Тягач MAZ-7904: короткий опис і технічні характеристики

Історія майже кожного підприємства свідчить про те, що не всім дослідним зразкам судилося стати серійними.

Колесними тягачами і ракетоносцями, випущеними в 1983 році на автозаводі в Мінську, завжди всі захоплювалися у зв’язку з їх вагомою міццю і розмірами. Тим не менш параметрами більш масивними, ніж ті, якими володіє ракетний комплекс «Тополь» (базою для нього служили MAZ-7912 і 7917 з сімома осями), відрізняється від аналогів MAZ-7904.

Легендарний гігант

Про те, що існували ці спеціальні шасі в радянську епоху, були обізнані лише деякі конструктори і військові. Захід періоду правління рад, що припав на 80-ті роки, відзначений у світовій історії тим, що на території спеціального КБ МАЗу створювали нові моделі автомобілів-гігантів. Їх унікальність була підтверджена не тільки в межах території СРСР, а й у всьому світі.

Тільки після розпаду країни оприлюднили інформацію щодо даних виконинських надсекретних машин. До числа таких пізньорадянських гігантів і відноситься MAZ-7904 з шістьма осями. Проектування цієї машини припало на кінець 70-х років.

Вплив протистояння країн на створення гіганта

Початок 80-х років ознаменувався тим, що в протистоянні Радянського Союзу зі Сполученими Штатами Америки протягом холодної війни була досягнута найвища точка напруження. Раніше подібне напруження відносин проявлялося в розпал Карибської кризи. Двома наддержавами яскраво демонструвалася одна перед одною ядерна міць. Лютий 1980 року в результаті став періодом виходу наказу міністра, завідувача автомобільної промисловості Союзу. Згідно з цим розпорядженням, Мінський автозавод зобов’язаний був розробити спеціальний колесний транспортер — MAZ-7904. Технічні характеристики найвищого рівня мав демонструвати цей гігант. Крім того, вони повинні були супроводжуватися особливо значними показниками вантажопідйомності. Ракетний комплекс «Целіна» вимагав таку вантажопідйомність для автономної транспортно-пускової установки. MAZ-7904 проект «» Целіна «», до слова, задовольнив повністю.

Керівник проекту

Проектовану машину з даним індексом створювали під керівництвом на той момент вже немолодого (80-річного) Б. Шапошника. Він також був керівником проектів, в рамках яких проходило створення перших радянських кар’єрних виконинів MAZ-525 і MAZ-530, а також всіх наступних військових тягачів МАЗ і багатоосних шасі для багатьох з таких комплексів, як «Ельбрус», «Тополя» і «Піонер». При цьому в даній конкретній ситуації Шапошников був поставлений перед нелегким завданням. Це пояснюється тим, що транспортно-пусковий контейнер, пускове обладнання та ракета для комплексу «Целіна» володіють сумарною вагою 220 тонн. На саму ж модель MAZ-7904 повинна була припадати споряджена маса, що дорівнює 140 тоннам. Передбачалося, що вага нового транспортного шасі і ракети буде знаходитися в межах 360 тонн. Проектом MAZ-7904 представляли машину, що має неймовірну вагу і габарити, на розробку якої підуть величезні зусилля.

Перетворення штату

У лютому 1981 року Мінський автозавод організував проведення міжвідомчої наради за участю:

• міністрів, які курирують автомобільну, оборонну та електротехнічну промисловості;
• командувача ракетними військами стратегічного призначення;
• заступника міністра оборони з озброєння;
• головного конструктора агрегатів наземного обладнання ракетних комплексів OKB-1 заводу «Барикади»;
• головного конструктора МІТ і ракетного комплексу «Целіна»;
• інших високопоставлених конструкторів і начальників.

Звичайно, велося обговорення проекту «Целіна» і розроблюваного для нього транспортного шасі, що має назву МАЗ 7904. Один з найбільших автомобілів світу для свого створення вимагав того, що в рамках наради Шапошнику довелося:

• посилатися на складності поставлених завдань;
• вимагати розширити штат конструкторів у бюро (приблизно на 100 осіб);
• виділити для них житлову площу.

Виконання низки вимог

До всіх його вимог поставилися серйозно, негайно їх виконали. Міністром автомобільної промисловості В. Поляковим був виділений бюджет для додаткового фонду заробітної плати для цих професіоналів, а Міністерством оборони Союзу була оплачена вся необхідна для їх розселення нерухомість. Крім цього, Поляков ініціював оснащення будівлі, в якій розташовувався кабінет Шапошника, ліфтом. Це дозволило і літнім конструкторам мати можливість піднятися на свій третій поверх. Кабінет головного конструктора був додатково перетворений ремонтом.

