Суперечки про релігію, драма і трохи жахів. Яким вийшов серіал «Опівнічна меса»

Новий проект режисера «Привидів будинку на пагорбі» швидше змушує задуматися, ніж лякає. І це добре.

24 вересня на стрімінговому сервісі Netflix виходить хоррор ‑ серіал «Опівнічна меса». Його сценарій написав Майк Фленеган, він же особисто поставив всі епізоди і виступив продюсером. В останні роки цей автор вже зарекомендував себе з найкращого боку серед шанувальників неспішних і естетичних жахів, зав’язаних на драмі. Він зрежисував «Привидів вдома на пагорбі», а також фільми «Доктор Сон» і «Гра Джералда». Але всі його найуспішніші проекти були засновані на відомих книгах. Тепер же Фленеган знімає за власною ідеєю.

І новий серіал виявився анітрохи не гіршим за попередні роботи режисера. Можливо, в «Опівнічній месі» не так багато страшних сцен. Зате чудово прописані персонажі і велика кількість діалогів перетворюють сюжет на неоднозначну драму з міркуваннями про релігію і людяність.

Історія про втрачених людей

Колись Райлі Флінн (Зак Гілфорд) п «яним потрапив в аварію, внаслідок чого загинула дівчина. Він відсидів у в’язниці і тепер повертається в батьківський будинок — на острівець Крокет ‑ Айленд з населенням всього в 127 осіб.

У цьому тихому місці життя тече без пригод. Шериф Хассан (Рахул Колі) навіть не носить пістолет. Адже найстрашніше, що може трапитися, — це місцевий п’яниця спробує розбити вікно. Причому після бешкетник просто засне у відкритій камері ділянки.

Разом з Райлі на острів приїжджає молодий священик — отець Пол (Хеміш Лінклейтер), який повинен підмінити місцевого пастора, який захворів під час паломництва. Саме з прибуттям Пола поселення дивовижно перетворюється: люди зцілюються від хвороб і на очах молодіють. Однак поступово з’ясовується, що за цим стоїть не тільки благо: всі жителі в небезпеці.

У своїй авторській роботі Фленеган продовжує використовувати ходи з класичних жахів і трилерів. Герой приїжджає в невелике село з дружними жителями, і там починає відбуватися незрозуміле. Це вже було в «Третьому дні» з Джудом Лоу, в класичній «Плетеній людині» і навіть в «Сонцестоянні» Арі Астера. Але подібний прийом тим і хороший, що його можна використовувати нескінченно — і кожен раз по ‑ новому. Тим більше що «Опівнічна меса» не зациклюється на одному персонажі. Серіальний формат дозволяє розповісти про багатьох жителів, тут навіть важко конкретно виділити головного героя.

Спочатку багато часу приділяють саме Райлі, і це частково призводить до теми, яка явно цікавить Фленегана. У його фільмах герої часто повертаються в їхній батьківський дім. Так було і в «Окулусі», і в «Привидах будинку на пагорбі», і навіть частково в «Докторі Сні», хоча в оригінальному романі Стівена Кінга сюжет відрізнявся. Ця ідея, до речі, ріднить автора зі згаданим Арі Астером. Той і в «Реінкарнації», і в «Сонцестоянні» розповідав про спроби вирватися з полону сімейних уз.

Але потім стає зрозуміло, що для Фленеґана Райлі не головний герой, а лише сторонній спостерігач, з яким глядачеві легше себе асоціювати. У постійних жителів Крокет ‑ Айленда не менш цікаві долі. І на більшу частину сезону серіал перетворюється на вивчення історій різних персонажів і їх взаємин. Тут є дівчинка, яка отримала інвалідність через помилку сусіда, який потім спився. Є шериф ‑ мусульманин і його син, які всіма силами намагаються стати «своїми». І навіть жінка ‑ лікар, яка спостерігає за згасанням розуму своєї матері.

Подібні персонажі максимально далекі від плоских типажів зі слешерів: вони прийшли явно з драми. І навіть якщо з «Опівнічної меси» прибрати всі натяки на хоррор, все одно буде цікаво спостерігати за життям невеликого зйомка. Герої нескінченно розмовляють під час прогулянок, а то й зовсім можуть 10 хвилин екранного часу розмовляти про те, що трапиться після їх смерті.

