Здоров’я Нестидний діагноз: 11 важливих питань про хворобу Крона

Діарея, болі в животі, кровотеча з прямої кишки, кишкова непрохідність — всі ці скарги зустрічаються при станах, відомих як запальні захворювання кишківника (ВЗК). Сюди входить уїдливий коліт, який проявляється запаленням слизової товстої кишки, і хвороба Крона, названа на прізвище американського лікаря, який 1932 року вперше описав кілька випадків захворювання, яке може проявлятися запаленням у будь-якій ділянці шлунково-кишкового тракту.

Через «неприємну» симптоматику ВЗК взагалі і хворобу Крона зокрема залишаються досить стигматизованими. Про них говорять менше, ніж про той самий гастрит наприклад, а пацієнти часто не хочуть розповідати про діагноз навіть близьким людям. При цьому у більшості хвороба Крона виявляється в молодому віці — від 15 до 40 років.

Ми поставили головні питання про хворобу Крона завідувачу відділення гастроентерології Національного медичного дослідницького центру колопроктології імені О. М. Рижих, лікарю-гастроентерологу, кандидату медичних наук Беллі Нанаєвій. Цей матеріал — відповіді на них, які корисно знати всім.

Текст: Марина Левичева

Які симптоми у хвороби Крона?

Хвороба Крона — запальне захворювання, яке може вражати будь-який відділ шлунково-кишкового тракту від порожнини рота до анального каналу. Воно характеризується наявністю активного запального процесу, в який залучаються всі шари кишкової стінки, у зв’язку з чим у пацієнтів часто з’являються ускладнення, що потребують хірургічного втручання: розвиток свищів, в тому числі і періанальних поразок, стриктур з подальшим розвитком кишкової непрохідності.

Основними симптомами тут можуть бути діарея, больовий синдром — біль у животі, як пов’язаний, так і не пов’язаний з дефекацією. Також насторожити повинні виділення крові при дефекації, епізоди підвищення температури тіла, не пов’язані з респіраторними захворюваннями, незрозуміле зниження маси тіла, анемія.

Потрібно сказати, що хвороба Крона не завжди протікає з явною клінічною картиною і бувають випадки, коли захворювання діагностують вже після хірургічних втручань, спрямованих на ліквідацію його ускладнень.

Як підтверджують діагноз?

Золотим стандартом для підтвердження діагнозу є ендоскопічне дослідження — колоноскопія з ілеоскопією, оглядом термінального відділу підвздошної кишки. Якщо лікар бачить запальні зміни, призначаються променеві методи діагностики: КТ-ентерографія (комп’ютерна томографія з прицільним оглядом тонкої кишки) або МР-ентерографія (магнітно-резонансна томографія). Також може знадобитися УЗД для оцінки стану кишкової стінки. Якщо мова йде про ураження в області анального каналу — УЗД з використанням ректального датчика або МРТ органів малого тазу. Метод дослідження вибирає лікар залежно від конкретної ситуації.

Що стосується змін в аналізах, то вони не специфічні. Але в клінічному та біохімічному аналізах крові оцінюються рівень гемоглобіну, а також ті показники, які вказують на запалення (підвищення рівня лейкоцитів, тромбоцитів, прискорене СОЕ,

С-реактивний білок), загальний білок і альбумін.

Аналіз калу на фекальний кальпротектин — ще один неінвазивний маркер запалення, який найчастіше використовується при вже підтвердженій хворобі Крона для контролю ефективності терапії та оцінки активності запального процесу.

Хто знаходиться в групі ризику?

Мабуть, захворювання запускається у генетично схильних людей під впливом навколишнього середовища та харчування, дефектів імунної системи та взаємодії з кишковими бактеріями. При цьому розвитку хвороби сприяє не один фактор, а поєднання кількох. Також одним із факторів, що збільшують ризик розвитку захворювання, є куріння.

Чи правда, що переважно хворіють молоді люди?

Більшою мірою так. Статистика показує, що перший основний пік захворювання — це молоді, працездатні та соціально активні люди віком від 18 до 30 років. Але є і другий пік — пацієнти віком від 60 років і старше, захворюваність у яких протягом останніх декількох років зростає. Важливо і те, що у цієї вікової групи хвороба носить більш агресивний характер.

З якими труднощами стикаються пацієнти?

Багато залежить від перебігу захворювання. Але, безумовно, звичний спосіб життя змінюється у зв’язку з необхідністю зміни раціону і тривалого прийому лікарських препаратів. Що стосується шкідливих звичок, то, як я вже говорила, з ними краще розлучитися. Це важлива умова досягнення ремісії запального процесу і нормалізації якості життя.

