Мультсеріал «Що, якщо…?» — мила розвага для фанатів Marvel, але не більше того

Півгодинні епізоди радують альтернативними версіями знайомих героїв, але майже не несуть смислового навантаження.

11 серпня на стрімінговому сервісі Disney + стартував мультсеріал «Що, якщо…?». Це перший анімаційний проект кіновсесвіту Marvel, і в даному випадку незвичайна форма повністю відповідає задумці.

Мультсеріал заснований на коміксах, що виходили ще з 1970 ‑ х років. У них автори показували неканонічні версії персонажів, іноді змінюючи їхні долі найбільш химерним чином. Наприклад, в одному випуску розповідали історію Пітера Паркера, у якого не загинув дядько Бен. В іншому уявляли, що Каратель став Веномом.

Рівно той же підхід перекочував і в мультсеріал — і в цьому головне достоїнство «Що, якщо…?». Можливість відійти від канонів кіновсесвіту дозволяє авторам проекту радувати фанатів несподіваними сюжетами. А формат антології позбавляє від будь-яких зобов’язань перед подальшою історією.

Повна свобода фантазії

Представник вищої раси спостерігачів стежить за подіями в мультивселеній і в кожному з епізодів розповідає окрему історію. Дія в ній сильно відрізняється від того, що відбувається в звичному глядачеві світі Marvel.

У першій серії Пеггі Картер отримує сироватку суперсолдата, стає Капітаном Британією і разом з бойовими товаришами бореться проти Гідри. Хоча і без участі Стіва Роджерса теж не обходиться, однак він постає в абсолютно несподіваному образі.

У другій серії спустошувачі крадуть дитину — але не Пітера Куїлла, як було в «Вартових галактики», а Т’Чаллу. У третій Нік Ф’юрі і дуже незвичайна команда Месників стикаються із загадковими вбивствами. Буде навіть епізод, де Кіллмонгер рятує Тоні Старка. А одного разу світ Marvel і зовсім захоплять зомбі.

Проекти кіновсесвіту вже щільно влаштувалися на Disney +. Причому всі три вийшли серіалу — «Ванда/Вижн», «Сокіл і Зимовий солдат» і «Локи» — повністю продовжували теми повнометражних фільмів і готували до подальших подій. Формально «Що, якщо…?» можна вважати розвитком останнього: паралельні світи з’явилися якраз з подачі бога хитрощів, і глядача вже познайомили з десятком версій чарівного героя.

Але якщо «Локи» в підсумку ставав поворотною точкою в розвитку кіновсесвіту Marvel, то мультсеріал просто іронічно обігрує вже знайомі історії. Що ще важливіше — навіть епізоди самого «Що, якщо…?» розгортаються не в одному світі: кожна півгодинна серія обнуляє сюжет.

І це добре, оскільки вибудовувати щоразу повноцінний альтернативний світ було б нерозумно: канонічні історії виглядає набагато цікавіше. Тим більше що про більшість героїв детально розповідали в сольних проектах.

Наприклад, Пеггі Картер присвятили два сезони серіалу. Тут же її становлення, аналогічне долі Роджерса в «Першому меснику», проскакує за лічені хвилини. Та й незвичайних версій Локі раніше показали більш ніж достатньо.

Тому нові варіації героїв не змінюють канон. Сюжети «Що, якщо…?» — просто розвага: у кожній серії можна гадати, чим же здивують автори цього разу.

Непотрібна мораль

Проблема лише в тому, що автори мультсеріалу в якісь моменти намагаються зробити його серйознішим, ніж варто було б. У першій серії не обходиться без традиційної в останні роки теми сильних жінок: Пеггі Картер навіть за наявності суперсил не дають розкрити свій потенціал.

Далі Т’Чалла знову виступить зразком благородства і перевиховає банду злочинців. У третій серії спробують загравати з детективом, обставивши дію в дусі знаменитих «Хранителів».

Але серйозні теми навряд чи можна вважати вдалими. Причин дві. По-перше, для розкриття драми або детектива все ж потрібно більше часу. За півгодини глядачів лише поверхово знайомлять зі схематичним світом. А по-друге, сюжети все одно залишаться переказом класичних історій для фанатів.

Серіал побудований лише на обмані очікувань: герої поводяться не так, як показували раніше, і говорять зовсім інші фрази. Це робить кожну історію іронічною, тому спроби додати в них соціальності швидше заважають, ніж допомагають перейнятися сюжетом.

Спрощена картинка у стилі коміксів

Ще до релізу серіалу виникло чимало суперечок між шанувальниками на тему візуального ряду. На тлі безлічі передових проектів Pixar, динаміки «Людини ‑ павука: Через всесвіти «або хоча б впізнаваної авторської анімації» Що, якщо…? «виглядає занадто просто.

Швидше за все, творці хотіли показати подобу жвавого коміксу. Причому, на жаль, не в стилістиці Джима Лі або Дейва Гіббонса, які промальовували кожну деталь, а зі схематичністю Майка Міньоли. При цьому у аніматорів, на відміну від сценаристів, не було повної свободи: вони повинні зберегти в персонажах риси оригінальних акторів з кіно.

Тут точно виявиться плюсом формат виходу мультсеріалу. Якби Disney + наслідував приклад Netflix, то на третьому ‑ четвертому епізоді глядачі напевно б втомилися від специфічної картинки. А півгодини на тиждень пролетять непомітно.

Хоча у багатьох напевно залишиться відчуття, що історія виглядала б цікавіше, якби антологію побудували в тому ж стилі, що і «Любов, смерть і роботи», зробивши для кожного епізоду індивідуальний стиль. А так залишається стежити лише за сюжетом, анімація навряд чи когось здивує або навіть просто запам’ятається.

«Що, якщо…?» лише ілюструє ідею мультивселеною, не додаючи нічого важливого в основні сюжети. Але в цьому ж і його головна гідність: Marvel ненадовго відходить від канонів і просто розважає глядача, показуючи найбільш шалені варіації улюблених персонажів. Адже після Локі ‑ алігатора здивувати фанатів можна тільки зомбі Капітаном Америкою.