Життя «Просто повір у себе»: Хто і як продав світу міф про самооцінку

Хоча самооцінка завжди була важливим барометром психологічного стану людини, її вплив часто перебільшується, а саму її не зовсім вірно уявляють як корінь всіх негараздів людини. Наші невдачі дійсно призводять до того, що ми починаємо менше цінувати себе і власні здібності, а це, в свою чергу, може пригнічувати мотивацію і навички соціальної адаптації. Потрапивши в середу, де труять або дискримінують, людина і правда починає відчувати себе зайвим і нікчемним.

Низька самооцінка ще й вірна ознака необлаштованості, і це ніби дає привід зробити зворотний висновок: хочеш досягти успіху — працюй на самооцінкою. Це пояснює, чому девіз «Тобі просто потрібно повірити в себе!» досі користується популярністю — і непогано продається, — а висока самооцінка все ще вважається запорукою особистісного зростання, універсальною відмичкою, завдяки якій можна ігнорувати складні соціальні проблеми (начебто тієї ж дискримінації) і особливості характеру людини. Більш того, якихось двадцять років тому вона вважалася не просто симптомом недуги, а першопричиною практично будь-яких невдач, так що робота над самооцінкою перетворилася майже на релігію. З’ясовуємо, хто доклав руку до створення культу.

Ниточки сучасного руху за підвищення самооцінки ведуть до каліфорнійського політика Джона Васконселлоса. Той, у свою чергу, надихався роботами Карла Роджерса, теоретика гуманістичної психології, і успадкував його віру в те, що людина за своєю природою добра, а потенціал її безмежний — потрібно тільки правильно його розкрити. Підказку, як саме це зробити, Васконселлос виявив у дослідженнях взаємозв’язку низької самооцінки людини з антисоціальною поведінкою і поганою адаптацією в суспільстві.

Зробивши класичну помилку і видавши кореляцію за прямий причинно-наслідковий зв’язок (низька самооцінка точно так само могла бути результатом соціальної невлаштованості, як і її причиною — крім того, зв’язок між ними взагалі не зобов’язаний бути прямим), Васконселлос загорівся проектом правильного виховання нового покоління. Він стверджував, що багато «соціальних хвороб» — від безробіття, бандитизму і домашнього насильства до зростання алкогольної та наркотичної залежностей і підліткових вагітностей — можна вилікувати, якщо з малих років займатися підвищенням самооцінки людей.

Висока самооцінка все ще вважається запорукою особистісного зростання, універсальною відмичкою, завдяки якій можна ігнорувати проблеми

Віра Васконселлоса в силу позитивного мислення була велика. Вілл Сторр, який присвятив діяльності політика окремий розділ у книзі «Селфі: Чому ми зациклені на собі і як це на нас впливає «, розповідає, що коли на початку вісімдесятих невпинного ідеаліста бив серцевий напад, він попросив своїх прихильників уявити собі маленькі щіточки, які відтирають холестеринові бляшки в його артеріях (такий підхід не дуже допоміг, і врешті-решт політику довелося вдатися до коронарного шунтування).

З ідеєю створення комітету з просування самооцінки та персональної і соціальної відповідальності Васконселлос прийшов в офіс тодішнього губернатора Каліфорнії Джорджа Дюкмеджяна. Там до його затії поставилися скептично, але Джон наполіг, що його соціальний проект в перспективі заощадить чимало коштів для бюджету штату — адже працювати над самооцінкою було куди дешевше, ніж купувати те, що він вважав наслідками низької самооцінки. Цей аргумент допоміг йому переконати губернатора створити спецкомісію вчених Каліфорнійського університету для вивчення питання.

Зайнявшись публічним просуванням своєї концепції, Васконселлос зіткнувся з глибоким нерозумінням позитивного мислення. Над його ідеями потішалися всі, від політичних опонентів (один з яких як альтернатива проекту вартістю 735 тисяч доларів запропонував «купити біблію за 2,5 долара») до ЗМІ, особливо сильно йому дісталося від художника Гаррі Трюдо, який підняв рух за самооцінку на сміх у сатиричному коміксі «Дунсбері».

Ситуація докорінно змінилася, коли в 1988 році було оприлюднено висновок комісії, яка вивчала результати досліджень самооцінки. «Кореляційні зв’язки визнані позитивними і переконливими» — цей висновок, опублікований у ЗМІ, зробив самооцінку головним словом наступних двох років і став основою майже релігійної віри, яка відтепер могла посилатися на «думку вчених».

