Нову мову приносять чоловіки

Населення сучасної Ісландії несе різні етнічні сигнали в чоловічій і жіночій лініях ДНК: у Y-хромосомах простежується скандинавське коріння, а в мтДНК, що передається від матерів, — спадщина з Британських островів. Ісландська мова безпосередньо пов’язана саме з батьківськими, скандинавськими, лініями, а не з материнськими, британськими. Фото з сайту www.stranz.ru

Англійські вчені представили кілька ясних прикладів, що показують, що поширення мови співвідноситься з поширенням Y-хромосом іммігрантів-чоловіків. При цьому генні маркери мігрантних мтДНК, що привносяться жінками, не корелюють з поширенням тієї чи іншої мовної групи. На основі цих даних вчені зробили висновок, що саме чоловіки відіграють провідну роль у поширенні та зміні мов на новій території. Вони підкреслили, що при аналізі генетичних даних все ж не можна ігнорувати історію народу, оскільки нерівномірне географічне поширення чоловічих і жіночих генів має потужну соціокультурну основу.

У журналі Science в розділі «Перспективи» (Perspectives) опубліковано короткий огляд, присвячений генетиці мовних груп. У даному випадку слово «генетика» не пов’язане з походженням мовних груп, а, навпаки, вживане в своєму основному, біологічному значенні. В огляді поставлено питання: як сучасна наука пов’язує різноманітність різнорідних генних маркерів і різноманітність і походження мовних груп? Лінгвісти опрацьовують в основному три механізми, що регулюють впровадження мови на нову територію: географічний (віддаленість носіїв різних мов одна від одної, географічні бар’єри між різними народностями), історичний (завоювання, подорожі тощо) і соціокультурний (різні господарські та культурні процеси).

Останнім часом став розвиватися генетичний підхід до розшифровки мовних впливів. Так, виявилося можливим відстежити зв’язок між рівнем генетичного поліморфізму в тому чи іншому регіоні з лінгвістичними характеристиками носіїв генів. Таким способом виявляється, які предки формували генофонд носіїв тієї чи іншої мови, як поширювалися гени і мова — разом або окремо. Різниця в траєкторіях і швидкостях генетичних і лінгвістичних потоків повинна бути інтерпретована з соціокультурних або географічних позицій.

Це напрямок досліджень в лінгвістиці (або, навпаки, в генетиці?) порівняно новий, так що методичні нюанси опрацьовані явно недостатньо. Зокрема, відомо, що результати аналізу за різними генетичними маркерами виходять різні, особливо чітко різниця проявляється, якщо взяти мітохондріальні гени (мтДНК) і Y-хромосоми. Перші поширюються виключно по материнській лінії, а другі — по батьківській. Логічно припустити, що різниця в даному випадку зовсім не методична, а відображає різний внесок, який чоловіки і жінки роблять у розвиток мови. Якщо це так, то лінгвістам доведеться враховувати в рамках соціальних механізмів еволюції мов ще й положення статей у суспільствах носіїв мов, принципи влаштування сім’ї. Автори огляду, Пітер Форстер (Peter Forster) з кембриджського Коледжу Мюррея Едвардса і Колін Ренфрю (Colin Renfrew) з кембриджського Археологічного інституту Макдональда, змалювали ряд даних на підтвердження цієї гіпотези.

Ось цікаві приклади. У недавньому дослідженні вивчався зв’язок генетики, географії та лінгвістики у африканських народів. Акцент був зроблений на відмінностях у кореляції цих трьох показників за чоловічими (Y-хромосоми) і жіночими (мтДНК) лініями. Потрібно підкреслити, що виконана робота актуальна ще й тому, що африканські мови вважаються одними з найбільш примітивних на планеті, так що вчені спробували наблизитися до розуміння найдавніших етапів розвитку мовних сімей.

Різноманітність генетичних маркерів Y-хромосом скорельована з поширенням мов банту та інших нігеро-конголезьких мов (Niger-Congo languages). А поширення маркерів мтДНК дуже мало пов’язане з поширенням мов. Це демонструє наступний графік.

Зв’язок генетики з географією і лінгвістикою: чорні стовпчики — кореляція між генетикою і лінгвістикою, білі — між генетикою і географією. Ліворуч — дані по всіх популяціях і, відповідно, мовних групах, праворуч — з вибірки виключені дані по банту. Графік зі статті Wood et al., 2005

Варіабельність Y-хромосоми пов’язується з мовою, а не з географічним розташуванням носіїв мови (коефіцієнт кореляції 0,33 проти -0,08). Коефіцієнт кореляції мтДНК однаковий і в тому і в іншому випадку — і в обох випадках він низький. Внесок різних народів у генетичний сценарій лінгвістичної п’єси вчені визначили, виключивши дані щодо носіїв мови банту, найпоширенішого (і, відповідно, з найбільшим числом носіїв) з африканських мов. Без цього потужного внеску картина змінюється на протилежну (права частина графіка). Варіабельність Y-хромосом більше не визначається лінгвістичними параметрами, зате скорельованість мінливості мтДНК і географії явно збільшується. Ці дані означають, що характерна картина поширення Y-хромосоми і мтДНК виходить за рахунок носіїв мови банту.

