Випробування нудьгою: чому нам буває нудно і що з цим робити

Яка природа нудьги і чому багато з нас мають до неї таку сильну схильність? Через що ми починаємо нудьгувати і як це впливає на наш фізичний та емоційний стан? Відповіді на ці та деякі інші питання, пов’язані зі нудьгою, ви знайдете в цьому матеріалі.

У 1990 році, коли Джеймсу Данкерту (James Danckert) було 18 років, його старший брат Пол потрапив в аварію, врізавшись на своєму автомобілі в дерево. Його витягли з підкореного кузова з численними переломами і забоями. На жаль, не обійшлося і без черепно-мозкової травми.

Період реабілітації був дуже довгим і складним. До аварії Пол був барабанщиком і дуже любив музику. Однак навіть після того, як його зламане куп’ястя зажило, у нього не виникло абсолютно ніякого бажання взяти в руки палички і почати грати. Це заняття більше не приносило йому задоволення.

Раз за разом Пол скаржився своєму братові на те, що йому шалено нудно. І справа була не в нападах посттравматичної депресії. Просто тепер речі, які він раніше любив всією душею, не викликали в ньому абсолютно ніяких емоцій, крім глибокого розчарування.

Через кілька років Джеймс почав навчатися на клінічного нейропсихолога. Під час навчання він обстежив близько двадцяти осіб, які отримали черепно-мозкові травми. Думаючи про свого брата, Данкерт розпитував їх про те, чи відчувають вони нудьгу. Усі двадцять чоловік, які брали участь у дослідженні, відповіли позитивно.

Цей досвід дуже допоміг Данкерту в подальшій кар’єрі. Зараз він працює когнітивним нейробіологом в Університеті Ватерлоо, розташованому в Канаді. Це місце відоме тим, що саме тут вчені вперше почали займатися серйозним дослідженням нудьги.

Наукова спільнота і нудьга

Вважається, що універсального і загальноприйнятого тлумачення поняття «нудьга» поки не виведено. Нудьга — це не просто різновид депресії або апатії. Ці слова не можна вважати синонімами.

Вчені воліють давати слову «нудьга» наступне визначення.

Нудьга — це особливий психічний стан, перебуваючи в якому, люди скаржаться на відсутність навіть мінімальної мотивації та інтересу до чого-небудь.

Як правило, такий стан має негативні наслідки для психічного здоров’я людини, а також помітно відбивається на її суспільному житті.

Проводилося чимало досліджень, присвячених нудьзі. Наприклад, з’ясувалося, що саме вона є однією з причин, що провокують переїдання, поряд з депресією і підвищеною тривожністю.

Ще одне дослідження було присвячене вивченню взаємозв’язку нудьги і поведінки людини за кермом. З’ясувалося, що люди, схильні до нудьги, їздять з набагато більшою швидкістю, ніж всі інші учасники. Крім того, вони повільніше реагують на відволікаючі фактори і небезпеку.

Крім того, 2003 року було організовано опитування серед американських підлітків, більшість з яких стверджувала, що їм частенько буває нудно. Як з’ясувалося пізніше, такі підлітки були більш схильні до того, щоб у ранньому віці почати курити і вживати наркотики та алкоголь. Дослідження торкнулися і питань освіти.

Успішність учнів безпосередньо пов’язана з тим, відчувають вони нудьгу чи ні. Нудьга — це проблема, що вимагає підвищеної до себе уваги.

Дженніфер Фогель-Волкатт (Jennifer Vogel-Walcutt)

підлітковий психолог

Вчені намагаються зрозуміти, як нудьга впливає на наш мозок, яким чином позначається на психічному здоров’ї і як впливає на наш самоконтроль. «Необхідно ґрунтовно вивчити явище нудьги, перш ніж робити якісь конкретні висновки», — упевнений Шейн Бенч (Shane Bench), психолог, що займається дослідженням нудьги в лабораторії Техаського університету.

Людей, які цікавляться питаннями нудьги, стає все більше і більше. Генетики, філософи, психологи та історики починають активно об’єднуватися для того, щоб спільно працювати над її вивченням. У травні 2015 року Варшавський університет організував цілу конференцію, на якій обговорювалися теми, пов’язані зі нудьгою, соціальною психологією та соціологією. Крім того, трохи пізніше, в листопаді, Джеймс Данкерт зібрав близько десяти дослідників з Канади і США на тематичний семінар.

Історія вивчення нудьги

Своєрідним початком вивчення нудьги можна вважати 1885 рік, коли британський ерудит Френсіс Гальтон (Francis Galton) опублікував невелику доповідь, присвячену тому, як неспокійно і неуважно поводилися слухачі, присутні на наукових зборах.

Відтоді минуло вже досить багато часу, а темою нудьги цікавиться порівняно невелика кількість людей. Джон Іствуд (John Eastwood), психолог з Університету Торонто, переконаний, що так відбувається тому, що нудьга здається всім досить тривіальною річчю, на яку не варто звертати пильної уваги.