Була тільки одна проблема: реальні результати експертизи не підкріплювали теорію Васконселлоса. Іншими словами, наукові докази впливу самооцінки на поведінку людини, розтиражовані в прес-релізах, виявилися фальшивкою. «Самооцінка не впливала на жодну з шести соціальних проблем, вивчених комісією, — стверджував один з її учасників Девід Шаннахофф-Халса. — Той звіт був спробою обдурити людей. За ним не стояло ніякої наукової бази «. Справедливості заради, брехав не звіт, а його промо. «Найчастіше результати свідчать, що зв’язок між самооцінкою і її очікуваними наслідками неоднозначний, несуттєвий або відсутній» — такий був справжній висновок комісії під керівництвом Ніла Смелзера. Досі невідомо напевно, як ці слова перетворилися на «позитивну і переконливу кореляцію», яку оприлюднили ЗМІ, але, за версією Сторра, Каліфорнійський університет не став сперечатися з Васконселлосом через страх позбутися фінансування.

Зламавши початковий скепсис, рух за самооцінку почав швидко набирати прихильників (включаючи Опру Вінфрі) і пронеслося Північною Америкою дев’яностих як лісова пожежа. Хоча відгомони тієї лихоманки чутні досі — тренінги з підвищення самооцінки як і раніше користуються попитом, оборот відповідного ринку товарів і послуг в 2015 році тільки в США, за однією з оцінок, досяг позначки 10 мільярдів доларів щорічно, — в той час вона носила куди більш епічний характер. Згадуючи про неї, зазвичай наводять як приклад дитячу книгу «Милашки в Королівстві самооцінки», написану Даєн Луменс і що вийшла в 1991 році. Але ця розмашиста мантра («Я прекрасний! Я прекрасна! Ці чарівні слова навстіж розкриють ворота в Королівство самооцінки читачам різного віку «, — гласила анотація) була лише вишенькою на торті численних курсів і цільових програм, головним майданчиком яких стали школи.

Однією з поширених практик була гра в кушбол: учні початкової школи повинні були перекидати один одному різнобарвний м’ячик, супроводжуючи кожен кидок компліментом на кшталт «Мені подобається твоя майка» або «Ти добре граєш у футбол». Схожі сеанси взаємної похвали під назвою «Чарівне коло» проводилися в одній зі шкіл Торонто. Деякі навчальні заклади встановлювали у себе дзеркала з написами на кшталт «Ти дивишся на саму особливу людину на всьому білому світі!». Інші прийняли рішення відмовитися від використання червоних чорнил при перевірці робіт учнів.

Ідея панацеї була занадто спокусливою, щоб відмовитися від неі «замість

цього набрати кращих вчителів

вкласти більше грошей у школи»

На думку Стіва Салерно, автора книги «Розведення: Як рух самопомочі зробив Америку безпорадною «, система освіти в США так жадібно схопилася за концепцію самооцінки, тому що вона пропонувала вирішити складні соціальні проблеми одним помахом чарівної палички. «У вас є бідні робочі райони, в яких діти — насамперед діти африканського походження — не показують ту ж успішність, що й інші. І тут вам кажуть, що це відбувається через те, що у них низька самооцінка «. Ідея панацеї була занадто спокусливою, щоб відмовитися від неї і «замість цього набрати кращих вчителів і вкласти більше грошей у школи» або системно боротися з дискримінацією.

Повна відмова від критики, яка може нашкодити самооцінці дітей (і, відповідно, погіршити їх успішність), однак, не призвела до бажаного результату — підвищення якості освіти, яку можна було б підтвердити дослідженнями. Більш того, в деяких випадках воно навіть впало. Відносно недавній приклад — початкова школа Барроуфорд в англійському графстві Ланкашир: у 2014 році вона прославилася завдяки листу її директриси, що повідомляла своїм учням, що оцінки не такі важливі, як відчуття власної унікальності; рік потому інспектори Ofsted (наглядової служби, що оцінює якість освіти) назвали рівень викладання в школі неприйнятно низьким.

Не підтвердилося й інше припущення, що лежало в основі програми Васконселлоса, — про те, що рівень агресії і антисоціальності людини назад пропорційний його самооцінці. Результати досліджень, опублікованих в середині двохтисячних років, у тому числі в Scientific American, не тільки не підтвердили це припущення, але і спростували його: серед засуджених злочинців знайшлося достатньо тих, хто був про себе високої думки.

З чим підвищена самооцінка дійсно йде рука об руку (знову-таки якщо говорити про кореляцію, а не про причинно-наслідковий зв’язок), так це з готовністю людини проявляти ініціативу і хорошим настроєм. Разом з тим у людей, схильних до нарцисизму, самооцінка може викликати психологічне звикання — і тоді ініціативність йде не стільки в бажання змінити життя на краще, скільки в прагнення отримати ще одну дозу схвалення оточуючих. Не дивно, що наприкінці 2000-х багато досліджень відрізняли сплеск нарцисизму в США. За однією з версій, пояснюється він якраз двадцятирічної давності бумом моди на самооцінку.