про їхні улюблені малюнки на тілі і те, як вони з’явилися. Сьогодні про свої татуювання розповідає колишній креативний директор і співзасновник ресторану «Будинок культур» Настя Кондратьєва.

Настя Кондратьєва

колишній креативний директор і співзасновник ресторану «Будинок культур»

Особистий логотип як нагадування про те, що я завжди можу більше Першу татуху я зробила років у вісімнадцять. Через дванадцять років моє ставлення до тата сильно змінилося. Якщо раніше кожне татуювання було дуже продуманим, мудрим, я повинна була прожити з ідеєю рік, щоб переконатися, що воно мені не набридне, то з часом я стала ставитися до цього простіше. А коли сама почала бити, так взагалі. Могла набити собі що-небудь просто так, зважитися дуже швидко. Але про жодне татуювання я не шкодую.

Кінець 2018 року. Я в повному вогні, працюю над «Будинком культур», ресторан ще не запустився, але вже щосили х * * * * т вечірки. Працюю як проклята, відчуваю себе жахливо втомленою, мрію просто дотягнути до новорічних канікул. Вперше роблю такий великий проект, відчуваю страшний синдром самозванця. Моя подруга придумала мені логотип, намалювала ескіз. Це, по суті, НК — Настя Кондратьєва, тільки у К немає палички, і в підсумку виходить «Настя більше». Вона сказала, що придумала це, так як у мене зараз непростий час, я стрибаю вище голови і постійно в собі сумніваюся. А тату буде таким нагадуванням про те, що ти завжди можеш більше, ніж ти думаєш. Я довго думала, куди її набити. Хотілося на праву руку, але я правша, відповідно, лівою рукою бити не можу. У якийсь момент я зрозуміла, що якщо суть татуювання «Ти можеш більше», то буде смішним перформансом спробувати набити її лівою рукою. Думала, вийде погано, кострубато. Але, як не дивно, вийшло досить рівно. Мабуть, я дійсно можу більше, ніж д

умаю. Я люблю поставити себе в ситуацію, коли відбувається щось випадкове. Наприклад, ти наосліп вибираєш подарунок з мішка. Мені завжди дістається не щось зовсім відстійне, але і не щось кльове. Міцний середняк. Але сам ефект несподіванки я дуже люблю, обожнюю дивуватися. Так сталося і з татуюванням кота. У Єкатеринбурзі є бар, де роблять рандомні татуювання. Я поїхала туди, у чуваків виявилося десь сорок ескізів, може, навіть більше. Це такий панкушний бар, де дорослій людині років дев’ятнадцять. Повз проходить хлопець з дівчиною, він каже їй: «Тобто ти хочеш сказати, що він кожен раз кидає тебе на тусі і просто йде в слем?» Я дико сміюся. Виглядаю як чиясь мама, яка прийшла за бухим синком. Підходжу до автомата, який виглядає як автомат для продажу бахіл у поліклініках. Всередині кожного пластикового кружечка лежить ескіз. Є як нормальні варіанти, так і величезний логотип групи «Арія» або жінка з ділдо в роті. Думаю, що випаде, те і наб’ю, все серйозно. Кладу в автомат монетку, випадає величезна кішка з вигнутою спиною на тлі цифри тринадцять. Ескіз великий, сантиметрів десять. Дивлюся на нього з жахом. Мало того, що він стилістично мені не підходить, так ще й на тілі просто немає місця. Не уявляю, куди його набити. Починаю страждати: з одного боку, це повна жесть, а з іншого — я собі пообіцяла. Ще раз кидаю монетку в автомат, але в цей момент вже розумію, що, навіть якщо мені випаде найкрасивіша татуха в світі, я все одно повинна набити кішку. Кажу майстрам: «Гаразд, давайте бити, але можна її хоча б зробити маленькою?» Не можна, принтера немає, ескіз йде тільки в оригінальному розмірі. Я вже не знаю, що робити, в повному сум’ятті дивлюся на ескіз. І тут мене осінило, кажу: «Чуваки, а можна тільки голівку від кішки?» Так вона у мене і з’явилася. Дуже люблю цю татуху, дуже люблю цю історію.