Недержание мочи: можливі причини та терапія

Недержание мочи — очень распространенная и крайне деликатная проблема, с которой сталкиваются миллионы людей вне зависимости от пола и возраста. На жаль, дуже часто пацієнти не звертаються за допомогою до лікаря, намагаючись впоратися з недугою самостійно.

Недержання не є природним для організму. Це захворювання, яке потребує лікування. Саме тому варто дізнатися більше про причини появи та ефективні терапевтичні методи, що допомагають впоратися з недугою.

Що є хворобою?

Багато людей сьогодні шукають інформацію про причини і лікування недержания сечі. Але для початку варто ознайомитися з деякими анатомічними та функціональними особливостями сечовидільної системи.

Як відомо, сеча продукується нирками, з яких по сечовику потрапляє в сечовий міхур. У міру накопичення рідини тиск на стінки бульбашки посилюється, що активує нервові рецептори — у людини виникає бажання випорожнитися. У нормі люди можуть контролювати процес, стримувати сечовипускання протягом досить тривалого часу завдяки роботі сфінктерів. Але іноді процес порушується — сеча може витікати самостійно, без позивів, або ж позиви можуть бути настільки інтенсивними, що пацієнт просто не може стриматися.

Від такої проблеми страждає багато людей. Згідно зі статистикою, приблизно 40% жінок стикаються з такою проблемою після настання менопаузи. У чоловіків подібна недуга діагностується в 4-5 разів рідше, але ймовірність її розвитку також виключати не варто. Багато пацієнтів вважають мочі природним процесом, пов’язаним з поступовим старінням організму. Це помилкова думка — недержання є патологією, яку потрібно лікувати.

Нестриманням сечі: причини і фактори ризику

Відсутність контролю над сечовипусканням може розвиватися під впливом багатьох факторів. Список можливих причин досить значний:

• Як свідчить статистика, жінки страждають від подібної патології в рази частіше. Це пов’язано з деякими анатомічними відмінностями жіночої сечостатевої системи.
• До факторів ризику відносять і літній вік. Наприклад, недержання сечі у жінок після 50 років (так само як і у чоловіків) діагностується набагато частіше, ніж у молодих пацієнтів. Це пов’язано з слабкістю м’язів і зв’язок в малому тазу, а також зміною гормонального фону. Наприклад, у представниці прекрасної статі після настання менопаузи значно знижується рівень естрогенів, що позначається на структурі м’язових і сполучних тканин.
• Нестримання сечі у чоловіків нерідко розвивається на тлі проблем з передміхуровою залозою (наприклад, хронічний простатит, аденома, утворення злоякісних пухлин).
• До факторів ризику відносять і ожиріння. Надмірна вага створює додатковий тиск на таз, що призводить до зміщення органів, розтягнення м’язів і зв’язок.
• Вважається, що ймовірність появи такої проблеми підвищується на тлі куріння.
• Значення має харчування і питний режим. Наприклад, такі продукти і напої, як шоколад, томати, кава, алкоголь дратують слизову оболонку сечового міхура, що при наявності деяких інших факторів може призвести до розвитку нестримання.
• Часто розвивається нестримання сечі у жінок після вагітності та пологів. Справа в тому, що зростання плоду призводить до зміщення органів малого тазу, розтягнення зв’язок, ослаблення м’язів. Крім того, під час пологів тканини нерідко травмуються, результатом чого також є проблеми з сечовипусканням.
• Спровокувати недержання можуть і різні неврологічні розлади, що виникають, наприклад, на тлі розсіяного склерозу або в результаті інсульту.
• Є й ряд інших захворювань, які в певних ситуаціях можуть призвести до порушень сечовипускання. До їх списку відносять цукрових діабет, хвороби нирок, хронічні запори, інфекції сечовевидних шляхів, ураження периферичних нервів і спинного мозку.
• Нестриманням сечі може бути побічним ефектом від прийому певних препаратів, зокрема, адреноблокаторів, гормональних засобів, сечогінних ліків тощо.
• Має місце якась генетична схильність.
• Захворювання часом розвивається після перенесених хірургічних процедур на органах малого тазу.
• Проблеми з’являються внаслідок деяких захворювань сечостатевої системи, якщо на їх тлі спостерігається формування рубцевих тканин.
• Недержание мочи у женщин 50 лет и старше может быть связано с частичным или полным выпадением внутренних органов репродуктивной системы.
• Недуга може бути пов’язана з радіаційним опроміненням.

Стресове недержання: особливості клінічної картини

Про стресове недержання говорять у тому випадку, якщо сечовипускання відбувається мимоволі під час напруги черевної стінки і збільшення внутрішньобрюшного тиску. Наприклад, такі епізоди трапляються під час кашлю, гучного сміху, чхання, підйому тяжкостей. При цьому позивів до випорожнення сечового міхура немає — просто відбувається виділення невеликої кількості сечі.