Стан речей почав змінюватися, коли в 1986 році Норман Сандберг (Norman Sundberg) і Річард Фармер (Richard Farmer) з Орегонського університету показали всьому світу спосіб, за допомогою якого можна вимірювати нудьгу. Вони винайшли особливу шкалу, за допомогою якої можна було визначати рівень нудьги, не ставлячи випробовуваним питання «Вам нудно?»

Замість цього необхідно було підтвердити або спростувати такі твердження: «Чи здається вам, що час тече надто повільно?», «Чи відчуваєте ви, що задіюєте не всі свої можливості, коли працюєте?» і «Чи легко ви відволікаєтеся?» Вони були сформульовані Сандбергом і Фармером на основі опитувань та інтерв’ю, в яких люди розповідали про те, що відчувають, коли їм нудно. Після того як опитувані давали відповіді, кожному виставлялася оцінка в балах, за якою і визначалася ступінь схильності до нудьги.

Шкала схильності до нудьги Сандберга і Фармера стала відправною точкою, з якої почався новий виток досліджень. Вона послужила прототипом для виникнення інших видів шкал, а також стала неймовірно корисна і в інших прикладних науках, допомагаючи пов’язати нудьгу з такими речами, як психічне здоров’я і успішність.

Однак у запропонованої шкали нудьги були і суттєві недоліки. На думку Іствуда, цей показник безпосередньо залежить від самооцінки людини і тому дуже суб’єктивний, що псує чистоту експерименту. Крім того, шкала вимірює тільки рівень сприйнятливості до нудьги, а не інтенсивність цього почуття. Неточність понять і визначень все ще створює деяку плутанину серед вчених.

Робота над поліпшенням шкали нудьги триває досі. У 2013 році Іствуд зайнявся розробкою шкали багатовимірного стану нудьги, яка включає 29 тверджень про різні відчуття. На відміну від шкали Сандберга і Фармера, шкала Іствуда вимірює стан опитуваного в поточний момент часу. З її допомогою можна встановити, що відчуває людина прямо зараз.

Однак, перш ніж вимірювати рівень нудьги, дослідники повинні були переконатися, що учасники експерименту дійсно її відчувають. А це вже зовсім інше завдання.

Найнудніше відео у світі

У психології вже протягом багатьох років одним з найдієвіших способів створення у людини певного настрою вважається перегляд тематичних відеороликів. Є спеціальні відео, які стимулюють у людини виникнення таких емоцій, як радість, гнів, печаль, співчуття. Саме тому Коллін Мерріфілд (Colleen Merrifield), займаючись написанням своєї дисертації, вирішила створити відео, яке було б настільки нудним, що доводило б людей до сліз.

У відео відбувається наступне: двоє чоловіків перебувають в абсолютно білій кімнаті без вікон. Не промовляючи жодного слова, вони беруть одяг з величезної купи і розвішують його на мотузки — куртки, сорочки, светри, шкарпетки. Секунди цокають: 15, 20, 45, 60. Чоловіки розвішують одяг. Вісімдесят секунд. Один з чоловіків бере прищіпку. Сто секунд. Чоловіки продовжують вішати одяг. Двісті секунд. Триста секунд. І знову без змін — чоловіки розвішують одяг. Відео зациклено таким чином, що більше нічого не відбувається. Його загальна тривалість становить 5,5 хвилини.

Не дивно, що люди, яким Мерріфілд показувала відео, визнали його неймовірно нудним. Тоді вона вирішила спробувати вивчити, як нудьга впливає на здатність зосереджуватися і фокусувати увагу.

Меррифілд просила учасників виконати класичне завдання на концентрацію уваги: необхідно було спостерігати за світловими плямами, які з’являлися і зникали на моніторі. Все це спеціально тривало неймовірно довго. Результат перевершив очікування: це завдання виявилося у багато разів нудніше, ніж найнудніше відео. Більше половини випробовуваних не змогли з нею впоратися.

Це не було несподіванкою. У багатьох минулих дослідженнях вчені також просили учасників експерименту виконувати якісь монотонні дії замість того, щоб дивитися відео. Для того щоб людина почала нудьгувати, її просили, наприклад, заповнювати однакові бланки, викручувати або закручувати гайки. Порівнювати результати різних досліджень було досить проблематично, тому що був відсутній єдиний стандартизований підхід до методів стимулювання нудьги. Неможливо було з’ясувати, чиї результати вірні, а чиї — ні.

У 2014 році дослідники з Університету Карнегі — Меллона в Піттсбурзі, штат Пенсільванія, опублікували статтю, в якій спробували почати процес стандартизації. Вони виділили три групи дій, які частіше за інших викликають у людей нудьгу:

• повторювані фізичні завдання;
• прості мислювальні завдання;
• перегляд і прослуховування особливих відео- та аудіозаписів.

