Найшвидший танк BT-7 створювався не для оборони

«І танки наші швидкі…» Цей рядок відомої пісні з популярного в тридцяті роки кінофільму «Трактористи» якнайкраще висловлює суть радянської військової доктрини передвоєнних років. Не потужні і не непробивні, на першому місці — швидкість.

Танки серії БТ в самій своїй назві містять інформацію про головну гідність цієї техніки. Літера «Б» означає «швидкохідний», і не дарма. 62, а тим більше 86 кілометрів на годину — непоганий показник навіть для бронетехніки XXI століття, а в першій третині XX він здавався фантастичним. Танк BT-7 — найшвидший танк свого часу, це факт. Залишається лише зрозуміти, для чого він створювався, дізнатися, як це відбувалося, і розібратися, чому наші співгромадяни так мало знають про цей шедевр.

Головними елементами конструкції, що дозволяють розвивати велику швидкість, в будь-якій машині є ходова частина і двигун. Зрозуміло, значення має і вага, стосовно танка — маса броні. Але завдання інженера полягає в тому, щоб знайти оптимальне співвідношення цих параметрів для того, щоб виконати технічне завдання максимально повно. Найшвидший танк у світі був оснащений підвіскою Крісті, яку сьогодні застосовують творці бронетехніки всього світу, тоді ж, на початку тридцятих, її просту геніальність змогли оцінити тільки радянські інженери. Більш того, західним конструкторам знадобилося не менше двох десятків років для того, щоб прийти до цього рішення.

Першим у модельному ряду став танк BT-2, колісно-гусеничний. У своїй основі він вже володів усіма ознаками сучасної агресивної машини, здатної в короткий термін долати великі відстані, спрямовуючись у прориви, охоплюючи ворожі військові з’єднання та міста. Особливість конструкції — її здатність рухатися як на гусеничному, так і на колісному ходу, тобто поєднання швидкохідності з прохідністю. Виходячи з цієї специфічної межі, можна зробити висновок про призначення машини: по радянській території, яка завжди відрізнялася складним дорожнім рельєфом, найшвидший танк повинен був переміщатися на гусеницях, а при перетині кордону йому залишалося лише їх скинути, як зайву тягар, і мчати далі по трасах і автобанах. Двигун був карбюраторним, що дозволяло використовувати захоплений при наступі бензин. BT-2 став експериментальним, вироблявся в 1933 році, коли агресивні плани Гітлера тільки починали зріти в його запаленому мозку. Вже в 1934 році з радянських конвеєрів вже сходили нові машини BT-5. Озброєння складалося з 45-міліметрової гармати і кулемета.

1935 рік став датою народження BT-7. Нічим подібним на той момент не володіла жодна з країн світу, це був найшвидший танк, але і за іншими показниками він став кращим. Калібр баштового знаряддя — 45 або 76 мм (залежно від модифікації), лобове похиле бронювання 22 мм, двигун дизельний В 2, 400 к. с. Екіпаж — «три танкісти, три веселі друга».

Бойове «хрещення» найшвидший танк прийняв у Монголії, коли була проведена блискуча наступальна операція з розгрому японських військ. Тоді ж позначилася і «європейська орієнтація» цієї машини, вузькі гусениці в’язли в піску, а про колісне пересування не могло бути й мови. Ті ж недоліки проявилися і під час Фінської кампанії, однак змінювати конструкцію чомусь не поспішали.

Причина, з якої найшвидший танк не проявив себе в роки Великої Вітчизняної війни, все та ж. БТ створювався для європейського театру військових дій, а його можливості і гідності в умовах бездоріжжя залишилися нереалізованими.

Вироблено швидкохідних танків було чимало, понад 5 тисяч. Ті з них, які вдалося зберегти після катастрофічного початку війни, знайшли своє застосування в 1945 році, під час стрімкої наступальної операції, в результаті якої було знищено Квантунське угруповання чисельністю в 1 млн. 400 тис. японських солдатів і офіцерів. Радянські втрати склали близько 12 000 осіб.