Банту — носії сільськогосподарських традицій, перші африканські аграрії — близько 4000 років тому почали поширюватися із Західної Африки на південь і схід. Змішуючись з аборигенними мисливцями-збирачами, вони встановлювали нові сільськогосподарські технології, змінювали місцеву культуру і гени. Однак, як показують результати, чоловіки в цій лінгвістичній експансії грали істотно більш активну роль, ніж жінки. У патрілокальних суспільствах жінки приходять у сім’ю чоловіка, переймають звичаї сім’ї і разом з ними і мову.

Також в Індії, в межах австро-азіатської сім’ї мов, виявився висока частка (75%) привнесених гаплотипів Y-хромосоми. Джерелом цих привнесених алелей є народи Східної Азії (лінгвісти знайдуть у цих результатах додаткові аргументи щодо еволюції та коріння мов Індо-Тихоокеанського регіону). При цьому мтДНК була переважно місцева. Це означає, що і в цьому випадку в поширенні і видозміні мов основну роль відіграє чоловіча частина населення.

Один з найбільш переконливих прикладів, що ілюструють різну роль чоловіків і жінок у поширенні мов, дають народи Нової Гвінеї. Вважається, що стародавнє населення Нової Гвінеї розмовляло мовою, не спорідненою австронезійській групі (не-австронезійські мови). Під час експансії австронезійців відбувалося заселення прибережних зон Нової Гвінеї і разом з ним і зміна мови. Однак уздовж узбережжя залишилися ділянки, де населення розмовляє мовами не-австронезійської групи, так чи інакше схожими з давньою прамовою цього регіону.

І що ж — генетика носіїв стародавньої та австронезійської мов виявилася досить повчальною. Y-хромосомні маркери в «австронезійських» ділянках схожі з відповідними маркерами у малайсько-полінезійських народностей (австронезійська група), а у давніх не-австронезійських популяцій частка цих маркерів нікчемна. Але зате склад мтДНК у всіх популяціях більш-менш однаковий і містить близько 40-50% малайсько-полінезійських маркерів. Це означає, що експансія австронезійців йшла за рахунок розселення чоловіків, які брали собі дружин як серед місцевих дівчат, так і з тих, що прийшли разом з ними. Також прийшлих красунь забирали собі в дружини чоловіка аборигенних поселень. Дівчата приймали звичаї і мову, прийняту в спільнотах їхніх чоловіків. Особливо швидко поширюються пришлі Y-хромосоми, якщо в товариствах прийнято багатоженство (згадаймо, що в даний час носії генів Чингісхана складають піввідсотка всього чоловічого населення планети).

Такий же беззаперечний приклад відмінностей чоловічої і жіночої генетики у носіїв мови дає Ісландія. У цьому випадку конкурували дві пришлих мови, а не прийшлий з аборигенним, як у прикладах африканських і південно-східних народностей. У жителів Ісландії Y-хромосоми несуть численні і очевидні сліди присутності скандинавської колонізації, яку в основному здійснювали скандинавські вікінги в IX столітті і пізніше. Жіночі маркери мтДНК свідчать про те, що матерями ставали жінки Британських островів. Джерела чоловічих і жіночих генів у ісландців різні, з різних географічних місць і від носіїв різних мов. Яка ж мова в Ісландії? Звичайно ж скандинавський.

А ось у Гренландії все навпаки: генні маркери Y-хромосом європейські, а мова і мтДНК ескімосські, наслідувані від матерів. Європейським джерелом Y-хромосом у інуїтів є китобої, які століття за століттям сходили по своїх потребах на землю і, не затримуючись там надовго, залишали, однак, по собі генетичну пам’ять.

Цей приклад показує, що наявність сильного етнічного сигналу в складі Y-хромосом може не мати ніякого відношення до мови, так що неможливо судити про мову на основі виключно генетичних даних. Потрібно враховувати історію популяції та аналізувати можливі джерела іммігрантних алелей.

Джерела:

1) Peter Forster, Colin Renfrew. Mother Tongue and Y Chromosomes // Science. 2011. V. 333. P. 1390–1391.

2) Elizabeth T. Wood, Daryn A. Stover, Christopher Ehret, Giovanni Destro-Bisol, Gabriella Spedini, Howard McLeod, Leslie Louie, Mike Bamshad, Beverly I. Strassmann, Himla Soodyall, Michael F. Hammer. Contrasting patterns of Y chromosome and mtDNA variation in Africa: evidence for sex-biased demographic processes // European Journal of Human Genetics. 2005. V. 13. P. 867–876.

Олена Наймарк