Здоров’я «Податок на жири»: Чи правда, що в Японії та Новій Зеландії заборонена повнота

«В Японії вважається незаконним мати талію понад 90 сантиметрів у чоловіків і 80 сантиметрів у жінок», — про це у свіжому інтерв’ю заявила керівник Росспоживнагляду Ганна Попова, розмірковуючи про те, як її відомство вивчає іноземний досвід боротьби з ожирінням серед населення. Ця обмовка, можливо, ненавмисна, зайвий раз говорить, що держава не залишає спроб заявити права на тіла своїх громадян (само собою, заради їх же користі), і служить хорошим прикладом того, як фетфобська риторика прокрадається в дискусію про необхідність стежити за своїм здоров’ям.

Так про що ж говорить зарубіжний досвід? Так званий «Закон про метабо», на який посилається Попова, ухвалений 2008 року, породив чимало мережевих легенд про те, що «в Японії заборонено бути товстим». Працівників японських підприємств і держустанов вікової групи від 40 до 75 років і правда зобов’язують щорічно проходити медичний огляд, в ході якого в тому числі їм вимірюють талію. І якщо та перевищує затверджену норму, працівникам можуть прописати, наприклад, курси фізичних вправ. Але зрозуміло, нікому в Японії не прийде в голову оголошувати таких людей поза законом.

Вже сама назва постанови («метабо», ввічливий евфемізм для позначення надмірної ваги, якраз і був придуманий, щоб прибрати негативні кіннотації, пов’язані з діагнозом «ожиріння») підкреслює, що японські медики не збиралися соромити своїх співвітчизників за набір ваги. Відповідальність за здоров’я своїх працівників несуть в першу чергу японські роботодавці, які повинні подбати про те, щоб їхні підлеглі правильно харчувалися і не вели надто сидячий спосіб життя. І в країні, яка зробила поліпшення здоров’я громадян одним зі своїх пріоритетів (настільки, що її критикують як надлишкову опіку), ця турбота комплексна: як можна здогадатися, одним тільки заміром талії щорічний медичний огляд не обмежується.

Попова також наводить як приклад Нову Зеландію, де «при отриманні громадянства необхідно пред’явити довідку про те, що індекс маси тіла не перевищує 35». Не зовсім ясно, як цей досвід може допомогти Росспоживнагляду, але треба уточнити, що і цей приклад половинчастий. Нова Зеландія дійсно не жадає видавати громадянство людям, у яких є серйозні проблеми зі здоров’ям — у тому числі пов’язані з ожирінням, — щоб потім не лікувати їх за свій рахунок (в офіційних рекомендаціях це сформульовано більш обтічно: «упевнитися, що в’їзд людей до Нової Зеландії не призведе до надлишкового фінансового навантаження на систему охорони здоров’я»). Але індекс маси тіла — всього лише один з можливих «червоних прапорців», на які можуть звернути увагу міграційні служби.

Не можна дегуманізувати повноту як щось «незаконне» і тим самим посилювати психологічний стан людей, і без того схильних до постійного тиску

І якщо вже говорити про міжнародний досвід, то варто як мінімум згадати «податок на жири», введений в Данії в 2011 році і торкнувся харчової продукції, що містить понад 2,3% насичених жирів. Рік потому податок був скасований як неефективний: зі своїм основним завданням — оздоровити дієту данців (ті просто стали частіше їздити за продуктами в сусідні Швецію і Німеччину) — він не впорався і в кінцевому рахунку мало що дав, крім головного болю для місцевої харчової промисловості та роздрібних мереж. Хочеться сподіватися, що цей результат Росспоживнагляд теж врахує.

Це не означає, що держава не повинна звертати увагу на проблему ожиріння, масштаб якої можна порівняти з пандемією. До її обговорення можна і потрібно підходити з різних позицій — в тому числі і з позиції контролю якості продукції, який знаходиться у віданні Росспоживнагляду. І в цьому сенсі Ганна Попова, говорячи про моніторинг харчування, починаючи із загальноосвітніх шкіл, висловлює абсолютно обґрунтоване занепокоєння.

Але не варто починати цю розмову з вимірювальної рулетки. Не можна дегуманізувати повноту як щось «незаконне» і тим самим посилювати психологічний стан людей, і без того схильних до постійного тиску через їх вагу. І тим більше дивно робити це, посилаючись на чужий досвід, в основі якого лежить якраз любов до людей, а не завуальований фетшеймінг. Це повинно бути очевидно організаторам будь-якої кампанії по боротьбі з ожирінням, якщо вони хочуть, щоб кампанія була хоч скільки-небудь успішною.