І, звичайно, необхідні контрольні лабораторні дослідження після підбору адекватної терапії та стабілізації стану пацієнта. Мінімум раз на півтора-два роки, якщо немає рецидиву, для підтвердження того, що захворювання знаходиться під контролем.

У пацієнтів з цим діагнозом бувають психологічні проблеми?

Такі ситуації є. У будь-якого пацієнта з патологією шлунково-кишкового тракту присутній стресовий психологічний фактор. Також характерні для хвороби Крона періанальні ураження у вигляді свищів, тріщин, поява парапроктиту — це такі складнощі, якими, дійсно, поділишся не з усіма. І дуже часто люди затягують зі зверненням до лікаря, тому що соромно, ніяково про це говорити.

Необхідно, щоб до лікування пацієнтів підключалися психологи і психотерапевти. Тому що подальша адаптація пацієнта — дуже велика проблема. І особливо для тих пацієнтів, хто переніс операцію з виведенням тимчасової або постійної стоми.

Як лікується хвороба Крона, крім хірургічних методів?

Хірургічне лікування спрямоване на ліквідацію ускладнень, а активний запальний процес, як правило, піддається консервативній терапії. На сьогоднішній день для цього використовуються різні групи препаратів, такі як глюкокортикостероїди: і топічні, і системні. Топічні спрямовані безпосередньо на осередок запалення, системні стероїди мають, як нескладно здогадатися, системну дію на організм. Вони призначаються при важких формах захворювання для швидкого купірування запального процесу. А для підтримки ремісії, підбираються зовсім інші групи препаратів, такі як імуносупресори — препарати біологічної терапії.

Які прогнози у пацієнта, якому діагностували хворобу Крона?

Насправді боятися нічого не потрібно. Дуже важливе значення мають лікування і динамічний контроль — пацієнт і лікар повинні проходити цей шлях спільно. Інвалідизація, якої багато хто боїться, настає не так часто і є наслідком розвитку важких ускладнень. Але своєчасне звернення до фахівця і початок адекватної терапії, як правило, призводять до стійкого позитивного ефекту.

При хворобі Крона бувають неочевидні ускладнення?

Так, це так звані позакишкові прояви хвороби Крона. Нерідко ми спостерігаємо розвиток різних шкірних проявів захворювання, таких як гангренозна піодермія і вузловата еритема, ускладнень, залучаючих органи зору (увіїти і іридоцикліти), афтозного стоматиту. Також зустрічаються і кістково-суглобові позакишкові прояви, які більшою мірою не пов’язані з активністю запального процесу. У будь-якому випадку їх наявність вимагає більш агресивної тактики лікування. Це сигнал того, що потрібно залучати «важку артилерію»: використовувати ліки, які будуть надавати позитивний вплив як на кишкові, так і на позакишкові прояви, наприклад деякі препарати сучасної таргетної біологічної терапії.

Чи є якісь міфи про цю хворобу?

Можна почути, що це важко діагностоване захворювання. Дійсно, можуть бути ситуації, коли хвороба Крона неочевидна, іноді виникає необхідність у проведенні диференційної діагностики з різними патологіями шлунково-кишкового тракту. Але все-таки при використанні інструментальних методів дослідження найчастіше вдається поставити точний діагноз.

Також існує думка, що лікування ВЗК неефективно і використовувані препарати тільки викликають побічні ефекти. Так, безумовно, препарати, які використовуються для лікування хвороби Крона, можуть викликати небажані явища або індивідуальну непереносимість. Однак проведення різних профілактичних заходів, застосування груп препаратів з науково доведеною ефективністю знижує їх ймовірність.

А ще кажуть, що ВЗК самі по собі впливають на репродуктивну функцію. Це не так.

Як правильно поводитися, якщо у близького виявили цю хворобу?

Дуже важлива психологічна підтримка, особливо якщо мова йде про ускладнені форми хвороби. Розвиток захворювання, враховуючи, що це хронічний процес, вимагає особливого підходу і розуміння ситуації самою людиною і її близьким оточенням. Часто лікарю доводиться розмовляти як з пацієнтом, так і з його родичами, протягом тривалого часу. Дуже важливо не впадати у відчай, дотримуватися призначення, контролювати перебіг хвороби — тоді навіть з цим діагнозом цілком можна жити добре і щасливо.