Стресове недержання найчастіше пов’язане з ослабленням м’язів тазового дна і зниженням рівня колагену в зв’язках. У більшості випадків з подібною проблемою стикаються жінки.

Ургентна форма захворювання

Поширеною вважається і ургентна (імперативна) форма захворювання. В даному випадку позов до випорожнення виникає, але носить повеливий характер. Пацієнт відчуває непереборну потребу помочитися, причому негайно. Стриматися або хоча б злегка відстрочити сечовипускання практично неможливо.

Імперативний позов може виникнути після виходу з теплого приміщення на холод. Спровокувати сечовипускання може звук поточної води або вплив інших факторів зовнішнього середовища. У будь-якому випадку, процес сечовипускання пацієнт контролювати не може, що призводить до маси ускладнень соціального характеру (людина буквально боїться вийти на вулицю, приймати гостей, спілкуватися з людьми).

Функціональне недержание

Часом недуга ніяк не пов’язана з порушенням структури сечостатевої системи — всі органи зберігають функціональні властивості, але контролювати сечовипускання все ж не вдається. Причини нестримання сечі в даному випадку можуть бути такими:

• прогресуюча хвороба Паркінсона;
• хвороба Альцгеймера, деменція та інші форми недоумства;
• важкі депресивні стани та деякі інші психічні розлади.

Інші типи недержания

Існують й інші форми недержання сечі, випадки розвитку яких також часто реєструються в сучасній медичній практиці.

Це:

• Нічний енурез — мочовипускання під час сну. Від такої патології найчастіше страждають діти.
• Синдром нейрогенного сечового міхура, при якому порушена іннервація органів сечовипускання (пацієнт просто не відчуває позивів і, відповідно, не має можливості їх контролювати).
• Ятрогенне недержання розвивається на тлі прийому деяких препаратів.
• Недержание переполнения (парадоксальное) связано с переполнением и последующим перерастяжением мочевого пузыря. Дана форма захворювання, як правило, пов’язана з порушенням нормального відтоку сечі на тлі аденоми простати, ракових захворювань, стриктури уретри тощо. У більшості випадків розвивається таке недержання сечі після 50 років.
• Можлива і змішана форма захворювання, яка поєднує в собі симптоми імперативного і стресового недержання.

У процесі діагностики дуже важливо визначити форму захворювання і причини його виникнення. Тільки так лікар зможе скласти дійсно ефективну схему терапії.

Можливі ускладнення

Це дуже поширена проблема, з якою стикаються мільйони людей, особливо у зрілому віці, після 50 років. Недержание мочи при отсутствии лечения может привести к неприятным, а порой и опасным осложнениям:

• Як свідчить статистика, порушення відтоку сечі, застій рідини, зміна структури сечостатевих органів підвищує ризик розвитку циститів, уретритів, пієлонефритів та інших захворювань.
• Виділяється сеча, як правило, контактує зі шкірою, дратує ніжні тканини в області проміжності і на внутрішній стороні стегон. Поступово шкіра червоніє, на ній з’являються опрілості. Патологічні процеси нерідко призводять до розвитку дерматиту, підвищується ризик інфікування тканин патогенними бактеріями та грибками.
• Зрозуміло, недержання сечі просто не може не позначитися на емоційному стані пацієнта. Нездатність контролювати власну сечову бульбашку змушує людину змінити спосіб життя. Люди, які страждають від подібної проблеми, стають замкнутими, відчувають проблеми зі спілкуванням, статевим життям тощо. Спостерігається зниження працездатності, розвиток різних неврозів і депресивних станів.

Природно, своєчасне лікування (в тому числі і хірургічне) і правильний спосіб життя можуть звести до мінімуму ймовірність розвитку ускладнень. Саме тому ні в якому разі не варто відмовлятися від лікарської допомоги.

Діагностичні процедури

Про появу такої проблеми обов’язково потрібно повідомити лікаря. Правильно проведена діагностика вкрай важлива. Фахівець повинен визначити причину появи захворювання (наприклад, недержание сечі у літніх може бути викликано іншими причинами, ніж та ж проблема у молодих пацієнтів).

• Спочатку проводиться загальний огляд і збір даних для анамнезу. Лікар ставитиме питання про раніше перенесені захворювання, спосіб життя, повсякденні звички. Напевно фахівець попросить вести щоденник сечовипускань.
• Також пацієнт здає аналізи крові і сечі — це дає можливість виявити наявний запальний процес.
• За допомогою м’якої трубки і спеціального катетера вимірюється обсяг залишкової сечі (в нормі цей показник не повинен перевищувати 50 мл). Таку саму процедуру можна провести за допомогою ультразвукового сканера.
• Інформативною є і цистометрія. Під час процедури лікар може визначити максимальний обсяг сечового міхура, а також тиск, який здатні витримати стінки органу.
• Урофлоуметрія — процедура, яка дозволяє виміряти швидкість потоку сечі.
• Обов’язковою є і цистоскопія. Це ендоскопічна процедура, під час якої лікар за допомогою спеціального обладнання ретельно оглядає внутрішню поверхню сечового міхура для того, щоб виявити ті чи інші відхилення (наприклад, поява новоутворень, рубцевих тканин тощо).
• Електроміографія проводиться в тому випадку, якщо є підозра на порушення провідності в нервових волокнах. Під час процедури використовуються спеціальні датчики, які вимірюють електричну активність м’язів і нервів навколо сфінктера сечового міхура.