Дослідники використовували шкалу багатовимірного стану нудьги Іствуда, щоб визначити, наскільки сильно кожна з виконуваних завдань змушувала випробовуваних нудьгувати і чи не викликала вона у них якісь ще емоції. Всього було шість на рідкість сумовитих завдань. Найнудніша полягала в тому, щоб нескінченно клацати мишкою, повертаючи іконку на екрані на півоберта за годинниковою стрілкою. Після цього було вирішено більше не показувати спеціальні відео для того, щоб викликати у людей нудьгу, а використовувати замість цього звичайні поведінкові завдання.

Нудьга і самоконтроль

Багато вчених пов’язують виникнення нудьги з дефіцитом самоконтролю. Чим краще ви вмієте відповідати за свої вчинки, тим менше ви схильні до спонтанних проявів нудьги. Саме тому дослідники часто пов’язують схильність до нудьги і схильність до таких шкідливих звичок, як азартні ігри, алкоголізм, куріння і переїдання.

Чи випливає з цього, що нудьга і відсутність самоконтролю — це взаємопов’язані речі? Вчені поки не беруться відповісти на це питання. Наводячи як приклад людей, у яких була черепно-мозкова травма, Данкерт припускає, що в їхній системі самоконтролю стався збій. Саме тому вони починають поводитися надмірно імпульсивно і часто обзаводяться зрозумілою шкідливих звичок. Це вчений встиг помітити, спостерігаючи за своїм братом.

Однак протягом декількох років брат Данкерта активно боровся з проблемами самоконтролю і практично перестав скаржитися на нудьгу, попутно відродивши свою любов до музики. Тому у дослідників є всі підстави вважати, що нудьга і самоконтроль можуть залежати один від одного, але фактів і доказів поки недостатньо.

Нудні плани на майбутнє

Незважаючи на деяку плутанину в поняттях і відсутність стандартизації, дослідники, які займаються питаннями вивчення нудьги, вважають, що фундамент вже закладений. Наприклад, пошук самого визначення поняття «нудьга» вважається важливою частиною процесу її вивчення. Різні дослідники виділяють різні типи нудьги. Німецькі вчені нарахували цілих п’ять і з’ясували, що схильність до будь-якого типу залежить від особистісних характеристик людини.

Вчені також впевнені, що є така група людей, яка буде працювати не покладаючи рук, лише б тільки не нудьгувати. Іноді такі люди готові вибирати вкрай дивні і навіть неприємні заняття заради того, щоб уникнути нудьги. Ця гіпотеза заснована на дослідженнях, які показали взаємозв’язок між схильністю до ризику і схильністю до нудьги.

Перше дослідження було таким: учасників просили сісти на стілець в абсолютно порожній кімнаті і протягом 15 хвилин нічого не робити. Деякі учасники були готові навіть отримувати невеликі удари струмом, тільки б не залишатися наодинці зі своїми думками. Проводилося ще кілька вдосконалених експериментів з цією ж кімнатою. В одному в учасників був необмежений доступ до солодощів, однак для того, щоб отримати їх, необхідно було витерпіти удар струмом. Коли учасникам експерименту ставало нудно, вони воліли швидше випробувати біль, ніж сидіти на стільці і нічого не робити.

Група дослідників на чолі з психологом Райнхардом Пекруном (Reinhard Peckrun) з Мюнхенського університету в Німеччині протягом року спостерігала за поведінкою 424 студентів. Вони переглядали їх оцінки, документували результати іспитів і вимірювали рівень нудьги. Команда виявила деяку циклічну закономірність, відповідно до якої у всіх студентів спостерігалися періоди, коли їм було нудно. І саме тоді було помічено значне зниження внутрішньої мотивації студентів і показників їх успішності. Такі періоди виникали протягом року і не залежали від статі та віку студента та його інтересу до предметів. Вчені припустили, що студентам потрібно щось, що допомогло б їм подолати нудьгу.

Сей Шатц (Sae Schatz), директор компанії, яка займається розробкою навчальних посібників та освітніх інструментів для міністерства оборони США, наводить як доказ один цікавий приклад з комп’ютерною системою, яка навчала студентів фізиці. Система була запрограмована таким чином, що повинна була ображати всіх, хто неправильно відповідав на питання, і саркастично хвалити тих, хто давав вірні відповіді. Такий незвичайний підхід до навчання стимулював учнів досягати кращого результату, постійно тримав їх мозок в тонусі і не давав занудьгувати.

Забігаючи вперед, можна сказати, що вчені сповнені рішучості і далі досліджувати нудьгу. Їм хочеться краще зрозуміти, як це явище співвідноситься з іншими психічними станами людини. Планується також розширювати область досліджень і проводити експерименти з літніми людьми, а також з людьми різних етнічних груп і національностей. Враховуючи величезний вплив нудьги на освітній процес, вчені хочуть попрацювати над удосконаленням шкал вимірювання нудьги і адаптувати їх для дітей.

Є також нагальна потреба в тому, щоб якомога більше вчених розуміли важливість вивчення такого питання, як нудьга. Данкерт впевнений, що в цьому випадку з’явиться набагато більше шансів швидше систематизувати вже отримані знання і приступити до нових відкриттів.