Всі вони виглядають зовсім різними. Але у багатьох персонажів є і спільна риса: Фленеган знову говорить про людей, які не можуть знайти своє місце. Саме такими були герої «Привидів будинку на пагорбі», і там теж, до речі, половину сезону просто розповідали про їхнє життя. Буквально кожен мешканець Крокет ‑ Айленда втрачений. Ті, хто намагався вирватися і втекти, повернулися ні з чим. Інші ж розуміють, наскільки одноманітні їхні будні, але не уявляють, що можна з цим зробити.

Здається, що більшість знаходить спасіння в релігії. Але саме ця тема виявляється досить неоднозначною.

Міркування про бога, добро і призначення

Батько Пол — найяскравіший і найцікавіший герой «Опівнічної меси». Завдяки йому в серіалі звучить чимало цікавих думок, пов’язаних з релігією.

Діалог з Райлі про алкоголізм і зовсім одна з найсильніших драматичних сцен за весь сезон. Один стверджує, що саме віра в бога дозволяє людям стояти осторонь і не діяти, поки діється зло. Інший же відповідає мудрою думкою, яку занадто часто намагаються ігнорувати послідовники багатьох конфесій. «Ані в Святому Письмі, ані взагалі у світі немає нічого, що б означало, що Бог заперечує особисту відповідальність», — говорить пастор.

Причому автор серіалу свідомо уникає спокуси приймати будь-яку сторону щодо віри. У «Опівнічній месі» є персонажі, для яких церква стає справжнім порятунком. А є одержимі екстремісти, які виправдовують релігією будь-які злочини.

Можливо, найбільш спірним висловлюванням на цю тему є сцена, в якій мусульманин довго і обґрунтовано пояснює, чому в громадській школі не можна вивчати Біблію. І відразу слідом йде не менш детальна відповідь, чому це все ж потрібно робити. На користь будь-якого світогляду наводяться рівні аргументи. І тут вже кожен може сам вибрати, які думки йому ближче.

Хоча головним каменем спотикання стають здібності самого батька Пола. Його сили допомагають оточуючим, але тут же виникає тонка грань між благом і спокусою. Причому саме гра Лінклейтера дозволяє передати весь спектр емоцій. Неймовірно зворушливий герой, який щиро вірить у свої слова.

При цьому Пол постійно міркує про порятунок і підтримку, але з певного моменту слід чисто егоїстичним мотивам. Хіба що діє руками одержимих фанатиків. І це знову ріднить ідею серіалу з реальністю.

Красиві кадри і занадто неспішний хоррор

Єдині, кого може засмутити «Опівнічна меса», — нетерплячі шанувальники класичних жахів. Вся справа в тому, що по ‑ справжньому лякати серіал почне десь через 4 години. У перших епізодах скримери і взагалі страшні моменти будуть з’являтися один ‑ два рази за серію, просто нагадуючи, що це не тільки філософська драма.

Серіал ніби ілюструє догмат, що терпіння — важлива чеснота. З п’ятої серії дія починає розганятися, перетворюючись до фіналу на повноцінний хоррор.

Причому автора не вийде звинуватити в затягуванні часу. Довгий вступ допомагає перейнятися співпереживанням, а то й любов’ю до героїв, тому доля кожного виглядає дійсно трагічною. Навряд чи когось зачепила б загибель персонажа, який миготів на екрані пару хвилин. А за вже рідних жителів острова страшно.

Але і до того, як Майк Фленеган починає підкидати свої улюблені скримери і монстрів, в серіалі є на що подивитися. Знавці його попередніх робіт вже переконалися, що режисер вміє знімати дуже естетично.

Він любить довгі кадри під час драматичних сцен. Щоправда, тут не буде півгодинної сцени без склеїв, як у «Привидах будинку на пагорбі», але неспішних проходів теж вистачає. Навіть страшні моменти Фленеган подає красиво: сцена з кішками на узбережжі здається одночасно огидною і дуже витонченою. А поєднання бачень і реальності та поворот камери на бік немов прийшли з «Доктора Сну». Такі моменти дозволяють буквально відчути тривогу героїв.

У підсумку «Опівнічна меса» стає неспішним і дуже естетичним серіалом, побудованим на діалогах. Проект зачаровує візуальним рядом і змушує глядача включатися в обмірковування, а то й в обговорення неоднозначних тем. А до фіналу ще й видає порцію адреналіну у вигляді непоганого жахіття.