Невський п’ятачок: там, де вставала земля на диби

В історії ВВВ налічується чимало трагічних сторінок, кровопролитних битв і епічних битв. Боям на Волзі та Дніпрі, під Курськом і Харковом, на Віслі та Одері присвячені десятки художніх фільмів, сотні літературних творів, історичних досліджень і мемуарів. Менш відомий легендарний плацдарм під назвою «Невський п’ятачок», де в період з вересня сорок першого по січень сорок третього розгорталася героїчна і кривава епопея, яка стала однією з найтрагічніших сторінок нашої військової історії.

На крихітній ділянці землі вздовж правого берега Неви в зазначений період йшли практично безперервні виснажливі бої. На клаптик суші, який займав площу в два з половиною кілометри по фронту і сімсот метрів в глибину, щоночі, заповнюючи незліченні денні втрати, під шквальним вогняним смерчем висаджувалися все нові і нові частини, щоб продовжувати утримувати єдиний плацдарм на території, захопленій ворогом. Невський п’ятачок повинен був стати тим трампліном, з якого планувалося почати операцію з деблокування обложеного величезного вмираючого Ленінграда, переповненого не тільки місцевим населенням, але і численними біженцями з Прибалтики.

Першого вересня війська групи армій «Північ» оволоділи Естонією, а дивізії радянської 23-ї армії на Карельському перешийку змушені були відійти на кордон державного кордону 1939-го року. Фіни знову зайняли свої позиції на річці Сестрі. Четвертого вересня далекобійні знаряддя французького виробництва вісімнадцятої німецької армії вперше відкрили вогонь по міських кварталах Ленінграда. Броньований каток Вермахту невблаганно наближався до міста. За вересень по Ленінграду було випущено 5364 снаряди.

Шостого вересня Гітлер наказав генерал-фельдмаршалу Леєбу оточити місто і з’єднатися з фінськими військами північніше нього на правому березі Неви. Зараз можна тільки здогадуватися, якою була б доля Ленінграда, якби частинам сто п’ятнадцятої стрілецької дивізії не вдалося захопити і героїчно утримувати Невський п’ятачок, рясно політичний кров’ю радянських воїнів. Особливо враховуючи той факт, що в цей же день (6-го вересня) німці оволоділи стратегічно важливою залізничною станцією Мга, а восьмого числа припав Шліссельбург.

Невський п’ятачок на карті виглядає простою вузькою смужкою берегової лінії. Але саме цьому клаптику суші радянське командування відвело вирішальну роль у наступальній операції з прориву блокадного кільця. За статистичними даними тут полягло близько п’ятдесяти тисяч радянських воїнів. Наступ планувалося вести в напрямку синявінсько-шліссельбурзького виступу — найвужчої ділянки фронту, де гітлерівцями було вбито десятикілометровий клин між військами двох радянських фронтів — Волховського і Ленінградського. Скориставшись сприятливим рельєфом місцевості, ворог звів тут три потужні оборонні лінії.

У ніч з дев’ятнадцятого на двадцяте вересня підрозділам четвертої бригади морської піхоти, сто п’ятнадцятої СД і першої стрілецької дивізії НКВС вдалося під ураганним, шквальним вогнем форсувати 600-метровий водний рубіж і закріпитися на правому березі Неви. Цей крихітний стратегічний плацдарм і отримав влучну назву «Невський п’ятачок». Фото і кадри військової кінохроніки відобразили переорану снарядами і вириту кулями землю, якій належало зіграти найважливішу роль у долі обложеного Ленінграда.

Зачепившись за круті обривчасті схили невського берега, наші воїни своїми життями оплачували прийдешню перемогу. Панування в небі «Люфтваффе» дозволяло точно встановити час чергової переправи на Невський П’ятачок свіжих підрозділів, внаслідок чого багато воїнів знаходили свій останній притулок у холодних водах Неви. Селище Дубрівка виступало своєрідним накопичувачем, стартовим майданчиком, який постійно підживлював плацдарм свіжими військами.

Саме тут на абсолютно відкритій прибережній смузі під безперервним і жорстким вогневим впливом артилерії і авіації противника наспіх сколочувалися десантні батальйони, роти і полиці, які тут же відправлялися в киплячий від вибухів котел Неви. Єдиною надією десантників була нічна мить, яка виручала аж ніяк не завжди. Через неймовірну концентрацію військ на вузькій ділянці у противника була можливість вести вогонь навіть наосліп.