Подробиці конструкції

Хоча супертягач MAZ-7904 важив багато і тим самим провокував виникнення нових труднощів, червень 1983 року ознаменувався закінченням роботи над першою, а пізніше виявилося, що одночасно з тим і останньою, моделлю цього транспорту. У виконина з двома кабінами були фантастичні розміри. Як матеріал для кабін фахівцями Осиповицького заводу було прийнято рішення використовувати склопластик. Таким чином вдалося знизити їх вагу. Довжина тягача досягала 32,2 м. Ширину він мав 6,8 м. Висота (земля — дахи паралельних кабін) становила 3,45 м. В якості основи цей гігант мав потужну зварну несучу раму. На ній була закріплена пара гідромеханічних 4-ступінчастих трансмісій (що мають дві передачі заднього ходу). Поставку коліс для MAZ-7904 СРСР забезпечив відомий японський виробник — компанія Bridgestone. Угода оформлялася так, як ніби СРСР купує колеса для комплектації трьох кар’єрних самоскидів. У той час у вітчизняній промисловості не було можливості, коштів, обладнання та технологій, необхідних для виробництва покришок, які були б розраховані на витримування подібного роду навантажень. Всю цю конструкцію утримували 12 величезних коліс (діаметр їх перевищував 3 метри). MAZ-7904 був створений як всюдихідний шасі, у зв’язку з цим його відмінною особливістю був повний привід (колесна формула 12х12), а довжина дорожнього просвіту становила майже півметра. Для здійснення повного приводу використовувався бортовий спосіб (за засобами двох синхронізованих гідромеханічних передач). І пара передніх, і пара задніх осей транспортера були керованими. Це і стало гарантією того, що радіус повороту буде обмежений 50м. Два двигуни теж виділяли його з числа аналогів. У першого — судного V-подібного 12-циліндрового дизеля M-350 (вироблений він був ленінградським ПО «Зірка») — потужність була 1500 кінських сил. Його доповнював газотурбінний наддув. Завдяки йому в рух приводилася безпосередньо сама машина. За рахунок другого — 330-сильного дизельного V8 YaMZ-328 — забезпечувалося виробництво енергії для допоміжних систем гіганта. Його доповнював турбонаддув, який для приводу використовували:

• гідронасоси рульового управління;
• генератори;
• вентилятори;
• компресори високого і низького тиску.

Найвищий рівень секретності

Секретне проведення заводських випробувань і обкатки цього агрегату припадало виключно на темний час дня. При цьому ці заходи узгоджувалися з військовими. Під їх контролем призначався час проведення обкатки. Для цього повітряний простір Радянської Білорусі не повинен був бути зайнятий західними супутниками-шпигунами. Після накатки машиною 547 км мінськими околицями її розібрали, завантажили на спеціальну 12-осну платформу і відправили на територію Казахстану (на космодром однойменного міста Байконур).

Причини зв’язку гіганта з Казахстаном

Причин для цього рішення було кілька. Якщо буде витік інформації, що висвітлює засекречену розробку, то версією пояснення її створення буде транспортування великогабаритного неподільного блоку (або декількох неподільних блоків) космічних ракет (наприклад, ракети «Енергія»). Другу причину обумовлював характер справжнього призначення цієї машини, а у Казахстану був безпосередній зв’язок з ним. Військові прагнули створити умови для того, щоб група з 10 таких гігантів постійно курсувала в межах замкнутого багатокілометрового маршруту посеред степів Казахстану. У кожного з цієї десятки шасі був так званий «будинок». Він мав вигляд ангара. В рамках одного з них (а може, і декількох) передбачалося оснащення ангара пусковою установкою з ракетою. При цьому теоретично передбачалося, що для противника буде нездійсненним завданням з’ясувати, в якому саме або в яких ангарах знаходиться установка. Ідею цю не можна назвати новою на той момент. Територією СРСР вже курсував один залізничний склад, і навіть їхня група. Він був замаскований під товарний або пасажирський поїзд. При цьому всередині його розташовувалася міжконтинентальна ядерна ракета, готова в будь-яку несподівану для противника секунду завдати удару у відповідь по Пентагону.

Нереалізовані плани

Позитивним або негативним для світу варто назвати це результатом, невідомо, але ідею такої рухомої колони не втілили в життя.

Єдину модель цієї машини навіть не вдалося оснастити ангаром.

В ході казахських випробувань після проходження машиною 4100 кілометрів (розвинена максимальна швидкість була зафіксована в межах 27 км/год) з’ясувалося наявність істотного негативного моменту. Опорна поверхня перебувала під впливом надмірного питомого тиску, на кожне колесо при цьому було спрямоване величезне навантаження в 30 тонн. В результаті це вилилося в знижену прохідність, жорсткість ходу і погану керованість. У разі цього баластованого тихохідного автомобіля рух був можливий тільки в межах твердих дорожніх покриттів.

Шапошник і в процесі роботи побоювався, що величезне осьове навантаження буде провокувати те, що колеса шасі не зможуть не провалитися і не зав’язнути в грунті.

У підсумку на початку 2007 року з’ясувалося, що після довгих років зберігання машини в ангарі Зенітівського старту (цією площею володіла громадянська організація «Конструкторське бюро транспортного машинобудування» «), вона руйнувалася під впливом іржі. У 2010 році її порізали на металобрухт.