Медикаментозне лікування

Відразу ж варто сказати, що лікування недержания сечі обов’язково має бути комплексним. Терапія включає в себе як медикаментозні засоби, так і інші методики.

Як свідчить статистика, препарати, що використовуються в сучасній медицині, найбільш ефективні при імперативних формах захворювання. Лікування в даному випадку спрямоване на зняття м’язових спазмів, нормалізацію нервової провідності:

• Антихолінергічні препарати допомагають зняти спазм з м’язових стінок сечового міхура, тим самим збільшивши його обсяг. Ліки допомагають впоратися з учнівськими позивами, які з’являються ще до того моменту, як бульбашка наповниться.
• Лікування недержания сечі у чоловіків часом відбувається за допомогою альфа-блокаторів. Такі препарати забезпечують розслаблення гладких м’язів, а також допомагають впоратися з аденомою передміхурової залози (збільшення простати нерідко є причиною нестримання).
• Впоратися з імперативними позивами часом допомагають і антидепресанти.
• Якщо порушення сечовипускання пов’язане з менопаузою, то жінкам можуть бути призначені гормональні препарати.

Негайні методи терапії

Медикаментозне лікування недержання сечі здатне зменшити прояв деяких симптомів, але, на жаль, повністю усунути проблему не здатне. Саме тому в схему терапії включають і деякі інші процедури:

• Обов’язковими є вправи Кегеля. Така фізкультура допомагає зміцнити м’язи тазового дна, поліпшити кровообіг, усунути застійні процеси. Вправи прості, тому доступні людям незалежно від статі і віку. Їх потрібно повторювати щодня.
• Ефективним є тренування сечовипускання. Суть її проста: відчуваючи позиви до випорожнення, потрібно спробувати їх стримати хоча б протягом декількох хвилин. Надалі інтервал між сечовипусканнями слід поступово збільшувати. В ідеальному варіанті пацієнту вдається скласти графік випорожнення і чітко йому слідувати.
• Кава, какао, алкоголь, спеції і прянощі потрібно виключити з раціону, оскільки ці продукти дратують стінку сечового міхура і провокують його неконтрольоване випорожнення.

Недержание мочи: операція

Якщо мова йде про легкий ступінь нестримання, то вправ і невелику корекцію способу життя буде достатньо для того, щоб усунути проблему. Але іноді єдиним виходом є хірургічне втручання.

• У більшості випадків проводиться встановлення спеціальних слінгів, які нормалізують процеси сечовипускання, знімають тиск зі стінок сечового міхура.
• У більш важких випадках проводиться операція Берча. Це повноцінна полісна процедура, яка передбачає прикріплення верхньої частини вологолища до черевної стінки хірургічним шляхом.
• Якщо має місце порушення роботи сфінктера, то пацієнту можуть встановити внутрішній імплантат (свого роду манжету на сечовоподібному каналі), яким керують за допомогою спеціального насоса. У більшості випадків штучні сфінктери встановлюються чоловікам, які перенесли оперативне видалення передміхурової залози.
• Іноді лікар вводить в область сфінктера і сечовоподібного каналу спеціальні сухі суміші, в складі яких присутній колаген. Суміш допомагає надати обсяг навколишнім тканинам, зробити сфінктер більш еластичним і пружним.
• Якщо мають місце неврологічні порушення, то пацієнтам іноді рекомендують сакральну стимуляцію (стимуляцію хрещених нервів). В область хрестця встановлюється спеціальний пристрій, який нормалізує процеси передачі нервових імпульсів до сечового міхура і в зворотному напрямку.

Лікування народними засобами

Відразу ж варто сказати, що домашні ліки можуть бути тільки частиною допоміжної терапії — вони не здатні повністю усунути недержання або ж ліквідувати причину його появи.

• Деякі народні знахарі рекомендують щодня пити укропний відвар. Для його приготування потрібно засипати столову ложку насіння кропу в термос, залити все склянкою окропу, закрити кришкою і наполягати протягом двох годин. Далі отриману суміш проціжують і п’ють.
• Ефективним вважається відвар з листя звіробою і брусники. З суміші сушених трав готують чай, який вживають щодня (можна злегка підсолодити).
• Можна приготувати настій з кукурудзяних рилець. Чайну ложку сировини заливають склянкою окропу, накривають кришкою і наполягають протягом 15 хвилин. Суміш потім проціжують і випивають.

Зрозуміло, займатися самолікуванням в даному випадку не варто. Якщо ви все ж зважилися приймати ліки домашнього виготовлення, то спочатку потрібно обов’язково проконсультуватися з лікарем.